2.1. Національне (внутрішнє) законодавство

Національне законодавство кожної окремої держави залишається головним джерелом міжнародного приватного права. Причому відпо­відні норми можуть містити як власне закони, так і підзаконні акти.

Нормативно-правові акти у складі національного (внутрішнього) законодавства, що регулюють відносини за участю іноземного елементу, за змістом можна поділити на дві групи:

- нормативно-правові акти, всі норми яких регулюють відносини, що охоплюються МПП (до цієї групи в українському законодавстві слід відносити ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 p., Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 p., Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p., нормативно-правові акти в галузі іноземного інвестування тощо);

- нормативно-правові акти, певна частина чи лише окремі норми яких регулюють відносини, що охоплюються МПП (до цієї групи належать Конституція України (ст. ст. 9, 26 та ін.), Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 p., Сімейний кодекс України (розділ VI «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства») та інші).

У правових системах країн світу існують наступні підходи щодо розташування норм, які входять до сфери МПП:

- у цивільних кодексах держав;

- у спеціальних законах про міжнародне приватне право;

- в окремих законах або інших нормативно-правових актах.

Перша система розташування норм МПП передбачає їх вміщення у цивільні кодекси держав як певну автономну частину цих кодексів. Прикладом може бути Цивільний кодекс Російської Федерації (розділ VI «Міжнародне приватне право»).

З розвитком кодифікаційних процесів законодавці багатьох держав пішли шляхом створення спеціальних національних законів про МПП. В основу цих законів покладе­но пандектну систему, відповідно до якої їх тексти складаються із загальної частини, де викладено основні положення про МПП (умови дії колізійних норм, застосування іноземного права тощо) і особливої частини, яка містить конкретні колізійні приписи. Деякі з цих законів містять окремий розділ, що встановлює певні положення, які сто­суються сфери міжнародного цивільного процесу [1, с. 42]. На сьогодні такий закон прийнято в Україні (2005), а також у Польщі (1965 p.), Туреччині (1987 p.), Швейцарії (1987 p.), Австрії (1978 p.), Угорщині (1979 р.), ФРН (1986 р.) та ін.

Що стосується третього різновиду розташування норм МПП, то він викорис­товується або як самостійний (коли у державі відсутня одна з попередніх форм кодифікацій норм МПП), або як додатковий до однієї із зазначених типів кодифікації. Що стосується останнього, то така ситуація має місце в нашій державі. Прикладами можуть бути розділ VI «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства» Сімейного кодексу України, «Положення про форму зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів)», затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. та ін.

Оскільки окремих законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються МПП, у державах існує велика кількість, виникає ще одна складність у процесі правового регулювання відповідних відно­син – необхідність пошуку та ретельного вивчення значної кількості національних норм щодо правового регулювання відносин за участю іноземного елементу [1, с. 42-43].