1.1. Ґенеза функціоналізму

Рух за сучасну архітектуру і мистецтво (Другий інтернаціональний стиль)

як вираз архітектурного раціоналізму ХХ ст..

Діапазон напрямів архітектури й містобудування ХХ ст..

Течія, напрям і рух за сучасні архітектуру й мистецтво, що у 1927-1929 роках одержав назву Другого інтернаціонального стилю (в його варіаціях – конструктивізму й функціоналізму), - як найбільший і найвпливовіший в історії раціоналістичний напрям, - надбав декілька відмінних принципових рис:

• свідоме й концептуальне естетичне самообмеження діяльного діапазону у вирішенні творчих завдань шляхом чіткого осмислення обраних засобів і методів й обмеження “творчої палітри”;

• соціальний утопізм: декларативне прагнення радикально вирішувати на краще численні соціальні проблеми засобами містобудування, архітектури й мистецтв;

• метафоризація техніки й технології, запозичення принципів формоутворення з техніки, а методів архітектурного проектування з інженерних технологій, - з розробкою методології промислового дизайну й художнього конструювання;

• естетичний, філософський та ідеологічний взаємозв’язок з художнім авангардом, - принципово новим і характерним лише для ХХ ст. явищем в образотворчому мистецтві, - творчі зв’язки з так званим “абстрактним” (безпредметним) мистецтвом й створюваною на його засадах пластикою «нових світів».

1.1.1. Оновлюючі спроби майстрів Першого інтернаціонального стилю

Першим штучно створеним (інтернаціональним) стилем виявився модерн. Саме в його надрах вперше було висунуто гасло створення руху за нові й сучасні мистецтва й архітектуру. Про розмах руху за нові мистецтво й архітектуру свідчить хоча б синонімія назв стилю й об’єднань майстрів модерну в різних країнах Європи: “Ар Нуво” (“Нове мистецтво”) й “флореаль” (“рослинний”) – у Франції й Бельгії, “Сецесія” (“Сецесіон”) - в Австрії й Польщі, “модерн стійл” (“сучасний стиль”) – у Британії, “ліберті” (“свобода”), “модернізмо” – в Італії й Іспанії, “югендштиль” (“югендстиль”, - букв.: “стиль молодості”) - у Німеччині, “модерн” або “декаданс” – у Росії і в Україні.

Ідеї оновлення й очищення мистецтва висувалися ще в середині ХІХ ст., - найпершими тут виявилися прерафаеліти (гурт, очолюваний художником Д. Г. Росетті) й В. Морріс, який створив та очолив рух “мистецтва й ремесла”. У поєднанні ідей символізму й романтизму реформатори мистецтва пропонували у якості ідеальної моделі мистецтво й архітектуру пізнього Середньовіччя, - як зразок нерозривно-органічного поєднання форми, художньої творчої роботи й матеріалу.

Майстри Першого інтернаціонального стилю також перебували у жорсткій опозиції консервативному академічному ретроспективізмові й архітектурній еклектиці, що панували в архітектурно-мистецькій практиці ХІХ ст.. Ідеї руху за оновлення мистецтва й архітектури були співзвучні ідеям “органічної архітектури”.

Першим архітектурним твором модерну вважається будинок інженера Тасселя у м. Брюсселі (Бельгія, 1992-93), збудований за проектом архітектора Віктора Орта (1861-1947) Саме цей твір називають “маніфестом нового стилю”, а Брюссель – столицею “Ар Нуво”). В. Орта виявився найпершим у плеяді майстрів модерну: Гектор Гімар (1867-1942, Франція), Генрі (Анрі) Ван де Вельде (1863-1957, Бельгія), Чарльз Ренні Макінтош (1868-1928, Шотландія), Отто Вагнер (Австрія), у каталонській Барселоні принципи модерну розвинув на ґрунті національних надбань Антоніо Пласид Гільом Гауді-і-Корнет (Антоніо Гауді).

Майстрами модерну ставилося на меті швидке оновлююче реформування мистецтва, перед усім, – образотворчими засобами нового декоративно-ужиткового напряму, - зі створенням оновленого пластичного синтезу предметного середовища. Ідеї й концепції “нового мистецтва” сконцентровано в наступних пунктах програми мистецького перетворення життя на засадах модерну:

• створення всіма засобами архітектури й декоративно-ужиткового мистецтва витонченого побутового комфорту, як символу сучасності (між іншим, - з використанням ефектів вільного “перетікання” простору й “гнучкого плану”);

• поєднання предметного формоутворення особливою образотворчою пластикою нового безпредметного орнаменту (“лінія Орта”, “удар кнута” тощо);

• використання найвищих досягнень сучасних технологій будівництва й промислового виробництва у створенні повторюваної (тиражованої) нової художньої форми;

• використання потреб та устремлінь замовників нового типу, - високоосвічених буржуа, професійних та клубних об’єднань висококваліфікованих робітників або інтелігентів-інтелектуалів;

• широке використання поетики містичного, сакрально-символічного, екзотичного, еротичного й фантастичного;

• запозичення принципів формоутворення в живій й неживій природі (розробка засад художньої “прото-біоніки”).

Майстри модерну першими звернулися до методів створення вишуканих високоестетичних зразків для високотехнологічного тиражування різноманітних предметів побутового вжитку, - саме за допомоги сучасної товарної індустріальної технології тиражування високоестетичної й технологічної форми дозволило протягом лише півтора десятиліть (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) розповсюдити особливо-новий і всезагальний стиль предметного середовища з Західної й Східної Європи до США й навіть до колоніальних околиць світу, - до Латинської Америки, Північної Африки й Південно-Східної Азії. Окрім цього, причинами впливовості модерну було розповсюдження його ідей за допомоги інформаційних систем та професійного фахового навчання.

Проте, саме у формальній легкості безпосереднього наслідування, запозичення й тиражування створилися передумови такого ж швидкого завершення початкового розвитку Першого інтернаціонального стилю. Модерн швидко став модою й початково проіснував недовго, - до кінця першого десятиліття ХХ ст., коли на заміну йому надійшло ціле “віяло” творчих напрямів. Таким чином, модерн заклав основи реального творчого архітектурно-художнього різноманіття ХХ ст.. На зміну модернові надійшли:

• архітектурний раціоналізм, - у найширшому діапазоні напрямів цієї “магістральної” течії розвитку;

• декларативний ретроспективізм (історицизм);

• експресіонізм-футуризм;

• національний романтизм (етнографізм).

Саме ці напрями й течії заклали основу актуального творчого різноманіття ХХ-початку ХХІ століть.