Старіння

Старіння інформації – це процес зміни в часі її властивостей. Старіння інформації не слід плутати із втратою чи забуванням чи асоціювати з часом, коли її було створено. Старіння інформації не можна сплутувати також і зі старінням матеріальних носіїв- документів, на яких вона зафіксована, чи із зменшенням кількості їх цитування.

Інформація як ідеальна субстанція з плином часу не змінюється, так як змінюються матеріальні об’єкти, котрі і руйнуються або, навпаки утворюються. На відміну від матеріальних об’єктів інформація не старіє.

Приклад.: Інформація про те, що Арітостель є автором твору «Поетика » не змінилася відтоді, як автор завершив написання цього твору, й не зміниться ніколи в майбутньому.(якщо не буде втрачена).

Проте з плином часу деякі властивості масової інформації можуть змінюватися, тобто застаріввати. До властивостей, що змінюються в часі належать: Новизна (те, що вчора було новим, сьогодні вже стало загальновідомомим ) .

Приклад: Інформація про результат вчорашнього футбольного матчу була новою відразу ж після його завершення вчора, але сьогодні вже є відомою. (застарілою).

Якість (те, що вчора вважали істинним, сьогодні може бути експериментально спростовано чи уточнено).

Цінність: (та інформація, яка є цінною в один період, може втратити цю властивість у наступний )

Приклад: Передана по радіо інформація про погоду перед виходом людини з дому є цінною (щоб вирішити: брати парасолю чи ні?) Після виходу така інформація свою цінність втрачає.

Доступність (інформація, недоступна сьогодні, може стати доступною завтра )

Соціальна комунікативна діяльність

2. Форми Соціально-комунікативної діяльності.

3. Види соціально-комунікативної діяльності

Соціально-комунікативна діяльність-особливий вид соціальної активності, спрямованої на забезпечення глобальної інформаційно-когнітивної взаємодії у людському суспільстві. підтримку його через збір, обробку, збереження, обробку розповсюдження соціальної інформації.

Термін «когнітивність» також використовується в більш широкому сенсі, позначаючи сам «акт» пізнання або саме знання. У цьому контексті він може бути інтерпретований у культурно-соціальному сенсі як такий, що позначає появу і «становлення» знання і концепцій, пов'язаних з цим знанням.

Наслідування ― одна з давніх форм передачі змістів, що використовується тваринами та птахами. ; Деякі вчені вважали джерелом наслідування стадний інстинкт. Наслідування може бути свідомимм і несвідомим). Свідоме наслідування (имитация) використовується при шкільному навчанні, оволодінні технологіями та майстерністю. Несвідоме наслідування — гловний методи первинної соціалізації дітей дошкільного віку.

У суспільному житті засобами наслідування здійснюється розповсюдження модних новацій популярних ідей. Разом з тим завдяки наслідуванню від покоління до покоління передаються традиції, звичаї та стереотипи поведінки. Недарма в «Поучении Мерикара», памятнике египетской письменности XXII—XXIII вв. до н. э. сказано: «Подражай отцам своим и предкам своим». Можно сказать, что подражание — один из способов існування живої соціальної памяті.

Эрік. Фромм серед специфічних людських соціально-культурных потреб відмічав прагнення до уподоблення, пошуку объекту поклоніння, ототожнення себе з кимось сильнішим розумнішим, та красивішим . Діти копіюють батьків в дорослому віці на слідують кумірів- артистів спортсменів, артистів, воинам. Цю потребу можно назвати потребою у кумиротворчості (отыскать или сотворить себе кумира).

Наслідування — це обєкт-субєктні відноси6и , де активну роль виконує реципіеєт, а коммунікант — пассивний обект для наслідування.

2. Діалог — форма комунікативної взаємодії, що засвоєна людьми в процессі антропогенезу при формуванні мови. Участники діалогу відносяться один до одного як до рівноправних суб’єктів, що володіють певними змістами. Між ними формуються субєкт — суб’єктні відносини, а їх взаємодія має творчий характер.

Незакінчений діалог перетворюється у комунікативний дискурс,

3. Управління — така комунікативна дія, коли коммунікант розглядає реципієнта як засіб досягнення своєї мети , як обєкт управління в цьому випадку між коммунікантом та реципієнтом встановлюються субєкт-обєктні відносини. Управління відрізняється від діалогу тим, что субєкт має право монологу, а реципієнт не може дискутувати з коммунікантом, він може повідомити про свою реакцію по каналу зворотнього звязку.

Управлінський монолог може бути: у формі наказу (коммунікант має владні повноваження, що визнаються реципієнтом); у формі навіювання(суггестии), коли використовується примусова слова за рахунок багато чисельного повторення того ж самого монологу (реклама, пропаганда, проповідь); у формі переконання, що апелює не несвідомиими мотивами, як при навіюванні, а звертається до розуму за допомогою логічно побудованої аргументації.

Особливо важливою формою управлінської комунікативної дії є зараження, що стихійно виникає у великих массах людей. Для зараження є характерними емоційне напруження та агрессивність. Основним джерелом виникнення зараження можуть бути музичні ритми, релігійний екстаз, спортивный азарт, ораторська майстерність..

Наслідування, діалог, управління можуть взаїмодіяти одне з одним та доповнювати одне одного. Так, діалог може стати методом управління наприклад , сократівський діалог побудований таким чином , щоб змусити опонента визнати правоту Сократа; діалог між вчителем та учнем — звичайна форма педагогічної дії . Будь-який змістовний діалог (бессодержательная болтовня не в счет) здійснюється з метою управлінського впливу . Наслідування — це так званий вироджений діалог , де коммуніант практично ігнорує реципієнта , а реципієент здійснює уявний діалог з коммунікантом.

В якості комуні кантів та реципієнтів можуть виступати 3 субєкти , які відносяться до різних рівнів соціальної структури: Індивідуальна особистість (И), соціальна група (Г), массова сукупність (М)¹. Вони можуть взаїмодіяти одне з одним , например інд особ — інд особ, соціальна група — соціальна група, массова сукупність — массова сукупність, або між собою , наприклад Індивідуальна особистість — соціальна група, соціальна група — массова сукупність, соціальна група — соціальна група. Абстрактно говоря, получается 9 видов соци­альных коммуникаций. Комінікативні дії можуть здійснювати сь у формі наслідування, діалогу, управління. Діалог взаємодія між 2 рівноправними партнерами, здійснення якої є можливим між субєктами одного соціального рівня, а не різних рівнів, така як різнорівневі суб’єкти , такі як И и М, не є рівноправними. Між різнерівіневими субектами може бути наслідування, управління , але не діалог рівноправних учасників.

Для полноты картины возможных форм коммуникационной деятельности следует учесть квазікоммунікацію, коли комуні кант заертається до уявного суб’єкту та набуває відчуття діалогу з ним.

Види СКД

Мікрокомунікація

У мікрокоммунікації, індивідуальна особистість виступає в якості активного реципієнта (наслідування) чи активного комуні канта (діаалог, управління); в якості комунікативних партнерів можуть виступати чи інший індивід, чи соціальна група, чи масова сукупність (общество в целом). Зміст мікрокомунікації :на межособистісному рівні : копіювання зразку — засвоєння форм поведінки, вмінь зовнішніх атрибутів вибраного зразку для поведінки;, дружня та ділова бесіда- обмін ідеями, реченнями між співрозмовниками, команда.- вказівка для для підлеглого: На групповому рівні можливим є: референція (те ж саме наслідування, але не окремій людині, а соціальній групі, з якою індивід бажає себе ідентифікувати, наприклад подражание купцов дворянскому сословию или «новых русских» аристокра­там духа; отметим, что встречается,) керівництвом коллективом — менеджмент, організація, лідерство в групі; на массовому рівні комунікативні дії здійснюються з метою соціалізації — засвоєння людиною загально прийнятих у данному суспільстві норм, вірувань та ідеалів , идеалов, чтобы «быть как все», и авторитаризма, т. е. деспотического управле­ния массами подвластных людей (абсолютизм, тирания, самодержавие — политические формы авторитаризма).