1.3. Механізм розробки депозитної політики банку

Кожен банк розробляти депозитну політику згідно загально прийнятим норм і рекомендацій. Механізм розробки і впровадження депозитної політики банку являє собою складний, взаємопов’язаний та узгоджений процес, метою якого є досягнення поставлених цілей. Формування депозитної політики включає ряд етапів, які спрямовані на виконання мети і завдань, які стоять перед банком. Кожен з етапів безпосередньо пов’язаний з іншими і є обов’язковим для формування оптимальної депозитної політики і правильної організації депозитного процесу (табл.  1.2).

Таблиця 1.2

Етапи формування депозитної політики

Характеристика етапів	Основні орієнтири
Постановка цілей і визначення основних завдань депозитної політики	Діяльність орієнтована на залучення оптимального обсягу грошових коштів(за строками і валютами), необхідного і достатнього для роботи на фінансових ринках за умови забезпечення мінімального рівня витрат
Виділення відповідних підрозділів і розподіл повноважень співробітникам банку	Орієнтована на визначення підрозділів банку, за якими закріплені завдання щодо залучення депозитів (відділ маркетингу) і функції щодо обслуговування депозитних операцій (депозитний, обліково-операційний відділ)
Розробка відповідних процедур залучення ресурсів	Визначені конкретні схеми, заходи, з використанням інструментів маркетингу для залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб шляхом прямої чи прихованої реклами або пропаганди
Організація контролю і управління в процесі здійснення депозитних операцій	Завданням контролю є уникнення або зменшення ризиків, які виникають при депозитних операціях. Депозити розглядаються як самостійний об’єкт управління і джерело підвищення ефективності роботи банку

Джерело: складено на основі [].

У процесі розробки депозитної політики банку беруть участь різні структурні підрозділи, зокрема відділи маркетингу, менеджменту, обліково-операційний відділ, депозитний відділ, робота яких орієнтована на залучення коштів на умовах: повернення, строковості, платності (якщо це передбачено договором), публічності (відносно умов залучення коштів).

Депозитна політика банку включає: стратегію залучення грошових ресурсів у вигляді вкладів, основану на дослідженні ринку банківських послуг, діагностиці та прогнозуванні; тактику банку з приводу розробки, пропонуванню та впровадженню нових банківських депозитних продуктів для клієнтів; контроль за її реалізацією та ефективністю; моніторинг діяльності банку з приводу залучення фінансових ресурсів.

Суб’єктами формування депозитної політики є вище керівництво банку. Законодавчо вищим органом управління банку є збори учасників, які визначають основні напрямки діяльності банку, затверджують річні звіти, вносять зміни та доповнення до статуту банку. В свою чергу спостережна рада банку представляє інтереси учасників між засіданнями зборів учасників та здійснює постійний контроль за діяльністю правління банку. Виконавчим органом банку є правління, яке несе відповідальність за ефективність роботи банку згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями зборів учасників і спостережної ради банку. Органами контролю банку є ревізійна комісія та відділ внутрішнього аудиту. Спостережна рада аналізує хід виконання планів щодо фінансової діяльності банку, оцінює на регулярній основі ефективність та обережність дій правління щодо управління депозитними операціями та ризиками, на які він наражається в процесі здійснення депозитної діяльності, визначає і затверджує депозитну стратегію діяльності банку, затверджує загальні засади депозитного процесу.

Правління банку звітує перед спостережною радою, забезпечує розроблення та затверджує внутрішньобанківські положення та процедури, установлює та застосовує належні й ефективні процедури і засоби контролю за процесом управління депозитною політикою, забезпечує здійснення моніторингу дотримання цих процедур і засобів контролю. Комітет з управління активами і пасивами відповідальний за контроль структури активів і пасивів: визначення відповідності строковості активів та зобов’язань, оцінку рівня їх диверсифікації, аналіз виконання цільових показників щодо структури балансу. Комітет з управління активами і пасивами розглядає основні показники діяльності банку.

Тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів, які складаються з процентних (отримані проценти) та непроцентних (чисте позитивне сальдо) доходів від торговельних операцій на валютному ринку та ринку цінних паперів; дивідендів; доходів від фінансового лізингу; отриманих штрафів тощо.

