14. Короткий термінологічний словник.

АБСТРАКЦІЯ (від лат. abstractio - відвернення) - мислений образ предмету, що створюється шляхом відвернення (абстрагування) від тих чи інших несуттєвих сторін, властивостей та відносин цього предмету, з метою виділення його суттєвих ознак.

АНАЛІЗ (від грецького analysis - розкладання) - мислене або фізичне розділення цілісного предмету (системи) на його складові частини (елементи).

АНАЛОГІЯ (від грецького analogia - подібність) - встановлення подібності між деякими сторонами, властивостями та відносинами між об’єктами, що не є тотожними; пізнання шляхом порівняння.

АРГУМЕНТ (лат. argumentum) - судження (чи сукупність взаємопов’язаних суджень), за допомогою якого обґрунтовується інше судження (чи теорія).

АРГУМЕНТАЦІЇ ТЕОРІЯ - теорія, що вивчає різноманітні засоби аргументації, які використовуються під час дискусії.

АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio) - приведення аргументів з метою переконати другої сторони у істинності саме того положення, що висувається.

ВЕРИФІКАЦІЯ (від лат. verus - істинний та facio - роблю) - доказ, підтвердження; методологічна процедура встановлення істинності наукового положення у процесі його емпіричної перевірки за допомогою спостереження, вимірювання, експерименту.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ - граматично правильне розповідне речення, що є взятим разом зі своїм змістом.

ВЛАСТИВІСТЬ - характеристика, що притаманна об’єктам та дозволяє розрізняти або ототожнювати їх.

ГІПОТЕЗА (від грецького hypothesis - підстава, припущення) - форма знання, що містить припущення, яке сформульоване на основі емпіричних фактів, але його істинне значення залишається не визначеним, а саме воно має потребу у доказах.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД - науковий метод теоретичного дослідження; його сутність полягає у створенні систем дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, із яких у кінцевому рахунку виводять твердження про конкретні емпіричні факти.

ДЕДУКЦІЯ (від лат. deductio - виведення) - сходження процесу пізнання від загального до одиничного, виведення часткових висновків із загальних положень.

ДИЗ’ЮНКЦІЯ (від лат. disjunctio - роз’єднання, розрізнення) - логічна операція, за допомогою якої із двох або більшої кількості вихідних суджень будується нове судження (аналог сполучників “або”, “чи”).

ДИСКУРСИВНИЙ (від лат. discursus - міркування, довід, аргумент) - розумовий, логічний, протилежний інтуїтивному, чуттєвому.

ДИСКУСІЯ (від лат. discussio - дослідження, розгляд) - обговорення питання чи групи взаємопов’язаних питань компетентними особами з метою досягнення взаємоприйнятного рішення.

ДІАЛЕКТИКА (від грецького dialektike - мистецтво бесіди, дискусії) - філософське вчення про загальні закони розвитку дійсності (природи, суспільства та мислення), а також універсальний метод пізнання та теоретичного мислення, що його вважають альтернативним класичній логіці.

ДІАЛЕКТИЧНА ЛОГІКА - філософська теорія, що покладає у свою основу принцип зближення та взаємного переплетіння протилежностей - сутності та явища, якості та кількості, дійсного та можливого, історичного та логічного, тощо.

ДОГМАТИЗМ (від грецького dogma - погляд, вчення) - форма мислення та дії, що ігнорує реальні зміни, які нестримно відбуваються у житті людства та не бере до уваги конкретні умови місця та часу.

ДОКАЗ - міркування, що доводить істинність даного твердження через приведення інших тверджень, істинність яких вже доведена.

ДОСВІД - зміст (мислений та чуттєвий), який суб'єкт знаходить у самому собі.

ЕКСПЕРИМЕНТ (від лат. experimentum - проба) - метод емпіричного пізнання, за допомогою якого у штучно створених та контрольованих умовах здобувають знання про взаємозв'язки між явищами та об'єктами (перш за все йдеться про причинні взаємозв'язки), а також відкривають нові властивості явищ та об'єктів.

ЕМПІРИЗМ (від грецького empeiria - досвід) - філософсько-методологічна позиція, прихильники якої вважають чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом пізнання, фактично ототожнюють наукове знання як ціле з його емпіричним базисом та принижують, а інколи й зовсім відкидають, теоретичне пізнання.

ЕМПІРИЧНЕ - один з двох, поряд з теоретичним, рівень наукового пізнання, на якому переважають чуттєві моменти та форми відображення реальності, а раціональний момент та його форми хоч і присутні, але мають другорядне значення.

