3.7.5. Віртуальна, архітектура, або

Архітектура кіберпростору (cyberspace architecture)

Вперше ідеї віртуального простору (кіберпростору - cyberspace) й віртуальної реальності [virtual reality, - див.: латин. virtus, - потенційний, можливий, доблесть, енергія, а також - удаваний, уявний; realis – речовий, дійсний, існуючий й суттєвий] сформульовано у творчості літераторів напряму “кіберпанк” [cyberpunck], - зокрема, Вільямом Гібсоном

[W. Gibson (нар. 1948)], коли 1984 року було видано його перший роман, - «Нейромантик» [Neuromancer. - Див. пер. рос., під назвою: Нейромант. Роман. / Пер. с англ. – М.: ЭКСМО, Див. також: Гибсон У. Виртуальный свет. Роман. / Пер. с англ. – Екатеринбург.: У-Фактория, 2003. - Рюкер Р. Софт. – Тело. Романы. / Пер. с англ. – М.: АСТ, 2007. - Рюкер Р. Полная свобода. – Реал. / Пер. с англ. – М.: АСТ, 2007.] Кіберпростір зображується тут як колективна галюцинація – ілюзія мільйонів людей, поєднаних одні з одними комп’ютерною мережею й занурених у світ електронних графічних даних. Саме ця «ліберальна техноантиутопія» негайно стала прапором руху “кіберпанків” (приналежність молодіжної контркультури 1970-1980-х р. р.). Було сформульовано поняття кіберкультури [cyberculture] й «віртуальної психології» (“аретейя»). Однією з перших теоретичних праць стала книга Ф. Хемміта “Віртуальна реальність” (1993).

Концепція й практика віртуальної реальності мають доволі різноманітні контексти виникнення й розвитку: окрім молодіжної контркультури, - у комп’ютерній індустрії, літературі (зокрема, - науковій фантастиці), воєнних розробках, космічних дослідженнях, навчально-тренувальних системах, архітектурі, мистецтві й дизайні.

3.7.6. Маркос Новак. “Плинна архітектура” 1

[1 - Liquid architecture,- тобто архітектура, що тече, або ж

гнучка, така, що піддається змінам, - плинна, варіативна;

пор. з неточн.: рідка (жидкая) архитектура]

“Перед обличчям реальних проблем творчий

оптимізм стає етичною відповідальністю. Ті

з нас, кому надано волю й талант, повинні

припинити критику й скарження, а навзамін

пропонувати, як покращити цей світ.”

М. Новак

Вже на початку 1990-х років ідеї кіберпростору (віртуального простору) потрапили до архітектурної сфери. Дизайнери почали застосовувати алгоритмічні методи до проектування реальних, віртуальних й комбінованих середовищ. Однією з перших робіт цього напряму став кіберпросторовий мультимедійний проект Маркоса Новака [Novak] “Танок з віртуальним дервішем: становлення світів”(1991-1994) Мета проекту полягала в об’єднанні внутрішнього й зовнішнього світів шляхом переміщення з реального простору до віртуального – і навпаки.

Модель кіберпростору, запозичена у В. Гібсона, опинилася основою теоретичних та практичних просторових досліджень. У кіберпросторі можливо проектування ідеально гнучкого середовища, фізика якого ігнорує закони взаємодії сил і гравітацію. Архітектурні форми, створені у кіберпросторі, віднині підкоряються глядачеві. Таке розуміння, - на думку М. Новака, - звільняє архітектуру від обмежень старої термінології, зумовленої поняттями функціональності й естетики. Його устремління – поетика архітектури, що виникає у потоці ідей.

У власному намаганні поширити рамки архітектурних понять до електронно генерованих просторів, Новак створив поняття “плинна архітектура кіберпростору” й низку пов’язаних із ним термінів: “трансвергенція”, “трансархітектура”, “плинна архітектура”, “траекторна музика”, “замешкане кіно”, “архімузика”, “аллоґенеза” [аллогенеза: тобто – інший початок].

Останнім часом М. Новак досліджує можливості нано- й біотехнологій – зі створенням гіпотези нової культурної фази, куди ми увійшли саме сьогодні. Новак характеризує її як “Створення Чужого” (на відміну від ренесансного “Створення Людини”). У нової тематичної спрямованості її основи й мета відомі: пошук нового досвіду шляхом управління й використання мультимедіа. Підсумком керованої взаємодії між людиною й електронним мультимедійним простором є поява нового середовища, що може виявитися механізмом перетворення свідомості й одержання знань.

Що таке плинна архітектура? Це

архітектура, форма якої залежить від

бажання спостерігача. Це симфонія

простору, яка ніколи не повторюється

й продовжує вдосконалюватися.

Кіберпростір – це місце, де мешкає уява,

де свідомі мрії зустрічаються з несвідомими.

Це – локус, де поезія т рімфує над вбогістю,

перемагає над належним. Набагато складніше,

аніж нав’язати поезії науку, відродити поезію

в самій науці.