До складу операційних доходів не включають доходи, отримані від продажу основних засобів, доходи неопераційних підрозділів (їдальні, гуртожитки), штрафи та пені, отримані за господарськими операціями. У міжнародній практиці до операційних доходів, також не включають отримані дивіденди від вкладень у дочірні компанії та доходи вiд оперативного лізингу основних засобів і нематеріальних активів. Основною статтею операційних доходів вітчизняних банків є процентні доходи. Їх частка в структурі доходів окремих банків складає 70–85%. Найбільша питома вага в структурі операційних доходів належить доходам, одержаним від надання кредитів. Частка доходів вітчизняних банків від операцій з цінними паперами, на відміну від зарубіжних банків, залишається відносно низькою, що є наслідком недостатньої розвиненості вітчизняного фондового ринку.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів. Управління депозитних операцій виконує операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та банків на депозитні рахунки: укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку.

Служба маркетингу банку орієнтується на споживача, однак маркетологи повинні враховувати думку інших структурних підрозділів та співпрацювати з ними при розробці системи планів, що забезпечують досягнення стратегічних цілей банку.

Служба маркетингу займається розробкою маркетингового комплексу з ціллю виведення свого продукту та забезпечення йому конкурентних переваг за рахунок ефективного позиціонування на ринку. Для розробки кращого маркетингового комплексу та успішної його реалізації служба маркетингу банку займається маркетинговим аналізом, маркетинговим плануванням, маркетинговою реалізацією та маркетинговим контролем.

В процесі формування і реалізації депозитної політики банку необхідною є її відповідність чинному законодавству. Базовими законами і нормативно-правовими актами є: закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, Цивільний Кодекс України від 16.01.03 № 435-IV (глава 71), ЗУ “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23.02.2012р. № 4452-VI.

Депозитна політика повинна відповідати вимогам економічної доцільності конкурентоздатності; редакція внутрішнього протиріччя. Депозитна політика як елемент банківської політики має на меті узгодження власних цілей із загальними стратегічними цілями банку. При виборі стратегії відбувається одночасне формування загальної тактики, тобто визначення основних завдань діяльності з приводу залучення грошових ресурсів у вигляді депозитних вкладів. Загальною метою банківської політики в цілому і депозитної політики банку, як її елементу, є скорочення витрат, пов’язаних із залученням коштів, одержання прибутку від розміщення коштів вкладників а також динамічний розвиток банку в напрямі збільшення обсягів і спектра послуг, що гарантує стабільність та зростання прибутку банку.

Також варто зазначити, що депозитна політики банку повинна включати:

- розробку стратегії для реалізації діяльності банку щодо залучення грошових ресурсів у вигляді вкладів, основану на дослідженні ринку, тобто аналізі навколишнього фінансового середовища та ролі банку у сфері залучення ресурсів, діагностиці та прогнозуванні;

- формування тактики банку з приводу розробки, пропонуванню та впровадженню нових банківських депозитних продуктів для клієнтів (в галузі товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики);

- реалізацію розробленої стратегії і тактики;

- контроль за її реалізацією та ефективністю.

Формування чіткої та гнучкої депозитної політики банку є необхідною умовою раціональної організації діяльності банку у сфері залучення депозитів та відповідних відносин між банком та його вкладниками, що визначається перш за все правильною постановкою мети і стратегічних цілей депозитної політики банку, пріоритетів в обслуговуванні перспективних груп вкладників та використанні адекватних видів депозитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою всіх необхідних технологічних процедур у формі спеціального алгоритму дій і заходів банківського персоналу та їх професійних обов’язків і повноважень у прийнятті рішень, що стосуються проведення депозитних операцій.

Визначення основних складових депозитної політики може слугувати основою для формування методологічних засад її розроблення в кожному банку, оскільки ці компоненти відображають усі головні аспекти організації депозитної діяльності, які мають бути врахованими при здійсненні відповідних операцій.

На практиці в кожному банку така політика повинна охоплювати два напрями: по-перше – це формування змісту самої депозитної політики, а по-друге, вона повинна містити конкретні організаційно-управлінські заходи, спрямовані на її реалізацію. Вихідними моментами для реалізації обох напрямів є цілі і завдання депозитної політики, а також її елементи, визначені відповідно до загальної мети діяльності банку як ринкової фірми, що отримує відображення в належному рівні прибутковості та ліквідності як основних критеріїв функціонування банківської установи.

