М. Новак

У чому відміннність «віртуальної реальності” порівняно з “кіберпростором”? Одну поміж них вбачають у тому, що віртуальна реальність як технологія робить можливим кіберпростір як власний “зміст”. Втім, “кіберпростір” та “віртуальна реальність” нероздільні як форма й субстанція, тіло й дух. Проте головна відмінність кіберпростору щодо віртуальної реальності “міститься у якості й розташуванні у континуумі, що проходить водночас у декількох вимірах”, - у просторах “можливих світів”.

“На одному боці цього континууму містяться світи, найбільш уподоблені до знайомого нам світу. Прикладом таких світів може бути віртуальне середовище, що симулює пересування між архітектурними об’єктами або симулятор польотів. Об’єкти й ситуації, що тут експонуються, найлегше впізнаються. Застосуванням таких об’єктів вже є різномітні ігрові пристрої, пов’язані з ілюзійною імітацією переміщення у просторі (автошляху або повітряному).

Ближче до середини цього континууму знаходяться такі віртуальні оточення, які ще містяться у межах законів нашої фізики, але з тієї чи іншої причини недоступні: макро- й мікросвіти, внутрішній простір живого людського організму, поверхня Марса, реакторна зона чорнобильської атомної електростанції, - все це приклади приналежних цьому світові просторів, але доступ до них неможливий без технологій віртуальної реальності. Їхня емпірична верифікація можлива лише за допомоги інших технологій, що “розширюють” можливості наших відчуттів. Такими технологіями можуть бути, приміром, спеціальні скануючі мікросхеми, прискорювачі частинок, космічні зонди тощо.

Ще ближче до кіберпростору в цьому континуумі розміщуються середовища, що існують на перетині теорії й фактів (такі як “великий вибух”, “чорні діри”, світи квантової механіки або вищих вимірів). Ці світи існують на перетині реального й уявного, а єдине їхнє обмеження – приналежність тому світові, який ми знаємо.

У самому кінці цього континууму містяться безпосередньо світи кіберпрстору. Це “можливі світи”, які створюємо ми самі. Вони не менш повноцінні, ніж будь-який з попередніх, але як найабстрактніша матерія ставлять низку запитань. Що робить той чи інший світ першочерговим? Які різновиди світів можуть існувати взагалі? Яким чином цей світ відповідає схемі можливих світів? І як цей світ взагалі був спроможний з’явитися з пункту бачення іншого світу?

“Архітектура стає плинною, музика – спрямованою, кіно – замешканим, танок – безтілесним”.

Тою ж мірою, якою нові якості здаються віддаленими від своїх витоків й одні від одних, вони пов’язані між собою тим, що можна назвати світотворчістю, - створенням світів. Саме світотворчість, - на думку М. Новака, - є ключовою метафорою нового мистецтва.”

Головна властивість кіберпростору полягає у його інтерактивності, - тобто замешканості, - у постійній і безперервній взаємодії користувача й електронного середовища, - з численними зворотними зв’язками.

Комп’ютерні технології формують так звані гібридну територію й гібридну територіальність. Властивостями нової територіальності є множинність і поширеність, - з перебуванням у багатьох місцях водночас або багатократно в одному місці.

На відміну від середовища, що сформовано й формується традиційними об’єктами архітектурного дизайну, віртуальне середовище має фундаментальну властивість безслідного стирання його електронних копій і моделей.

Можливо, не забуваючи про тіло,

архітектурній думці час звернутися

до ідеї пристанку для розуму.