3. Особливості педагогічного дослідження у галузі дошк.Пед.

Педагогічне дослідження – процес наукового визначення, вивчення та аналізу результатів актуальної педагогічної проблеми.

Об єктом педагогічного досл. є елементи педагогічної системи

Предмет – частина об єкта, яка безпосередньо підлягає дослідженню.

Структурними елементами педагогічного дослідження є: об єкт, предмет,мета, завдання, гіпотеза, застосування методів, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків та науково-практичних рекомендацій.

Методи педагогічного дослідження – сукупність прийомів, операцій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв’язання різноманітних науково- педагогічних проблем.

Етапи:

• Обгрунтування проблеми дослідження

• Вирішення поставлених завдань

Для дослідження у сфері дошк.пед. вик. Методи, які допомагають одержати багато різнобічних даних про розвиток і виховання дитини.За природою методи поділяються на: теоретичні(порівняльно – історичний аналіз, моделювання, метод причино-наслідкового аналізу) і прктичні:( вивчення реального педагогічного процесу у природних умовах за допомогою спостереження, бесіди, педагогічного експерименту)

Педагогічне спостереження – спец. організоване, цілеспрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об єкта в умовах повсякденного життя.

Педагогічний експеримент – комплексний, дослідницький метод, суть якого полягає у дослідженні пед. Явища в спец створених умовах, організованих ситуаціях.

№4 Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання

Знання вітчизняної і світової педагогічної спадщини формує уявлення про передумови, умови, фактори, рушійні сили і тенденції розвитку ідей про дошкільну освіту. Як самостійна галузь науково-педагогічних знань дошкільна педагогіка визрівала у лоні загальної педагогічної науки, виокремившись із неї у першій половині XIX століття. Виховання як феномен виникло на етапі освоєння людиною знарядь праці. Педагогіка як педагогічна думка— виникла одночасно з практикою виховання і на перших порах існувала у ній.

Дошкільне виховання в античному світі виявлялося у двох виховних системах: спартанській (спрямованій на виховання волі, сили, витривалості) й афінській (метою її було формування гармонійно розвиненої особистості).(Арістотель, Платон)

Навчання у Середньовічні часи зводилося до читання і запам´ятовування біблійних текстів, прищеплення дітям основних засад християнської поведінки. Поряд із церковним у цей час розвивалося лицарське виховання.

Особливість виховання періоду Відродження полягала в зародженні утопічних ідей, згідно з якими інститут сім´ї мав бути відмінений, а виховання дітей повинно покладатися на призначених державою осіб.  Гуманістичні погляди мислителів епохи Відродження сприяли розвитку освіти і посиленню уваги тогочасної громадськості до проблем виховання, справили відчутний вплив на розгортання процесів у цій сфері.  Символом нового часу в педагогіці став видатний чеський педагог-гуманіст, засновник дидактики Ян-Амос Коменський.

Педагогічна думка епохи просвітництва проголосила ідею природовідповідності розвитку людини.  на масову вітчизняну освітню практику і пов´язану з нею теоретичну педагогіку домінуючий вплив мала західна педагогічна традиція. (Руссо, Локк, Песталоцці, Сковорода)

У XIX ст. виразно окреслилася гуманістична тенденція, яка також опиралася на західну традицію. (Фребель) У першій половині XX ст. було сформовано теоретичні, організаційні та методичні основи діяльності дошкільних закладів в Україні. Суспільне дошкільне виховання розглядалося як початкова ланка системи народної освіти, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток дітей.(Лесгафт, Русова).

 У другій половині XX ст. плідно розроблялися засади науково-методичного забезпечення педагогічного процесу в дитячому садку в нових умовах; вивчалися шляхи здійснення особистісно-орієнтованого підходу у вихованні, особливості розвитку в дитини духовності як домінуючого начала в структурі особистості, проблеми роботи з обдарованими дітьми; велися дослідження педагогічних умов повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини в дошкільні роки.(Виготський,Запорожець)    Кінець XX — початок XXI ст. характеризується створенням новітніх концепцій дошкільного виховання — своєрідних орієнтирів для науковців і практиків у вивченні актуальних проблем розвитку особистості дитини. Вітчизняна дошкільна педагогіка розвивалася під впливом праць видатного педагога В. Сухомлинського.  У 1959 р. було створено новий тип дошкільного закладу — ясла-садок. Відповідно до цього була розроблена програма виховання дітей (1962).    У 1960 р. у системі Академії педагогічних наук СРСР було засновано Науково-дослідний інститут дошкільного виховання, який очолив український психолог О. Запорожець (1905—1981). У 60—80-ті роки в Україні постійно зростала кількість дошкільних закладів. У 80-ті роки багато прихильників здобула ідея педагогіки співробітництва.