1. 2. Творче ріноманіття в європейській архітектурі

початку ХХ ст.

Із завершенням початкового розвитку модерну в архітектурний розвиток приходить нова й принципова риса, характерна саме для ХХ ст.: одночасне різноманіття творчих напрямів та концепцій, що становлять специфіку світової архітектури й нині. На зміну ретроспективній однорідності архітектурного розвитку ХІХ ст. надходить паралельний розвиток декількох альтернативних напрямів, кожний з яких, у власну чергу, розгортає ціле “віяло” нових або ж традиційних можливостей.

Разом з продовженням розвитку історизму, що стає у ХХ ст.. принциповим (декларативним) ретроспективізмом різного спрямування та відтінків, після модерну починається бурхливий розвиток раціоналізму й експресіонізму (футуризму), що набуває апогею в архітектурі й мистецтві Другого інтернаціонального стилю, а в розвиток і на доповнення традиційних напрямів постає принципово новий альтернативний напрямок – національний романтизм, або ж етнографізм.

Проте у першій половині ХХ ст.. домінуючими стають саме раціоналістичні напрями, пов’язані, так чи інакше, з індустріальним розвитком, - зі спробами естетичного освоєння технологічних новацій, - високих технологій та принципово нових наукових досягнень.

1.2.1. Радикальний раціоналізм

Творчість Адольфа Лооса

Екстремальні власним радикалізмом раціоналістичні тенденції втілта віденський архітектор Адольф Лоос (1870-1938). Пічас праці на будівельних майданчиках майстрів Чиказької школи й вивчення передових методів будівництва у США архітектор зробив висновки, що мистецтво й архітектура належать різним сферам людської діяльності, а мета архітектури – в економії праці будівничих. “Орнамент-злочин” – це реакційне (на мистецтво пізнього модерну) гасло виявилося водночас гаслом граничного раціоналізму від початку ХХ ст..

Уславлені скандальною граничною простотою будівлі, споруджені за проектом А. Лооса: банк і житловий будинок на Мікаелерплац у Відні (1910) - у контраст до розташованого поблизу пишного барокового палцу Хофбург - відзначається повною відсутністю прикрас у житловій частині й прикрашений лише у банківській частині найпростішим портиком тосканського ордеру; у внутрішній частині будинку Штайнера (1910) – на фоні стерильно-геометричного позначеного симетрією об’єму – розвивається асиметрична система “перетікаючих” просторів; будинок Шой у Відні (1912) є першим зразком сучасного терасовог житлового будинку у Центральній Європі.

Творчість А. Лооса знаменує подальше прямування до гранично-крайнього раціоналізму, що мав у близькій перспективі принципову відмову взагалі від будь-якої композиційної побудови творів “будівельного мистецтва”, а потім – і спроби відмови від архітектурної професії як такої й заміни архітектора на будівельному майданчику інженером-будівельником (що, на жаль, було майже втілено в СРСР середини 50-х років ХХ ст.).

1. 2. 2. Архітектура, мистецтво й промисловість

Створення нових сфер проектування

Діяльність об’єднання “Веркбунд” під проводом П. Беренса

Принципово нове творчо-промислове обєднання “Веркбунд” [Die Deutche Werkbund], - «Німецький промисловий союз», - було засновано у жовтні 1907 р.; його очолив архітектор Петер Беренс (1868-1940).До обєднання приєдналися кілька молодих архітекторів та художників: Герман Мутезіус, Людвіг міс Ван дер Рое, Бруно Таут, а також Г. Ван де Вельде – голова художньої школи в м. Веймар.

Разом з заснуванням “Веркбунду” посинається розаиток принципово нового виду діяльності, - промислового дизайну, або ж – художнього конструювання, - що надходить на доповнення, а потім – і на заміну традиційній архітектурі й ремісницькому виробництву.

П. Беренс, разом здиректором німецького електротехнічного концерну AEG в Берліні Вальтером Ратенау, поставили на меті завоювання нових ринків збуту (зокрема, - й у Латинській Америці) перед усім, - шляхом створення високоякісної продукції за допомоги методів «облагородження праці», тобто надання продукції високих естетичних якостей і вартостей. Вперше створюється так званий фірмовий стиль, - у поєднанні типового, - повторюваного й тиражованого з індивідуальним художнім у промисловому мистецтві. Формоутворення “фірмового стилю” розповсюджується на все промислове середовище, - від оформлення паперів до індивідуальної стилістики серійної продукції.

Ця нова сфера синтетичної діяльності розповсюджує свій вплив не лише на традиційно архітектурні галузі створення простору для функціональних процесів, але й на серійну індустріальну продукцію промислового конвейєра.

Найхарактернішими творами П. Беренса цього періоду є проекти будівель турбінного й електромоторного виробництва в Берліні (1909), де разом з ефектами зовнішньої монументальності використано раціональні конструктивні вирішення й новітні на той час матеріали. Успішна діяльність Веркбунду виявилася прикладом притаманного модернізмові розповсюдження раціонального проектного підходу на нові сфери діяльності.

З виставковою активністю об’єднання пов’язано й розвиток у Німеччині нового напряму в архітектурі й мистецтві – експресіонізму.