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ (від грецького episteme - знання) - розділ філософії, у якому вивчаються проблеми пізнання, відношення знання до реальності, можливості та обмеження розуму у пізнанні тих чи інших галузей реальності, а також питання обґрунтування та вірогідності знання та ін.

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕНОГО ТРЕТЬОГО - закон логіки, відповідно до якого істинним є або дане висловлювання, або його заперечення.

ЗАКОН ПОДВІЙНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ - закон логіки, що дозволяє відкидати подвійне заперечення: заперечення та знов заперечення дає твердження, чи інакше: повторене двічі заперечення веде до твердження.

ЗАКОН ПРОТИРІЧЧЯ - закон логіки, відповідно до якого висловлювання та його заперечення не можуть бути одночасно істинними.

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ - закон логіки, відповідно до якого будь-яке висловлювання виявляє само себе; будь-яке висловлювання є необхідною і достатньою умовою своєї істинності.

ЗАПИТАННЯ - речення, що виражає неповноту (відсутність) інформації про даний об’єкт та потребує відповіді та роз’яснення у відповідній формі.

ЗНАННЯ - змістовно-символічна форма людського мислення (наукового та повсякденного); упорядкована інформація, що визнана як соціально-значима; внутрішньо диференційована сукупність уявлень про об'єктивну та суб'єктивну реальності.

ІДЕАЛІЗАЦІЯ (від грецького idea - первообраз, ідея) - процедура мислення, що пов'язана зі створенням абстрактних (ідеалізованих) об'єктів, які принципово не можуть бути здійснені у реальності ("ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло" і т.п.), але дозволяють опосередковано відобразити суттєві риси цієї реальності та побудувати відповідні теоретичні моделі.

ІДЕАЛИ ТА НОРМИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ - сукупність відповідних концептуальних, ціннісних, методологічних та ін. настанов, що притаманні науці на кожному конкретно-історичному етапі її розвитку.

ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio - наведення) - метод наукового дослідження, пов'язаний із рухом мислення від одиничного до загального, від конкретних емпіричних фактів до їх теоретичного узагальнення.

ІНФОРМАЦІЯ (від лат. іnformatio - ознайомлення, роз'яснення) - сукупність відповідних відомостей, даних, знань.

ІСТИНА - знання, що співпадає зі своїм предметом, адекватне

відображення реального предмета у науковому знанні.

КОНТРАДИКТОРНА ПРОТИЛЕЖНІСТЬ (від лат. contradictorius - той, що заперечують) - відношення між судженнями, що заперечують одне одне.

КОНТРАРНА ПРОТИЛЕЖНІСТЬ (від лат. contrarius - протилежний) - відношення між протилежними судженнями.

КОН’ЮНКЦІЯ (від лат. conjunctio - союз, зв’язок) - логічна операція, за допомогою якої два чи більше висловлювань поєднуються у нове складне висловлювання.

КРИТИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ - напрямок сучасної західної філософії, основними рисами якого є спроба чіткого відмежування наукової раціональності від псевдонауки та ідеології, висунення на перший план гіпотетико - дедуктивної моделі наукового дослідження та принципу безкомпромісної критики його результатів.

ЛОГІКА - філософська наука про мислення, про його закони, форми та засоби; основною метою логічних досліджень є аналіз форм правильного мислення, знаходження загальних принципів та законів такого мислення.

МЕТОД (від грецького methodos- шлях, дослідження) - сукупність відповідних правил, заходів, норм пізнання та практичної дії.

МЕТОДОЛОГІЯ - загальне вчення про метод як такий, філософська теорія методу.

МОДЕЛЮВАННЯ - метод дослідження відповідних об'єктів шляхом відтворення їх суттєвих характеристик на другому об'єкті - моделі, який являє собою аналог того чи іншого фрагменту реальності - оригінала моделі.

НАУКА (грецькою episteme, лат. scientia) - вища форма раціонального пізнання та специфічний тип духовного виробництва, що спрямовані на здобуття об'єктивних, системно організованих та обґрунтованих знань про світ та людину у цьому світі.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ - кардинальні якісні зміни ролі науки та техніки у розвитку суспільств цивілізованих країн, що відбулися у другій половині ХХ ст.

НЕОПОЗИТИВІЗМ - один із основних напрямків західної філософії 30-60 років ХХ ст.; його представники (Л.Вітгенштайн, Р.Карнап та ін.) зробили вагомий внесок у розв'язання актуальних філософсько-методологічних проблем; вони принципово відокремлювали науку від філософії, бо вважали, що єдиним можливим раціональним знанням є спеціально-наукове знання, а задача філософії - займатися аналізом мовних форм, перш за все мови сучасної науки.

НЕЯВНЕ ЗНАННЯ - навички та вміння науково-пізнавального характеру, що не можуть бути описані та визначені засобами мови; має інструментальний характер і завдається всією тілесною організацією людини.

НОРМА (від лат. norma - правило, зразок) - загальновизнана у відповідному соціальному середовищі (напр., у науковому співтоваристві) сукупність вимог, що регулюють поведінку людей та всі інші форми їх діяльності (в тому числі, науково-пізнавальну діяльність).

ОБРАЗ - суб'єктивна форма відбиття матеріального світу.

ОБ'ЄКТ (від лат. objectum - предмет) - предмет, річ, процес, все те, що протистоїть суб'єкту у його пізнавальній та практичній діяльності; розрізняють реальний об'єкт та ідеальний об'єкт, під останнім розуміють те, що знаходиться усередині мислення та протистоїть явищам самого мислення.

ОБ'ЄКТИВІЗМ - філософсько-світоглядна позиція, прихильники якої (наприклад, позитивісти) наполягають на безумовній нейтральності пізнання щодо розуміння життєвих, моральних, ціннісних та ін. проблем, як таких, що заважають неупередженому науковому дослідженні.

ОМАНА - знання, що не відповідає своєму предмету, не співпадає з ним, спотворене відображення реальності; протилежність омани - істина.

ПАРАДИГМА (від грецького paradeigma - зразок, приклад) - сукупність теоретичних, методологічних, ціннісних та інш. настанов, які домінують у науковому співтоваристві на кожному із конкретних етапів розвитку науки, що прийняті за стандартний зразок у вирішенні наукових проблем.

ПАРАДОКС (від грецького paradoxos - несподіваний, незвичайний) - твердження, що різко відхиляється від загальноприйнятого; висновок, що виходить за межі традиційних уявлень.

ПОНЯТТЯ - форма мислення, в якій віддзеркалюються закономірні зв’язки, суттєві ознаки тих чи інших об’єктів; у мовній формі поняття виражають у вигляді окремих слів (

“атом”, “людина”, “істина”, тощо) чи окремих словосполучень (“елементарні частки”, “економічні відносини”, “глобалізаційні процеси”, тощо); поняття найбільшого рівня узагальненості називаються категоріями.

ПРЕДИКАТ (від лат. predicatum - те, що було промовлене) - мовне висловлювання, що позначає деяку властивість чи відношення.

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis - множинний) - методологічний підхід, що ґрунтується на вимозі якомога більшого охоплення різноманітних боків та відношень предмету, що вивчається (гносеологічний плюралізм), та використання у пізнанні альтернативних методів і визнанні рівноправності науки, міфології, містики та ін. (епістемологічний анархізм).

ПОСТПОЗИТИВІЗМ - течія західної філософсько-методологічної думки (представники: Т.Кун, І.Лакатос та ін.), що прийшла на зміну неопозитивізму (логічному позитивізму); характеризується перенесенням дослідницьких зусиль з аналізу логіки "готового" наукового знання на вивчення динаміки його розвитку, а також активним поверненням до проблем історії науки.

ПРИНЦИП ДОСТАТНЬОЇ ОСНОВИ - принцип логіки, відповідно до якого будь-яке твердження повинно супроводжувати вказівками на ту основу, виходячи із якої дане твердження може бути прийняте як істинне.

ПРОБЛЕМА (від грецького problema - завдання, задача) - форма знання, змістом якої є те, що потребує пізнання; наукова проблема - це знання про незнання, це усвідомлене питання (чи комплекс питань), що виникло в процесі пізнання та чекає своєї відповіді.

ПРОТИРІЧЧЯ - два висловлювання, із яких одне є запереченням другого.

РАЦІОНАЛІЗМ (від лат. rationalis - розумовий, розумний) - філософсько-методологічний підхід, що засновується на визнанні пріоритету розуму людини як у пізнанні, так і в практичній діяльності.

РОЗУМІННЯ - стан свідомості, що відзначається суб'єктом як впевненість у адекватності змісту уявлень про предмет самому предмету; розуміння предмету є виявлення його об'єктивного місця серед інших речей, механізму функціонування та причинних джерел його існування.

СИЛОГІЗМ (від грецького sillogismos) - дедуктивний умовивід, у якому із двох суджень (суб’єктно-предикатних) з необхідністю виводиться нове судження (також суб’єктно-предикатне).

СИНТЕЗ (від грецького synthesis - поєднання, сполучення) - процес реального чи розумового поєднання різних сторін, частин, елементів у єдине цілісне утворення, у систему.

СИСТЕМА (від грецького systema - ціле, що складається із часток) - сукупність елементів, що знаходяться у відповідних взаємовідношеннях один з другим і з довкіллям та утворюють певну цілісність, єдність.

СОФІЗМ (від грецького sophisma - хитра вигадка) - висловлювання, що має видимість логічної істинності, але містить у собі приховану помилку; мета створення софізмів - навмисно ввести у оману.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - цілеспрямоване сприйняття реальності з метою вивчення явищ і процесів, осягнення їх сенсу та значення.

СПРОСТУВАННЯ - міркування, що спрямоване проти висунутої тези та має за свою мету встановлення хибності чи необґрунтованості даної тези.

СУДЖЕННЯ - форма мислення, що виражає властивості, відношення та зв’язки тих чи інших об’єктів (реальних та ідеальних); судження, як за правило, висловлюється у вигляді речення, що може бути істинним (якщо відповідає дійсності), а може бути і хибним (якщо дійсності не відповідає).

СУБ'ЄКТ (від лат. subjectum - те, що покладено в основу) - людина, що познає зовнішній (об'єктивний) світ та впливає на нього у своїй практичній діяльності; особистість, що є носієм певних властивостей, прав та обов'язків.

СЦІЄНТИЗМ (від лат. scientia - наука) - філософсько-світоглядна орієнтація, що є характерною для ХХ ст. і засновується на вірі у здібність науки розв'язати всі соціальні проблеми; вважає науку найвищим ступенем розвитку людського розуму.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІЗНАННЯ - вищий у порівнянні з емпіричним рівень пізнання; характеризується переважанням у пізнавальному процесі раціональних моментів та форм.

ТЕОРІЯ (від грецького theoria - розглядання, дослідження) - найбільш розвинута форма наукового знання; систематизовано відображає суттєві закономірності та зв'язки, що притаманні певному фрагменту реальності; основний елемент теорії - науковий закон.

ТЕХНІКА (від грецького techne - мистецтво, майстерність) - система штучних органів та знарядь людської діяльності, що призначена для підвищення її ефективності; використовується у процесі виробництва та при обслуговуванні поза виробничих потреб людства; втілене прагнення людства до влади над природою; творче зусилля людини щодо мінімізації своїх зусиль.

ТОТОЖНІСТЬ - логіко-філософська категорія, що виражає рівність, однаковість об’єкту із самим собою чи рівність кількох об’єктів (абстрактна тотожність).

ТРАДИЦІЙНА ЛОГІКА - перший етап у розвитку логіки, що розпочався у 4 ст. до н. е. і був завершений у кінці ХІХ ст., коли сформувалася сучасна (математична) логіка.

УЗАГАЛЬНЕННЯ (лат. generalisatio) - логічний засіб, за допомогою якого переходять від думки про індивідуальне (окреме) до думки про загальне, і, через це, виявляють загальні (спільні) ознаки та властивості тих об’єктів, що вивчаються.

УМОВИВІД - форма мислення, за допомогою якої у процесі мислення із встановленого раніше знання (що складається з одного чи кількох суджень) виводиться нове знання (також у вигляді судження); умовиводи часто розділяють на індуктивні та дедуктивні.

основний елемент теорії - науковий закон.

ФАКТ (від лат. faktum - здійснене, зроблене) - наявність певної реальності на відміну від чогось вигаданого, недійсного; в методології науки факт - це одиниця емпіричного знання, що знаходиться у співвідношенні з гіпотезою та теорією.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (від лат. falsus - хибний та facio - роблю) методологічна процедура, через яку встановлюється хибність гіпотези чи теорії внаслідок її емпіричної перевірки (у спостереженні, вимірюванні чи експерименті).

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ - комплексна дисципліна у сучасній західній філософії, що вивчає загальні характеристики наукового пізнання, його структуру, засоби та методи, ідеали та норми, підходи щодо обґрунтування та розвитку знання, а також його взаємодію з домінуючими факторами соціокультурного розвитку людської цивілізації.

ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ - сучасна галузь філософських досліджень, у центрі якої знаходиться всеохоплюючий, філософсько-методологічний та соціокультурний аналіз техніки, як надскладного та суперечливого феномену людської цивілізації.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ - відображення змісту знання у символах (знаках) штучно створеної мови (формалізованої мови) з метою якомога більш точного вираження думок та виключення можливостей неоднозначного тлумачення цих думок.