Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
політ_режими .doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
29.08.2019
Размер:
194.56 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ХОЛОДУ

Мілова М.І., Дмитрашко С.А.

ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

Навчальний посібник

Одеса 2009

Посібник підготовлено кафедрою соціальних наук відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів всіх спеціальностей.

Рецензент – Сухотеріна Л.І. д.і.н.,

завідувач кафедри політологіі та права Одеського національного політехнічного університету,

професор

Посібник затверджено на засіданні кафедри соціальних наук “1” грудня 2009 р.

Протокол № 4

Завідувач кафедри

доктор політичних наук

професор М.І.Мілова

Мілова М.І., Дмитрашко С.А. Політичні режими. Навчальний посібник для студентів 2-3 курсів всіх спеціальностей денної форми навчання. - ОДАХ, 2009 - 30 с.

В навчальному посібнику доступно, логично та послідовно висвітлено основні категорії, типи та характерні ознаки сучасних політичних режимів. Розглянуто сутність політичного режиму, якісні ознаки тоталітарного, авторитарного, демократичного типів. Значну увагу приділено проблемі трансформації недемократичних режимів в демократичні. Запропоновані схеми, приклади з досвіду політичної трансформації країн ЦСЄ, розкриті особливості моделі переходу України до демократії.

Тема “Політичні режими“ є складовою частиною і логічним продовженням тем “Політична влада“ та “Політична система як механізм реалізації влади“. Політичні режими визначають якість політичної системи, характеризуючи її взаємовідносини із суспільством. Для розуміння сутності, типів та розвитку сучасних політичних режимів пропонується наступний план:

  1. Політичний режим як категорія політології: сутність і критерії класифікації.

  2. Тоталітарний політичний режим: основні характеристики та витоки становлення.

  3. Авторитарний політичний режим, його різновиди.

  4. Демократія: сутність та сучасні варіанти

  5. Трансформація недемократичних політичних режимів в демократичні: сутність, етапи та завдання посткомуністичного переходу

Основні поняття : політичний режим, тоталітаризм , авторитаризм , демократія, трансформація, гібридні режими, посткомуністичні режими, автократія(самовладдя), етатизм, рекрутація і кооптація еліти, демократичний транзит

1. Політичний режим як категорія політології: сутність і критерії класифікації.

Історія політичної думки щодо визначення та сутності режимів починається зі спроб античних мислителів знайти правильні та неправильні форми державного правління. Аристотель поділяв режими на правильні (монархія, аристократія, політія) та неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Критерієм розподілу режимів на два типи було обрано зміст та ціль використання влади. При правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному режимі – для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Еволюція політичних режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія – аристократія – олігархія – тиранія – демократія – республіка (політія). У ХУI ст.. французький мислитель Ж.Боден, спираючись на ідеї Аристотеля, у відомій праці “Республіка“ поділяє політичні режими на монархію, де верховна влада належить однієї особі; аристократію - верховна влада належить менший частці населення; народну державу чи республіку, де весь народ бере участь у здійсненні влади. З кінця XIX століття в політичній науці вчені починають використовувати категорію”політичний режим“.

Політичний режим можна визначити як упорядковану взаємодію структур політичної системи, а також сукупність методів та засобів реалізації влади і досягнення політичних цілей. Таке визначення підкреслює різницю між політичною системою як кількісним виразником складових елементів та політичним режимом як якісним виразником політичної системи, особливо, ступені концентрації влади та процесу досягнення політичних цілей. Окрім концентрації влади, форм і методів її реалізації, сучасні політологи вважають, що необхідно в якості стрижня політичних режимів розглядати партії та партійні системи.

Зміст політичного режиму визначається владою та ступенем реального впливу громадян на процес прийняття рішень, тобто політичний режим характеризує зміст взаємовідносин влади і суспільства. Будь-який політичній режим визначається трьома основними чинниками:

  1. процедурами та способами організації владних інститутів, безпосереднім здійсненням влади;

  2. стилем ухвалення суспільно-політичних рішень;

  3. взаємовідносинами між політичною владою та громадянами.

В якісному розумінні політичний режим охоплює: порядок формування представницьких установ; становище та умови діяльності політичних партій; правовий статус особистості;  права та обов’язки громадян; порядок функціонування правоохоронних органів та органів надзору; співвідношення та реалізацію дозволеного й забороненого.

