6. Психологічні особливості управління конфліктом

^{КЕРУВАННЯ КОНФЛІКТОМ – _________________________________}

^{________________________________________________________________________________________________________________________________}

^{Керування конфліктом стає можливим при наявності необхідних умов:}

• ^{____________________________________________________________}

• ^{___________________________________________________________}

• ^{___________________________________________________________}

^{Керування конфліктами містить у собі:}

1. ^{______________________________________________________________}

2. ^{______________________________________________________________}

3. ^{______________________________________________________________}

7. Основні типи поведінки при розв’язанні конфлікту

Розмаїтість конфліктів велика, причини їх виникнення неможливо перелічити, але серед найбільш популярних та широко застосованих у різноманітних сферах життєдіяльності людини є концепція Томаса-Кілмена, у якій виділяють п’ять основних стратегій (іноді називаються “конфліктними звичками”), або стилів (форм, типів) поведінки людей у конфліктних ситуаціях:

1. _ ___________________________________. («акула»). Він може бути ефективним тоді, коли ви наділені певною владою; ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і маєте можливість наполягати на них.

Змагання (конкуренція або відкрита боротьба за свої інтереси, завзяте відстоювання своєї позиції) – доречне, коли: результат важливий для вас і ви робите ставку на вирішення проблеми; маєте достатній авторитет і ваше рішення найкраще; потрібно прийняти швидке рішення й у вас є для цього влада; ситуація є критичною і необхідне термінове реагування; слід навести порядок заради загального добра; ви відчуваєте, що у вас немає іншого виходу і вам немає чого втрачати; при взаємодії з підлеглими, що віддають перевагу авторитарному стилеві.

2. _ ____________________________ («черепаха») (прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її) – рекомендується, коли: напруженість занадто велика і необхідно її знизити; необхідно виграти час для одержання додаткової інформації і підтримки; результат не дуже важливий; необхідний час для зваженого оцінювання ситуації; джерело розбіжностей тривіальне й несуттєве порівняно з важливішими завданнями; предмет суперечки не стосується до справи, веде вбік і при цьому є симптомом інших серйозних проблем; негайно вирішити проблему небезпечно, поза як відкрите обговорення предмета конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Його можна використовувати тоді, коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі.

Цей стиль також рекомендується у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні із “тяжкою” особистістю.

Цей підхід може бути корисним також, коли ви прагнете прийняти рішення, але не знаєте, як вчинити або це рішення прийняти одразу немає потреби. Він годиться також для тих випадків, коли ви відчуваєте, що для розв’язання проблеми ви не володієте достатньою інформацією.

Дехто вважає стиль уникання “втечею” від проблем та відповідальності, а не ефективним підходом до розв’язання конфлікту. У дійсності ухиляння або відстрочка можуть бути цілком придатною та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

3. _ _______________________________ («ведмедик») (зміна своєї позиції, перебудова поведінки, згладжування суперечностей на шкоду своїм інтересам) краще, коли: не цікавить те, що сталося; бажане збереження добрих стосунків з іншою стороною; конфлікт розв’язується сам через неконфліктну поведінку; для відстоювання своєї думки потрібно багато часу і значні інтелектуальні зусилля, водночас, як вас не особливо хвилює те, що сталося.

Його можна використовувати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і несуттєвий для вас.

Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви йдете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.

Цей стиль необхідно використовувати тоді, коли ви відчуваєте, що трохи поступившись, ви можете вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом’якшити ситуацію, а надалі повернетесь до цього питання та зможете відстояти свою позицію.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникання, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає у тому, що дієте разом із іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникання, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.

4. _ ______________________________________ («сова») (спільне вироблення вирішення, що задовольняє інтереси всіх сторін; нехай тривала і складається з кількох етапів, утім, іде на користь справи) – можлива, коли: усі пропозиції дуже важливі й не допускають компромісу; рівні владні повноваження сторін; у вас тісні, тривалі і взаємозалежні стосунки з іншою стороною; необхідне зближення думок сторін за різних підходів до вирішення проблеми; є важливими зусилля особистісної притягнутості в діяльність і групову згуртованість; ви здатні вислухати один одного і разом вирішити конфлікт.

Вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони у складних конфліктних ситуаціях.

5. _ _____________________________________ («лисиця) (урегулювання розбіжностей через взаємні дії) слід вибирати, коли: потрібно термінове вирішення за дефіциту часу й інформації; вас влаштовує тимчасове рішення; інші шляхи вирішення неефективні; є переконливі докази з обох боків; рішення не має для вас принципового значення; збереже добрі взаємини і ви не хочете все втрачати; аргументи обох боків однаково переконливі; співпраця і директивне утвердження своєї думки не можуть привести до успіху.

Компроміс досягається на більш поверховому рівні, порівняно із співробітництвом, ви поступаєтесь у чомусь, інша людина теж у чомусь поступається, і в результаті ви зможете дійти згоди.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненим.

Задоволення власних інтересів

Форми поведінки у конфліктній ситуації