3.7.2. Френк Гері [f. Gheri] (нар. 1929)

Випускник університету Південної Каліфорнії, стажувався на курсах урбанізму Гарвардської школи дизайну. Власне проектне бюро відкрив у 1962 р.

Попередниками архітектора можна вважати представників надвиразного символічного експресіонізму, - А. Гауді й Е. Мендельсона. Їхня скульптурна форма є експресивною зовні й всередині. Ф. Гері продовжує пластичні й колористичні традиції модерну, проте, природно, вже на новому рівні технологічних можливостей.

Творчий метод макетування шляхом “спроб і помилок” є основою творчої манери авторського ескізування. “Підгонка за місцем” проходить й підчас будівництва.

Першим твором Ф. Гері, що набув гучного розголосу в світі, є споруда музею Гуггенхейма у Більбао. “Наяда у титановій лусці” опинилася головним атракціоном міста, хоча швидка реалізація виявилася можливою у простому збігові обставин: будівництво співпало в часі з розвалом СРСР, коли вивільнилися й були задешево розпродані немалі запаси стратегічних матеріалів. Зокрема, знаменита власною виразністю відполірована титанова оболонка музею створена саме з російського титану, - інакше й без того дуже витратна будівля просто не могла б існувати.

Загадкова невизначена – майже містична, - метафоричність творів Гері робить неможливим буквальне наслідування й примушує суперників у конкурентних змаганнях шукати інші засоби виразності (зокрема, у цифрових - так званих дигітальних - технологіях. Сам архітектор, зовсім не хизуючись, винзає, що навіть не знає, як вмикати й вимикати комп’ютер. Втім, необхідні технічні операції з розкрою металу для зовнішніх оболонок “об’єктів Гері” неможливі без використання комп’ютерних програм.

3.7.3. Сант’яго Калатрава [s. Calatrava] (нар. 1951)

Є випускником Вищої технічної школи архітектури (Валенсія, 1975), має також інженерного диплома Федерального інституту технології в Цюриху (1979). Там же у 1981 р. відкрив власну майстерню.

“Один з найпокликаніших сучасних зодчих” демонструє віртуозне, мистецьке володіння конструюванням залізобетонних конструкцій (згадаймо “поета залізобетону” О. Перре). Архітектуру Калатрави називать “великомасштабною населеною скульптурою”, - він у власній творчості поєднує інженерію та архітектуру з захопленням скульптурою (ідеї майбутніх споруд майстер перевіряє на стадіїї ескізного пошуку скульптурними моделями), а натхнення для створення майбутніх архітектурних шедеврів знаходить у власних скульптурах. Метод роботи Калатрави у сучасній архітектурі унікальний (на відміну від лапідарно-спрощеної типізованої методики творення у функціоналізмі). Саме у скульптурі зодчий спочатку випробує власні просторові й пластичні ідеї. Мінімалістські редуковані форми з латуні, бронзи, мармуру, граніту й сталі кидають виклик гравітації й продовжують скульптурні пошуки П. Пікассо й особливо Бранкузі-Бринкуша. (Тут знову вбачається перегук з ідеями створення власних світів та реальностей художників-абстракціоністів з періоду модернізму).

В іпостаси вільного художника С. Калатрава вбачає можливість виразу власних просторово-тектонічних амбіцій “поза жорстких реалій бюджету, умов місцевості, функціональності й вимог замовника”. В цих своєрідних об’ємних “начерках мрії” інтуїтивно передбачено образи, до яких архітектор свідомо наближається у власних наступних реальних проектах. - Своєрідне “віртуальне ваяння” архітектури.

Такий міждисциплінарний синтез, - взагалі характерний для діячів, приналежних до “нової архітектурної парадигми”, - і є основою створення автором його унікальних об’єктів. За проектами С. Калатрави втілено десятки різноманітних за функціями об’єктів: вокзали, віадуки й мости, висотні житлові й офісні будівлі, громадські комплекси. Усі вони поєднані гостро-виразним вирішенням на основі скульптурного розуміння авторської форми у поєднанні з високими технологіями. Творчість С. Калатрави визначено у різноманітті напрямів “нової парадигми” як еко-тек, або ж – біо-тек.

Наймасштабніший з втілених автором є ансамблевий комплекс - “Місто мистецтв і науки” у Валенсії (загальною вартістю у півмільярда євро), який був вперше відкритий для відвідувачів від 1998 р.. Його складено з великомасштабних вишукано-вибагливих скульптурних залізобетонних об’ємів, які нагадують величезно збільшені органічні утворення: мушлю (палац мистецтв королеви Софії), “миготливе око” (напівсфера) тощо.

Ідею “Верткого торсу”, - хмарочосу, зведеного 2005 року за проектом С. Калатрави у м. Мальме (Швеція), було надихано його ж серією скульптур, - “Біжучий торс”. Скульптурну творчість архітектора-інженера можна вважати різновидом віртуального моделювання неіснуючих (а подекуди й неможливих) тектонічних об’єктів. Сам автор у виставках власних творів підкреслює паралелізми між скульптурним задумом й архітектурним втіленням.

Апофеозом “біокінетичної архітектури” С. Калатрави є “будівля-птах” музею мистецтв у Мілуоки (Вісконсин, США, - завершено у 2001 р.). З крилами асоціюються розкриті в повітрі величезні сонцезахисні жалюзі, що нагадують власною рухливістю крила злітаючого птаха.

Отже, спільними рисами напрямів “нової архітектурної парадигми є й залишаються:

• міждисциплінарність науково-художньої основи, - з переважним екологічним ухилом

• несподіваність підсумків творення, - з винайденням й віднайденням галузей альтернативної архітектури;

• позитивний (конструктивний) критицизм теоретичних і практичних авторських підходів;

• полісемантика, - складна й вишукана метафоричність образної побудови.

Додаток 3: