10.Проаналізувати види і типи занять з ознайомлення дітей з природою

Заняття- це форма колективного навчання дітей, що організовується вихователем у відведений для нього режимом час за попередньо розробленим планом і має чітку структуру.

Значення занять у ознайомлені з природою надзвичайно велике. Основною перевагою занять є можливість формувати у дошкільнят систематичні знання. Поряд з цим вони дозволяють підтримувати дитячу допитливість і формують на її основі пізнавальний інтерес, виховувати морально-вольові якості, важливі для пізнавальної діяльності, а також доброзичливе і поважне ставлення до тих хто навчається поряд.

Важливим питанням є питання класифікації занять, виділення їх окремих видів і типів. Типи занять виділяють за місцем їх у системі роботи по ознайомленню дітей з природою та основною дидактичною метою, яку вирішує вихователь на даному занятті.

Яришева, вважає, що на цій підставі заняття можна класифікувати як:

1. Первинно- ознайомлювальні/ головна мета- формування у дітей первісних уявлень з теми, елементарних природничих знань.

2. Заняття на формування практичних навичок, розширення та поглиблення знань.

3. Поглиблено-пізнавальні / мета- встановлення причинних звязків та залежностей у природі, систематизація знань.

4. Комбіновані заняття.

Види занять виділяють, аналізуючи методи, які використовує вихователь у навчанні дітей. Зокрема, в практиці ознайомлення з природою мають місце:

• Заняття- спостереження за живими обєктами

• Заняття-розповідь

• Заняття- узагальнююча бесіда

• Сюжетно-дидактична гра\ в молодших групах- дидактична гра як самостійне заняття\

• Колективна праця в природі як окреме заняття.

Цікаву класифікацію занять пропонує Н. Баглаєва. При цьому заняття поділяють на групи в залежності від способу організації пізнавальної діяльності дітей та керівництво нею. Дослідниця виділяє 5 типів:

• Індивідуально-фронтальні- (пізнавальне завдання спільне для всіх дітей та не вимагає від них взаємодії у процесі пізнання)

• Індивідуально-групові- (перед групою ставиться кілька пізнавальних завдань або частин одного завдання, пізнання проходить індивідуально)

• Колективно-групові- (група поділена на підгрупи, кожна з яких колективно розвязує своє пізнавальне завдання)

• Колективно-фронтальні- (уся група колективно працює над спільним пізнавальним завданням)

Індивідуальні завдання ( кожна дитина має своє завдання, однак їх виконання організовується у спільних структурних рамках).

11. Мета і завдання виховання дітей дошкільного віку.

Виховання - це процес цілеспрямованого формування особистості дитини.

Головною метою виховання є допомога кожному стати всебічно розвиненою, гармонійною особистістю. Такою вона мислиться з давніх часів, відколи люди стали перейматися проблемами виховання підростаючого покоління, турбуватися про своє майбутнє.

Мета виховання уособлює суспільний ідеал — уявлення про те, яка особистість відповідає вимогам суспільства реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.

Загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини,формування базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин виховання дітей дошкільного віку.

К.Д.Ушинський наголошував, що мета виховання тісно пов’язана з культурою рідного народу,оскільки воно створене на народних засадах,має виховну силу,якої позбавлені системи,що ґрунтуються на абстрактних чи запозичених в інших народів ідеях.

Я.-А. Коменський вважав метою виховання формування людини, здатної «знати, діяти і говорити», закликав «учити всіх всього».

Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів,які б якнайповніше використовували досягнення етнопедагогіки,світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного буття,виховних традицій народу,окреслюючи такі його завдання:

1. Пробудити в дитини духовне начало,розвинути його як домінуюче в структурі особистості.

2. Формувати особистість у контексті рідної культури,мови як емоційного природного середовища дитини,що відповідає її етнопсихології.

3. Відновити престиж української мови - материнської мови дітей,державної мови суверенної України,мови корінної нації як засобу соціалізації особистості.

4. Сформувати творчу індивідуальність,яка живе активно,цікаво,відповідно до вікових і фізіологічних потреб,готова фізично і психічно до подальших вимог сім’ї,школи,життя.

Прищеплювати дитині безкорисливість як вищу цінність культури,а також елементи економічної обізнаності,діловитості.

Детальною конкретизацією вимог Закону «Про дошкільну освіту» є Коментар до Базового компонента дошкіль­ної освіти в Україні, який спрямовує на вирішення таких завдань:

— створення належних умов для реалізації дитиною свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального);

— формування механізмів саморозвитку дошкільника, розширення свідомості, сприяння його свідомому іс­нуванню;

— розвиток базових якостей особистості;

— навчання жити у злагоді з довкіллям та собою, адек­ватно реагувати на події, оптимістично ставитися до жит­тя, довіряти людському оточенню, відчувати себе захище­ним, орієнтуватися в ньому;

— підтримка дитячої субкультури, збагачення дитя­чих видів діяльності;

— створення культурного середовища, сприяння ста­новленню в дитини основ особистісної культури, залучен­ня до світу національної та світової культур;

— вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної конкретної дитини;

— опанування дошкільником навичками практичного життя;

— забезпечення гармонійного та особистісного розвит­ку, формування ціннісного ставлення до природи, культу­ри, людей і до себе.

Отже, мета і завдання виховання дитини в сім'ї, до шкільних закладах полягають у формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція безперервної системи національного виховання.