2.Етапи процесу пізнання.

Процес пізнання має свою специфіку та етапи. Так, на першому етапі

безпосередня інформація сприймається особою через органи відчуттів. Сам

процес при цьому має назву чуттєвого пізнання. Для другого етапу є

характерним переробка отриманої інформації, що пов’язано з роботою мислення. Це - раціональне пізнання. Далі – етап матеріального засвоєння фрагментів дійсності, які вже є засвоєними, тобто суспільна практика.

Чуттєве та раціональне пізнання тісно пов’язані між собою, оскільки являють собою дві сторони пізнавального процесу, що спираються на практику. Кожен з цих етапів має свою специфіку та існує в відповідних формах. Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття та уявлення.

Відчуття є елементарним психічним пізнавальним процесом, який забезпечує отримання інформації від подразників в процесі їх безпосереднього впливу на аналізатори. Кожен орган відчуттів являє собою складний нервовий механізм, який складається з рецепторів, передаючих нервових шляхів та відповідного відділу мозку. Відчуття дозволяють отримувати інформацію про характер звуків, світла, запаху, смаку тощо. Рівень чутливості відчуттів є обмеженим, але за допомогою певних технічних засобів цей рівень може значно збільшуватися.

Важним є те, що людина може пізнавати фрагменти реальної дійсності на підставі взаємодії з цієї дійсністю. Завдяки наявності такої здібності, людини є достатнім кількість її органів відчуттів.

Інша форма чуттєвого пізнання – це сприйняття. Сприйняття надає можливість отримувати характеристики явища в комплексі його характеристик при безпосередньому впливі на подразники. Сприйняття має певні характеристики.

На базі відчуттів та сприйняття в мозку людини формуються уявлення, які є органічним елементом процесу наукового пізнання. Головної ознакою уявлення є узагальнення. Воно належить до першої (чуттєвої) стадії пізнання та забезпечує перехід до раціонального пізнання.

Раціональне пізнання базується на аналізі інформації, які людина отримує на підставі чуттєвого сприйняття.

Раціональне пізнання (от лат. ratio — розум) забезпечується завдяки мисленню людини та являє собою вищий психічний пізнавальний процес. Цей процес дозволяє людині знаходити принципово нову інформацію а підставі розумових дія, серед яких визначають порівняння, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію тощо.

Формами раціонального пізнання є поняття, судження та умовивід.

Поняття дозволяють фіксувати суттєві та несуттєві признаки об’єктів реальної дійсності

Поняття формується завдяки складному діалектичному процесу шляхом порівняння, абстрагування.

Поняття також виражають відношення між явищами та предметами, наприклад, «холодне», «тверде», «рух», «сила» тощо.

Кожна наука формує свої поняття, що складаються в систему. Наприклад, в межах фізики користуються такими поняттями, як «заряд», енергія», «маса» тощо.

Класифікація понять: конкретно наукові, загальнонаукові, всезагальні поняття.

Загальнонаукові поняття дуже корисними, оскільки сприяють знаходженню нового знання на межі взаємодії різних наук.

Судження є іншої формою раціонального пізнання, яке передбачає поняття, але його головною функцією є встановлення зв’язків між окремими явищами, або навпаки, їх відсутність.

Судження характеризується певної структурою, зокрема поняття про предмет думки отримало назву «суб’єкт» ( «S», Subjectum - те, що лежить в основі). Поняття о особливостях та відношеннях предмета мислі отримало назву «предікат» «Р» (Predicatum – те, що сказане). Суб’єкт та предикат разом мають назву «терміни судження». При цьому суб’єкт несе в себе знання, яке вже відоме, а предікат - нове. Приклад: «масло (S) аморфно (P)».

Види суджень: одиничні, приватні, загальні.

Одиничні – це судження стверджуючого характеру відносно конкретного предмета чи явища, яке будується за допомогою терміна «це…». Приватні судження дозволяють стверджувати про щось в межах цілої групи явищ. Такі судження починаються словами «деякі», «частина» «не усі». Загальні судження дозволяють стверджувати щось про всю групу явищ. В такому випадку користуються словами «весь», «кожен», «усякий» чи «ніякий» тощо.

Особливе значення загальних суджень, оскільки саме вони формою мислення, яка дозволяє виразити об’єктивні закономірності реального світу, які відкриваються наукою.

