2.1. Витоки й початки радянського художнього авангарду

Діяльність майстрів художнього авангарду в СРСР

першого післяреволюційного десятиліття: ідеї раціональної організації

суспільства засобами мистецтва, архітектури й містобудування.

Участь митців у найбільшому соціальному експерименті.

Головні суспільно актуальні тематизми радянського художнього авангарду.

2.1.1. Художня культура революційної доби. Період революційного романтизму (1918-1922)

Весь світ насильства ми зруйнуємо

Ущент, до решти, а по тим

Ми наш, новий ми світ збудуємо,

Хто був нічим, той стане всім!

(З першого державного гімну

СРСР “Інтернаціонал”)

Ключовими словами до сприйняття змісту художньої культури революційної доби в новій комуністичній пролетарській державі, яка постала на місці колишньої монархічної Російської імперії, можуть бути гасла пошук та експеримент. Вперше у світі завдання побудови нової “безкласової соціалістичної держави трудящих” збіглося з метою авангардного мистецтва й архітектури, – рішучого оновлення професійної сфери й професійної свідомості, а також, як наслідок, – радикального творчого художнього оновлення предметного світу й середовища на всіх рівнях, – від окремих виробів, споруд і будинків до міст і систем розселення, – побудови нового світу. Перший яскравий період формування революційної художньої культури одержав назву революційно - романтичного.

Слід відзначити, дуже схожі радикальні процеси спостерігалися під час доби Великої французької революції: створення нової календарної системи, з новим рахунком часу та новими святами; агресивне ставлення до предметного середовища “старого світу”, зі знищенням його символіки (пам’ятників монархії та клерикальних католицьких комплексів), а також негайною заміною новими пам’ятниками й символами.

Як і перша Велика революція, Велика Жовтнева теж почала використовувати мистецтво й архітектуру для створення власних символів. Втім, через дуже обмежені економічні можливості нової влади (головні зусилля й ресурси в перші післяреволюційні роки спрямовувалися на перемогу на численних фронтах Громадянської війни) спершу було вирішено зосередитися на реалізації “Плану монументальної пропаганди” (1918), - саме так було визначено назву першої художньої програми радянської доби в ленінському декреті Раднаркому. Цей план передбачав повсюдне увічнення пам’яті видатних діячів революційного й визвольного руху та народно-демократичних мислителів й прогресивних діячів мистецтва і науки. У 1918-1919 роках у Москві біля будинку Мосради було споруджено монумент першій Радянській Конституції, арх. Дмитро Петрович Осипов (1890-1934), скульптор Микола Андрійович Андрєєв (1873-1932). У підніжжя обеліска, зведеного на міцній монументальній ордерній основі, встановлено жіночу постать – символ Свободи. Ще один обеліск на честь революційних мислителів було встановлено на Манежнім майдані у Москві (арх. М. О. Всеволожський).

(Програми монументальної пропаганди радянського більшовицького уряду доповнювалися ультра-авангардними планами створення нового світу художніми засобами, у зв’язку з цим цікавий факт несанкціонованої новою владою акції одночасного демонстративного перейменування вулиць в історичному ядрі Москви, зі зміною назв з традиційних на честь діячів авангардної художньої культури, – поетів та художників російського футуризму).

Спорудження пам’ятників революційним діячам та подіям відбувалось водночас зі зведенням перших меморіалів жертвам революції. Найяскравіші приклади таких споруд – революційні некрополі на Марсовому полі у Ленінграді (Петрограді) та біля кремлівської стіни на Красній площі у Москві, де пізніше (у 1924 р.) буде споруджено мавзолей Леніна. Обидва ці некрополі виникли стихійно, внаслідок ініціативи революційних мас, на місці братських поховань перших жертв революції.

В архітектурі пам’ятника борцям і жертвам революції, – некрополю на Марсовому полі в Петрограді (1917-1920) архітектор Лев Володимирович Руднєв (1885-1956) використано прості ретроспективні монументальні форми надгробків зі скорботно-урочистими написами. Автор таким чином пояснює власну ідею, що її надихав стихійний скорботний ритуал революційного похорону, свідком якого він був сам: “ряди кам’яних брил, принесених сюди тисячами мозолястих рук... героїчні написи... щось ще незавершене, – ніби закладання фундаменту майбутнього...” Запозичення простих стилізованих класичних форм взагалі характерне для першого, романтичного етапу створення революційних монументів, – меморіальних дощок, обелісків, і т. ін., доки авангардне мистецтво не запропонувало нові монументальні образи й символи революції.