3.1. Ситуація постмодернізму Особливості естетики й теорії постмодернізму в контексті його філософії

В останній чверті ХХ ст. в художній культурі Західної Європи і США сталися принципові зміни. Рушійною силою цих перетворень виявилася реакція на доктрини модернізму й негативні наслідки, до яких призвело їх застосування у різноманітних галузях суспільного життя, а методологічною основою – філософія постмодернізму, яка підвела певні підсумки драматичному історичному розвиткові у ХХ ст..

Новітній підхід, який почав застосовуватися, перед усім, у гуманітарних дослідницьких дисциплінах, отримав назву постомодернізму (постмодерну). Складається особлива суспільна ситуація, яка характеризується формуванням нового філософського світогляду, розвитком культурологічних, етичних й теологічних уявлень, що втілили трагічний суспільний досвід ХХ ст.. Поступово постмодерна ситуація поширюється також і на архітектуру та мистецтва. Слід відзначити принципово міждисциплінарний характер постмодерних змін, - вони відбивають розвиток відповідних наукових штудій, які принесли великі відкриття ХХ ст., що створили нову картину Світобудови: молекулярна біологія й генетика, новітні фізичні й математичні концепції, революцыйно-нова космогонія тощо.

У культурних галузях постмодернізм означує декларацію настання нової реальності, визначні риси якої надаються через комплекс постмодерних понять, провідним з яких є концепція гіпертексту, - надтексту - довкола неї групуються інші основоположні поняття.

Гіпертекст всесвітньої культури включає до себе усе різноманіття текстуальних утворень (куди, між іншими, входять будь-які мистецькі твори, будь-коли створені людством, - з усіх галузей культури). Наявність цього гіпертексту є висхідним пунктом постмодерної ситуації, звідки виходять інші її ознаки: розробка й вдосконалення розвинутого комплексу рефлективної роботи з усім гіпертекстуальним різноманіттям, - за умов рівноцінності, рівноправності й рівнозначності усіх його складових. Як наслідок, постмодерну ситуацію характеризує принципова полістилістика, а чи не найголовнішими принципами гіпертекстуального оперування – запозичення, репродукція, колаж, цитування й позитивно-іронічна пародія.

В архітектурній галузі постмодернізм отримав синонім “новий еклектизм,” що розуміється як настання нової й практично необмеженої свободи як вільних ретроспективних, так і футуристичних пошуків.

Отже, головними ознаками ситуації постмодернізму в архітектурно-мистецьких сферах є наступні:

- якнайширше використання у творчості “чужих” текстів ( як “текст” тут розуміється й відчитується, - перед усім, - художній твір, у найширшому його семіотичному значенні й сенсі), - без обмежень у часі й просторі культури;

- наявність у художника й архітектора розвинутої системи відбиття (рефлексії) запозичених текстів;

- переважно скептичне, сатиричне й позитивне іронічно-пародійне ставлення до надбань художньої культури; якнайширше використання прийомів цитування, запозичення, колажу тощо;

нарешті, як наслідок, - полістилістика, - множинна стилістика.

(Тут треба зазначити, - замість принципу стилістичної класицистичної єдності, [франц.: ensemble, -тобто, разом] у постмодернізм надходить його антитеза - принцип так званого асамбляжу [фр.: assemblage] – вільної композиції з різних елементів, - спорідненого з так званою “акумуляцією”, - накопиченням різного матеріалу у довільних комбінаціях; поширюється тип “середовищної” єдності й цілісності фрагментів, з яким споріднені поняття симбіозу, мозаїчності, колажовості, поліфонії, бриколажу й палімпсесту.)

Таким чином, постмодернізм за власним змістом нагадує явище архітектурної еклектики ХІХ ст.., - звичайно, з поправкою на культурне багатство ХХ ст.. Разом із тим, постмодернізм як реакція на модернізм є тільки часткою архітектурно-мистецького різноманіття кінця ХХ – початку ХХІ ст. й межує з:

- новим ретроспективізмом (оновленим історицизмом);

- неовернакуляром (новим національним романтизмом, або ж – новим етнографізмом);

- ужитковим урбанізмом (так званим “адхоцизмом”, або ж контекстуалізмом);

- “хайтеком” (архітектурою , урбанізмом і мистецтвом вищих технологій ХХІ ст..) йнарешті,

- з новими експериментами з метафізикою й метафорикою архітектурної форми й простору, - новим архітектурно-мистецьким авангардом, який визначає напрями перспективного розвитку професійної свідомості на початку ХХІ ст..