На основі достовірної, повної, систематизованої, актуальної інформації здійснюється аналіз, планування, регулювання та контроль депозитної політики, що сприяє прийняттю відповідних управлінських рішень на кожному із зазначених етапів. Система зовнішньої інформації призначена для забезпечення керівництва банку інформацією про стан середовища, в якому функціонує банк. Збір зовнішньої інформації забезпечується шляхом накопичення різноманітних даних про ситуацію на ринку, тобто про конкурентів, клієнтів, відсоткові ставки тощо (рис. 1.7).

Основні джерела інформації щодо оцінки зовнішнього середовища

- дані Державного комітет статистики України

- дані Міністерства фінансів України;

- сайт Національного банку України;

- дані сайту Асоціації українських банків (АУБ);

- сайт Верховної Ради України;

- сайт Державної податкової адміністрації;

- сайти банків-конкурентів.

Рис. 1.7. Основні джерела інформації щодо оцінки зовнішнього середовища банку.

Джерело: складено на основі [].

Система внутрішньої інформації характеризує банк з погляду внутрішнього стану його справ. Вона виникає в результаті діяльності самого банку і повинна бути направлена на повне віддзеркалення поточної ділової активності, а також на отримання оперативних даних. Інформація внутрішнього середовища відображається у наступних джерелах:

- форми фінансової звітності, зокрема баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів, примітки до звітів;

- форми статистичної звітності, зокрема форма № 10 Оборотно-сальдовий баланс, звіт про суми і вартість депозитів (у процентах річних), форма № 354 (місячна) звіт про зобов'язання за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, форма № 360 (місячна) звіт про зобов’язання за залученими коштами (класифікація за контрагентами і рахунками), форма № 361 звіт за зобов’язаннями за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб (класифікація за видами економічної діяльності), форма № 362 звіт про зобов’язання за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб (класифікація за формами власності), форма № 410 звіт про кількість клієнтів банків та кількість відкритих рахунків, форма № 381 довідка про залучені кошти та залишки на коррахунку, форма № 310 звіт про суму і процентні ставки за наданими кредитами і залученими депозитами;

- форми управлінської звітності, зокрема бюджети, плани, внутрішні звіти окремих служб та підрозділів банку;

- аудиторські звіти, звіти ревізійної комісії, інше.

Надзвичайна важливість правильної оцінки власних ресурсів дає право виокремити даний етап, а не розглянути його як складову маркетингового аналізу. При аналізі ресурсного потенціалу досліджуються фінансові, матеріальні, організаційні, інформаційні, трудові та технічні ресурси. На даному етапі вирішується питання структури зобов’язань, ефективності управління даною структурою, тобто на основі геп-аналізу банком визначається потреба у підтримці наявних активів, співставлення розмірів і термінів кредитних та депозитних вкладів, у результаті чого банком обирається той чи інший тип депозитної політики.

Таким чином, якщо після проведення оцінки ресурсного потенціалу банк визначає свої фінансові можливості як високі, то при виборі типу депозитної політики він буде орієнтуватися на залучення більших обсягів депозитних ресурсів шляхом пропонування високих відсоткових ставок по депозитам. Якщо фінансові можливості визначаються як недостатні, то банк орієнтується на консервативний тип депозитної політики, тобто встановлення процентних ставок на рівні власних можливостей їх сплати. У іншому випадку банком обирається поміркована депозитна політика, за якою відбувається орієнтація на загальний рівень ринкових депозитних ставок. Важливо зазначити, що при виборі типу депозитної політики банком досягається відповідний рівень конкурентних переваг, який буде найбільшим при агресивному типі, і відповідно найменшим – при консервативному.

Депозитна політика банку направлена на скорочення витрат, пов’язаних із залученням коштів, одержання прибутку від розміщення коштів вкладників, а також на динамічний розвиток банку в напрямі збільшення обсягів і спектра послуг, що гарантує стабільність та зростання прибутку банку.

