3.5.2. Майкл Грейвз [m. Graivs]

Портленд-білдінг, - будівля комунальних служб у м. Портленд (1979-82) – «один з найгучніших постмодерністських об’єктів у США», - «неможлива будівля»: накладний фасад анітрохи не відповідає функції, гіпертрофовані класичні елементи – пілястра з замковим каменем – підкреслено символічні й виклично-незвичні. Строкато розфарбований куб став чудовим втіленням вентуріанської ідеї «декорованого сараю».

Критики назвали його «собачою конурою в стилі Міккі-Маус-класицизму». - «Мій будинок скидається тут на прибульця з Марса» - казав сам Грейвз. Втім, попри критику з різних боків, городянам будинок припав до смаку. Архітектурна громадськість не приховувала захоплення «модерністським класицизмом» Майкла Грейвза й зробила висновок: «У кожному разі портлендський будинок займе стійке місце в історії».

3.5.3. Леон Кріє

Як представникові брюссельської школи, Л. Кріє належить розробка так званої «архітектури наслідування», або ж «пастиш-архітектури» [від англ. pastishe, див.: past, - минуле; тенденція багатьох постмодерністських творів наслідувати стилістику іншого історичного періоду, - історія подається як непередбачуваний наратив]. Пастиш знаходить поширення у європейській архітектурно-містобудівній практиці 1970-1980-х р. р.. Прихильники наслідування обстоюють буквальне відтворення традиційних прототипів, що відповідатимуть певній проектній програмі й ситуації. На думку харківської дослідниці архітектури постмодернізму Л. Стародубцевої, пастиш - свідчення триваючої одвічної суперечки архаїстів» і «новаторів». Між крайніми позиціями «пастишистів» та неоавангардистів – множина рівнів переходу. Архітектори імітують повернення в історію різним чином:

• «наслідування» історичним зразкам (М. Кюло);

• «посилання» на відомі архітектурні пам’ятки (Р. Вентурі);

• «функціональний еклектизм» (Ф. Джонсон);

• «приховані цитати та алюзії» (М. Грейвз);

• принцип «зворотньої археології», тобто - узгодження архітектурного проектування зі старою будівельною традицією (А. Грюмбах);

• принцип «реалізму повсякденності й античності» (А. Россі)

• принцип «гри і недетермінованості» (М. Нуньєс-Яновськи)

• «хронотуризм» та інші.

«Питання про те, чи має право архітектура у пошуках втраченого минулого «грати в історію», або вкотре «вскочити» в утопію антиісторизму й безупинного новаторства, й досі залишається відкритим».

3.5.4. Чарльз Мур [Ch. Moor]

Постмодернізм є популістсько-плюралістичним

мистецтвом безпосередньої комунікабельності.

Чарльз Дженкс

Замість доричних, іонічних та коринфських

колон ми додали «делікатесний ордер»…

Ч. Мур

(з коментарів до проекту

«Пьяца л’Італія”)

Пьяцца л’Італія у м. Нью-Орлеані (разом із арх. В. Херсі, 1976-1979), спроектована й збудована на замовлення представників італійської діаспори міста. У застосованій проектній методиці свідомо й “цинічно” (чи, радше, відверто) уособлено на поданому місці “театралізоване хитромудрування” й “дешевий шик”: декоративний “іконографічний” басейн з картою-“чоботом” Італії у ньому, іронічні репліки велетенського ордеру церкви Сан-Андреа Борроміні, виконані з використанням неіржавіючої сталі й створенням “ордерних атракціонів”, - на зразок фонтанів-“ветопів” [тут – певна й характерна для постмодерну мовна гра, метоп - wetop, - від англ.: wet – мокрий, сирий; може, було б краще перекласти це як мокроп?], шаржованих маскаронів та пародійованими авто-іронічними зображеннями, - фонтануючими або з глузливо висолопленим язиком тощо.

До 1980 р. комплекс майдану Італії було доповнено - відповідно задумові Ч. Мура - “Аркою Лафайєта” (арх. Хіард), яку встановлено на завершення вулиці, названої ім’ям цього француза - діяча часів війни за незалежність США. Вузький проріз арки створює враження збільшення простору пьяцци, але ця свідомо створена ілюзія нівелюється іронічною побудовою тектоніки.

Кресдж-коледж, Каліфорнійський університет, Санта-Круз (Разом з Вільямом Тернбуллом, 1972-74): “звивистий шлях прокладено по лісі червоного дерева, кожний майданчик має окремий акцент, що визначає “місце”. Будівлі встановлюють власні осьові й ритмічні системи вздовж Г-подібного маршруту. Відчуття місця підкреслюється концентрацією на обидвох кінцях комплексу протилежних видів діяльності, - пошта й вхідна площа з одного боку й зона зібрань – з іншого... Простір “струменить”, - типовий “гвинтоподібний” простір постмодернізму.”