2. Міжнародно-правове регулювання правочинів

З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

На сьогодні правове регулювання міжнародних договорів цивіль­но-правового характеру в МПП здійснюється дещо по-різному щодо комерційних та споживчих (некомерційних) договорів. Питання споживчих (некомерційних) договорів в основному ре­гулюються відповідним національним законодавством, що підлягає застосуванню згідно до колізійних норм.

Регулювання міжнародних комерційних правочинів (зовнішньо­економічних договорів) здійснюється з використанням двох методів: матеріального і колізійного. При цьому переважним методом регулю­вання виступає матеріально-правовий, і все більше матеріальних норм набувають уніфікованого характеру, одержуючи закріплення в міжнародних договорах та інших міжнародних правових актах [4, с. 165].

Центральне місце серед міжнародних комерційних договорів займає договір міжнародної купівлі-продажу. Свого часу він був єдиною правовою формою, що опосередковувала міжнародні господарські зв'язки, які зводилися до торгівлі, і до цього часу залишається найпоширенішою формою. Тому і в практиці, і в доктрині його поняття часто застосовується в якості загального, – такого, що охоплює всі види міжнародних комерційних правочинів. Це обумовлено рядом факторів:

• договори купівлі-продажу чисельно переважають інші договори в світових економічних зв'язках;

• всі інші між­народні операції або прямо пов'язані з купівлею-продажем, або є її різновидами, або містять в більшій чи меншій мірі елементи купівлі-продажу;

• крім того, міжна­родно-правова уніфікація норм зобов'язального права досягла найбільш відчутних результатів саме щодо цього виду договорів. В результаті норми, призначені для регулю­вання купівлі-продажу, за аналогією часто застосовуються до інших міжнародних комерційних операцій [5, с. 360-361].

До міжнародних договорів, що регулюють зовнішньоекономічні договори (контракти), належать:

• «Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів» 1974 р. (набула чинності для України 01.05.1994 p.);

• «Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р. (набула чинності для України 01.02.1991 p.);

• «Конвенція про представництво в міжнародних договорах купівлі-продажу товарів» 1983 р. (Україна не бере участі);

• «Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнарод­ної купівлі-продажу товарів» 1986 р. (Україна не бере участі);

• «Конвенція про міжнародний факторинг» 1988 р. (Україна не бере участі);

• «Конвенція про фінансовий лізинг» 1988 р. (Україна не бере участі).

Щодо міжнародних комерційних договорів, на практиці достатньо широко застосовуються також джерела недержавного регулювання – т.зв. «комерційне (торгове) право» або «звичаї міжнародного торгового та ділового обороту» (lex mercatoria), такі як:

- «Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА» (принципи UNIDROIT) 1994 pоку. Ці «Принципи», за загальним правилом, мають факультативну дію, тобто застосовуються тоді, коли про це існує спеціальна домовленість сторін. При цьому дані «Принципи» містять лише матеріально-правові норми стосовно укладення, виконання, а також припинення договору, внаслідок чого без вирішення залишається питання про уніфікацію колізійних норм в сфері договірних зобов'язань.

- «Принципи європейського контрактного права». Ці «Принципи» були розроблені «Комісією з європейського контрактного права» («Комісією Ландо»), яка, за підтримки Комісії Європейських співтовариств, розпочала у 1982 р. свою роботу, маючи на меті створення проекту «Європейського зводу контр­актного права» (European Restatement of Contract Law) на зразок «Американського зводу контрактного права». Засновником і головою комісії став датський учений – професор Олє Ландо, а комісія складалася з вчених-юристів і практиків, що пра­цювали автономно. За своїм статусом «Комісія Ландо» є неурядовою установою, яка фінансується з різних джерел [25].

- уніфіковані правила і звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (найбільш відомими є «Правила ІНКОТЕРМС», «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів», «Уні­фіковані правила по договірних гарантіях» та ін.);

- типові контракти і рекомендації зі складання міжнародних комер­ційних договорів, що розробляються різними міжнародними організа­ціями (наприклад, «Асоціація з торгівлі зерном і кормами» (ГАФТА) пропонує для використання понад 70 типових контрактів, «Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН» опублікувала понад 30 типових контр­актів, тощо) [4, с. 165-166].

Більшість з цих документів може розглядатись як торгові звичаї, кодифіковані недержавними організаціями (МТП, УНІДРУА, ЮНСІТРАЛ та ін.). На сьогодні можли­вість застосування звичаїв міжнародного комерційного та ділового обороту у сфері зовнішньоекономічних відносин санкціоновано рядом норм вітчизняного законо­давства: ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ст. 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст. 4 ГПК України та ін.

Крім того, в нашій державі існує практика санкціонування окремих торгових звичаїв і зводів правил за допомогою спеціальних нормативно-правових актів, як, напри­клад – Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.1994 р. № 567/94 («Правила ІНКОТЕРМС»); Указ Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 04.10.1994 р. № 566/94 («Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» та «Уніфіковані правила з інкасо Міжнародної торгової палати») та ін. При цьому, на наш погляд, слід погодитись з висловленою в літературі думкою про недоцільність такого «спеціаль­ного» санкціонування звичаїв міжнародного торгового та ділового обороту [4, с. 167].