48.Барокові притчові мотиви і символи у романі в.Шевчука «дім на горі». Притчеві образи,епізоди.

Для барокової літератури був притаманний культ сильної особистості. У Шевчука немає такої сильної особистості, людина у нього скоріше заблукала в хаосі своїх переживань, прагнень, дій, це розгублена дитина великого Всесвіту ("Джума"). Сильний характер у період культу був для письменника вимріяним ідеалом, якого він, можливо, шукав. Але його герой веде себе не просто достойно тієї омріяної сильної людини, він підтверджує потенційну можливість своєї прихованої сили.

Типова барокова ситуація – прагнення людини до очищення власного духу, до краси, до гармонії і разом з тим душевна роздвоєність показана у новелі "Панна сотниківна".

Якоїсь дивної ночі панна сотниківна схвильовано переживає несподіване "осяяння", після чого їй сниться химерний сон, що лякає і манить її водночас. У ньому вона грається із сонячними зайчиками, "збирає їх у пелену". Сотниківні являється молодий чорт у образах 3-х хлопців – вона постає перед вибором: завжди герої бароко переживають роздвоєність.

Сон змінюється відчуттям тривоги, потім переростає у внутрішню боротьбу "з хаосом у собі", коли до дівчини приходять дивні видіння.

Вона обирає святу любов – вранці сотниківну відвозять у монастир. Їде вона туди "кілька десятків років" (подібні гіперболи часті в бароковій поетиці), по дорозі її наздоганяє смерть. В останню мить вона бачить ті омріяні "повні вмиротвореного світла чоловічі очі", звісно ж, очі "юного чорта", які "можливо, й полюбити могла, але так і не спромоглася". Роздвоєність душі погубила сотниківну.

Отже, у новелах роману сконденсовані релігійні уявлення народу, елементи язичества, пантеїстичного ставлення до природи і елементи східнослов'янського фольклору, сюжети й образи із етнографії, слов’янства, реальні події національної історії, біблійські сюжети та образи.

49.Історична основа і художній вимисел у романі п.Загребельного «Диво».Особливості композиції твору Софія Київська як історична пам!ять та художній символ.

Романи Павла Загребельного на історичні теми відтворюють нам те тло епохи, в якій відбуваються події. Читаючи «Диво», ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності — Київську Русь. Отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. Автор подав ідею, яка була колись, яка віками формувалася.  Один з головних героїв Ярослав Мудрий несе в собі якість внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.  Реальною подією є і будівництво храму — Софії Київської.  Але у творі є і авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. Так Загребельний писав: «Письменникові іноді можливо потрапити до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роман чи повісті, побудувати цілий роман н цьому документі. Так коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письменник не виступить у ролі художника — творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо».  Тому робимо висновок, що Сивок — вигаданий герой, вся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вигадана. Пустивши Сизоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осмислення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний)  Як бачимо, письменник дає ім'я невідомому самородок, майстру — генію і цьому образі показує велич творіння людських рук, бо іменам їхнім судилося забуття.  Так Іран «Диво» художник Сивок» гине, бо ц вічний конфлікт: володар і митець, у творі — Ярослав і Сивоок.  Отже митець зробив справу, яка на нього покладалася, — і вже він не потрібний... Така доля всіх, хто творить цінності...» (П. Загребельний)