Закони формулюються на підставі узагальнення значної кількості одиничних та приватних явищ дійсності, які виражаються в формі одиничний та приватних суджень. Значення для науки може навіть одиничний факт, що з’являється в межах наукового експерименту

Умовивід містить у своєму складі поняття та судження. Умовивід – це така форма раціонального мислення, яка дозволяє з відомого знання вивести нове

Структура умовивід: а) вихідні судження («посилки» як щось вже відоме); б) вивід ( як нове знання) ; в) взаємозв’язок між ними ( дозволяє забезпечити перехід від старого знання до нового) .

Існує два фундаментальних типи умовиводів: а) індуктивне; б) дедуктивне.

В науці умовивід використовується як засіб пізнання старого, того, що існувало у минулому, а також того, що відбудеться в майбутньому

Висновки:

Процес наукового пізнання характеризується динамічністю, спирається на закони діалектики. Основним засобом наукового пізнання дійсності є наукове дослідження, яке відбувається на підставі двох основних видів пізнання: чуттєвого та раціонального. Кожному з цих видів притаманні специфічні форми, які дозволяють забезпечувати процес пізнання нового у логіці: «від вже відомого – до невідомого»

Матеріал до лекції №2: Методологія наукового пізнання як системне явище.

План:

1. Методологія наукового досліджень: сутність та призначення.

2. Методологічні принципи.

Висновок.

Література:

1. Білуха М.Г. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів / М.Г. Білуха. – К.: Вища школа., 1997. – 271 с.

2.     Копнин П. В. Логические основы науки. К. Наукова думка, 1974.– 283 с.

3. Крушельницька О.В. Методологія та організація нау­кових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.

4.     Кун Т. Структура научных революций. М.: Прогресс, 1975. – 288 с.

5.     Лакатос И. Доказательства и опровержения. М.: Прогресс, 1967. – 152 с.

6. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. М.: Просвещение, 1969. – 695 с.

7. Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Наука, 1983. – 605 с.

8. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. М.:Прогресс, 1986. –512с.

9. П'ятнииька-Позднякова І.С. Основи науковик дослі­джень у вищій школі: Навч. посібник / І.С. П'ятницька­-Позднякова. - К., 2003. - 116 с.

ВСТУП

      Мета заняття - розгляд суті явища «методологія наукових досліджень» як системи, знайомство з її основними напрямами та складовими, зокрема етапами наукового дослідження, типами, структурою наукової теорії, принципами, значенням припущення тощо.

1. Методологія наукових досліджень: сутність та призначення

Розгляд сутності категорії «метод» (от греч. методос) як способу соціальної діяльності в широкому розумінні слова. Розкриття терміну «методология» в двох основних значеннях : 1) система конкретних способів, прийомів та операцій, які використовуються в різних сферах діяльності людини, - науці, політиці, мистецтві тощо; 2) вчення про цю систему, теорія методи, теорія методу. Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - на­ука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки. У вітчизняній науковій традиції методологію розгля­дають як учення про науковий метод пізнання або як систе­му наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, мето­дів, прийомів дослідження.

Пояснюється, що методологія науки досліджує структуру та розвиток наукового знання, засоби та методи наукового дослідження, його результати, механізми та форми реалізації отриманих знань на практиці. Пояснюється сутність різноманітних наукових фактів та їх значення для пошуку нового знання в результаті їх наукового тлумачення, а також сутність та значення наукових ідей та пошукового таланту науковця. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незначний, неочікуваний результат, який надто розходиться із загальноприйнятими положеннями науки - парадигмами. Розвиток науки - це зміна парадигм, методів, стереотипів мислення.

Розглядаються функції методології. Узагальнюється, що явище «методологія» - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь­но об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища реальної дійсності. Надається науково обґрунтована інформація про сутність методологічної основи наукового дослідження, яка на є певним особливим розділом наукового твору, наприклад, дисертації. Але від її чіткого викладення залежить досягнення мети та завдань наукового дослідження. З метою забезпечення цього в дисертації обов’язково надається виклад загальної методики, наукових методів дослідження. Тобто методологічна основа – це базові вихідні положення, на яких ґрунтується конкретне дослідження.