Політичний режим залежить від таких чинників:

  1. співвідношення політичних сил у суспільстві;

  2. особи загальнонаціонального лідера та якості правлячої еліти; 3) історичних і соціокультурних традицій, політичної культури населення в цілому.

Зазначені чинники впливають на сутність політичного режиму спонтанно, внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу. У сучасній літературі можна знайти різноманітні підходи до класифікації політичних режимів. Політолог Г. Голосов пропонує кілька критеріїв в аналізі політичних режимів:

- їх відкритість або закритість; - монолітність або диференційованість еліти;

- залучення до управління чи відсторонення мас від управління.

Спираючись на вищезазначені підходи можна виокремити три класичні типи політичних режимів. Тоталітарний режим (тоталітаризм) – це державно-політична система правління, основою якого є сильна харизматична особистість (особиста диктатура), повний (тотальний) контроль держави над політичною, економічною, соціальною і духовною сферами. Авторитарний режим (авторитаризм) – державно-політичний устрій суспільства, за якого носієм влади є одна людина або група людей, що монополізує владу й політику.

Демократичний режим – це державно-політичний устрій, за якого управлінські функції суспільстві виходять із засадничого принципу – народ є джерелом влади.

Класифікації політичних режимів почали з’являтися на початку XX століття, але до 60-х рр. ХХ століття найчастіше використовували класифікацію М.Вебера, який поділив політичні режими на демократичні та недемократичні. Поділ історично виправданий, тому що в історії зустрічаються диктатури і демократії. Диктатура (від лат. dictator - необмежена влада) – режим, при якому влада однієї особи або невеликої групи практично необмежена. Давніми формами диктатури була тиранія (влада воєначальника, який спирається на пряме насилля), олігархія (влада невеликої групи найбагатших людей, які вирішують державні інтереси, виходячи з власних інтересів), абсолютна монархія (виконавча і законодавча влада об’єднані в руках монарха). До сучасних диктатур можна віднести окремі авторитарні режими та тоталітаризм, однак сьогодні в світі в “чистому“ вигляді вони не існують.

Демократія виникла пізніше диктатури. За часів Давньої Греції демократія розумілась як участь вільних громадян в загальних зборах, у виборах. В Давньому Римі диктатором називали володаря, якого призначали на вищу посаду і який отримував особливі повноваження у випадку загрози державі. Термін (строк) повноважень визначався в 6 місяців (semestris dictatoria), але деякі володарі узурпували повноваження довічно (Сулла, Цезар). Влада більшості могла бути звернена проти видатних людей. Антична демократія не знала прав і свобод особи.

В другій половині ХХ століття дослідник Р.Даль прийшов до висновку, що влада – багатополярна, а також, що жодна держава не досягла демократії. Р.Даль запропонував свою типологію політичних режимів за такими критеріями:

- дозволена опозиція чи політична конкуренція;

- участь населення в процесі публічного суперництва за владу.

  1. система, в якій практично відсутня опозиція, немає політичної конкуренції, а відсоток населення, який має право участі в публічному суперництві малий – “ закрита гегемонія“. Влада передається в спадок, еліта монолітна. Приклад – монархії, воєнні диктатури (Саудівська Аравія, Оман)

  2. невелика конкуренція, велика участь населення в процесі публічного суперництва за владу - “ включальна гегемонія“ (СРСР, соціалістичні країни після Другої світової війни – Китай, В’єтнам, Куба).

  3. велика опозиційність та конкуренція в сполученні з невеликою участю в суперництві за владу - “ змагальна олігархія “. Пасивність населення, висока конкурентна боротьба політичних і економічних еліт (пострадянські країни 90-х рр. ХХ ст.)

  4. значна ступінь політичної конкуренції та опозиційності при високому відсотку участі населення в публічному суперництві за владу - “ поліархія “. Практично немає таких, хоча є прагнення до них у сучасних країнах Заходу (Велика Британія, США, Австрія).

На початку 60-х рр. ХХ століття політолог З.Бжезінський (США), використавши висновки Р.Даля про багатополярність влади і про те, що жодна держава не досягла демократії, виокремив тоталітарний режим завдяки політологічному аналізу політичних систем країн колишнього соціалістичного табору. На початку ХХI ст.. багато класичних теорій зазнали суттєвих змін щодо концептуальних визначень тоталітаризму і демократії.