Реалізація депозитної політики відбувається з використанням обраногоінструментарію. Усі інструменти реалізації депозитної політики поділяють на цінові та нецінові . Обираючи той чи інший вид інструментів, керівники повинні провести оцінку витратності та на основі порівняння отриманих результатів надати відповідну перевагу одному із видів.

Найбільш використовуваним ціновим інструментом для досягнення конкурентної позиції банку з приводу залучення ресурсів є процентна ставка,так як величина доходу на вкладені ресурси слугує стимулом для розміщення клієнтами свої тимчасово вільних коштів на банківські депозити. Рівень процентних ставок по депозитам встановлюється кожним банком самостійно з орієнтацією на ставку рефінансування і стан грошового ринку, а також виходячи із типу власної депозитної політики.

Основними напрями діяльності у межах депозитної політики зображені на рис. 1.8.

Основними напрямами діяльності у межах депозитної політики прийнято вважати

- підвищення якості та надійності депозитних продуктів

- впровадження нових послуг на базі інтерактивних інформаційних технологій

- пошук шляхів більш повного задоволення потреб клієнтів

- виявлення потреб споживачів

- контроль за витратами, раціоналізація банківського бізнесу

- ідентифікація, контроль, моніторинг ризиків

- оптимізація структури капіталу

- підвищення ефективності управління персоналом

Рис. 1.8. Основні напрями діяльності у межах депозитної політики.

Джерело: складено на основі [].

Отже, механізм розробки депозитної політики банку являє собою складний, взаємопов’язаний та узгоджений процес, метою якого є досягнення поставлених цілей. Розроблення ефективної депозитної політики дозволить банкові досягти бажаних результатів. Існують кілька етапів формування депозитної політики які між собою взаємопов’язані. Суб’єктами формування депозитної політики є вище керівництво банку. В свою чергу спостережна рада банку представляє інтереси учасників між засіданнями зборів учасників та здійснює постійний контроль за діяльністю правління банку. Визначення основних складових депозитної політики може слугувати основою для формування методологічних засад її розроблення в кожному банку, тому спостережній раді слід звернути на це увагу. Правління банку звітує перед спостережною радою, забезпечує розроблення та затверджує внутрішньобанківські положення та процедури, установлює та застосовує належні й ефективні процедури і засоби контролю за процесом управління депозитною політикою, забезпечує здійснення моніторингу дотримання цих процедур і засобів контролю. Існує багато напрямів діяльності у межах депозитної політики. Кожен з цих напрямів є невід’ємною частиною впровадження депозитної політики.

Висновки до розділу 1

Отже, підсумовуючи теоретичні аспекти дослідження депозитної політики можна дійти висновку що депозитну політику банку характеризують як стратегію і тактику діяльності банку щодо залучення ресурсів, а також як організацію та управління депозитним процесом. Роль депозитної політики для банку є важливою, адже успішне формування і реалізація її є запорукою успішної діяльності банку. Також на депозитну політику впливають безліч факторів зовнішнього та внутрішнього впливу поділяються на загальні і специфічні. Крім того, фактори впливу визначають відповідний тип депозитної політики – поміркований, консервативний, агресивний Визначення депозитної політики вітчизняними авторами є різноманітним та відрізняється підходами до визначення її сутності. При формуванні депозитної політики визначаються основні її етапи, на яких проводиться маркетинговий аналіз, оцінка ресурсних можливостей, вибір типу депозитної політики, визначення напрямів і поточних завдань, добір інструментів, а також контроль за її впровадженням.

Існують різні види вкладів. Особливо слід иокремлити вклади на вимогу. Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити на вимогу банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії із безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

Механізм формування і реалізації депозитної політики банку являє собою складний, взаємопов’язаний та узгоджений процес, метою якого є досягнення поставлених цілей не лише на рівні депозитної стратегії, а також на рівні загальної банківської політики. Депозитна політика банку включає: стратегію залучення грошових ресурсів у вигляді вкладів, основану на дослідженні ринку банківських послуг, діагностиці та прогнозуванні; тактику банку з приводу розробки, пропонуванню та впровадженню нових банківських депозитних продуктів для клієнтів; контроль за її реалізацією та ефективністю; моніторинг діяльності банку з приводу залучення фінансових ресурсів. Ефективне формування депозитної політики є однією з головних умов успішної діяльності банку.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКУ