Тема 6. Юридичні особи та держава

ЯК СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

1. Особистий закон юридичної особи в міжнародному при­ватному праві.

2. Особливості правового статусу юридичних осіб в іно­земних державах.

3. Види юридичних осіб в міжнародній практиці.

4. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права.

1. Правовий статус юридичних осіб в міжнародному

ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Під юридичною особою в правовій доктрині прийнято розуміти організацію, що не залежить від її учасників та володіє властивими тільки їй майновими правами. Навести вичерпне визначення юридичної особи у МПП складно. Законодавство деяких країн не містить легаль­ного визначення юридичної особи і вказує лише основні її ознаки або наводить класифікацію юридичних осіб. З юридико-технічної точки зору основними ознаками юридичних осіб вважаються:

• їх організаційна відособленість від інших (фізичних або юридичних) осіб, що входять до їх складу;

• відособленість їхнього майна;

• право виступати в обороті від свого імені;

• самостійна майнова відповідальність.

Одним з головних щодо юридичної особи є питання її право­суб'єктності. Правосуб'єктність юридичної особи визначається за пра­вопорядком держави, з яким ця особа пов'язана. Правове становище (статус) юридичної особи в МПП водночас визначається різними правопорядками:

- правопорядком, в межах якого відповідна юридична особа набула право­суб'єктності

(особистий закон юридичної особи);

- правопорядком, у межах якого дана юридична особа фактично здійснює свою діяльність.

Виходячи з положень чинного українського законодавства, цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається її особис­тим законом (ст. 26 Закону України «Про міжнародне приватне право»). В Законі використовується термін «особистий закон юридичної особи». Водночас в літературі різними авторами для позначення в даному випадку компетентного правопорядку можуть використовуватись також такі терміни як «національність юридичної особи», «закон юридичної особи», «особистий статут юридичної особи» та ін. [9, с. 108-110].

В доктрині МПП та національних законодавствах різних держав для встановлення «особистого закону юридичної особи» використовуються наступні критерії:

- місце реєстрації юридичної особи (теорія інкорпорації).

Спірний момент даного підходу полягає у тому, що засновники юридичної особи можуть довільно обрати державу місця реєстрації і не здійснювати в ній ніякої ді­яльності, тому вимога зв'язку юридичної особи з правопорядком держави реєстрації виконується не завжди. Крім того, в наш час заінтересовані особи мають достатньо широкі можливості для обходу закону шляхом реєстрації юридичних осіб в «офшорних зонах». Тим не менше, це чи не найбільш поширений підхід, що закріплений в законодавстві багатьох країн.

- місце знаходження юридичної особи (теорія осілості).

Різновидами цього підходу виступають:

- місце фактичного знаходження юридичної особи (теорія «статутної» осілості);

- місце знаходження постійно діючого органу управління юридичної особи (теорія

«фактичної» осілості).

В обох цих випадках зв'язок юридичної особи з певним правопорядком поси­люється, тому багато науковців схильні надавати перевагу цьому підходу порівняно попереднім. Однак в різних державах законодавці використовують критерії «статутної» чи «фактичної» осілості що призводить до колізій. Крім того, в національних законо­давствах даний підхід використовується в меншій мірі, ніж попередній.

- місце здійснення основного виду діяльності (теорія центру екс­плуатації).

У цьому випадку зв'язок між юридичною особою та відповідним правопорядком, як правило, є реальним, відповідно роль цього критерію поступово збільшується і він все частіше використовується в уніфікаціях. Так, його використано як основу визначення закону, якому підпорядковується юридична особа, у «Конвенції про до­говори міжнародної купівлі-продажу товарів» (1980), «Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг» (1988) і деяких інших.

- національність осіб, якими юридична особа контролюється, або на­ціональна приналежність капіталу юридичної особи (теорія контролю).

Даний критерій здебільшого застосовувався в часи світових війн, коли важливо було розрізняти «своїх» і «ворожих» юридичних осіб, до яких зачислялися юридичні особи, контрольовані представниками відповідних держав. На практиці застосування критерію контролю для визначення національності юридичних осіб у чистому вигляді ускладнене, оскільки у багатьох випадках склад керівництва юридичної особи може бути багатонаціональним.

Що стосується встановлення національності капіталу юридичної особи, то час­тими є випадки, коли одна юридична особа утворює дочірні підприємства, які функці­онують в межах різних правопорядків і, маючи статус «вітчизняних» юридичних осіб, фактично керуються материнською компанією. Даний критерій широкого розповсю­дження не знайшов. Так. у випадку акціонерних товариств, які вийшли на світовий ринок, встановлення національної приналежності капіталу стає складною проблемою [1, с. 175-176]. Проте в наш час питання про застосування даного критерію залиша­ється актуальним з огляду на необхідність встановлення приналежності формально самостійних юридичних осіб до структури певної THK.

Що стосується вітчизняного законодавства з даного питання, то у ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що «особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.» При цьому, згідно ч. 2 ст. 25 Закону, «місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.» Такий критерій щодо виз­начення особистого закону юридичної особи відповідає положенням «теорії інкорпорації».

В ч. 3 ст. 25 Закону, в свою чергу, передбачено, що «за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.» Таким чином, у разі неможливості встановити особистий закон юридичної особи виходячи з «теорії інкорпорації» в нашій державі застосовуються критерії, передбачені теорією «фактичної» осілості.

Згідно статті 26 Закону України «Про міжнародне приватне право», «цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи». При цьому дещо суперечливим видається положення ст. 27 Закону: «особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права дер­жави, у якій така організація створена, вважається право цієї держа­ви. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юри­дичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин».

У ст. 28 Закону вміщено положення, яке можна розглядати як за­стереження про публічний порядок в сфері діяльності юридичних осіб: «юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке не відоме праву держави, у якій інша сторона має місце перебування або знаходжен­ня, крім випадків, коли інша сторона знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження».