310 Літературний процес

братію, яка кочує «от града в град, от веси во весь плігу-ще и творяще лядопивство, и де изобиліє шинков і вин­

ниць жителі іміють, тамо аки пропостніє змій возгніз-даєтесь; а де ж по желанію вашему не получите, то тамо

і прах от ног своиї отрясше, дерзаєте возглашати апо­

стольское слово: тецем, да постигнем!».

Пародією на царські укази та державні славослів’я є

рядки з поеми «Кавказ» Т. Шевченка:

Отам-то милостивії ми

ненагодовану і голу

застукали сердешну волю

та й цькуємо...

Слава! слава!

хортам, і гончим, і псарям,

і нашим батюшкам царям

Слава!

У 20-ті роки XX ст. Едвард Стріха (Кость Буревій)

спародіював стиль пролетарської поезії:

Зробіть мені квиток партійний.

Навдовжки — кілометр!

Навширшки — кілометр!

І напишіть червоним на вогні:

Це — Стріха Едвард —

рядовий

загонів геніальних

геній!

Він сліз не має,

цей Едвард,

а кров — барилами,

пожежами — вогонь

у собі носить...

Культивується пародія й у сучасній українській

літературі (А. Бортняк, В. Цибулько, С. Коваль,

С. Дзюба). Стиль, тональність, поетику І. Драча паро­

діює, наприклад, О. Стусенко:

Прибийте Венері натруджені руки —

З вузлами і тромбами,

Щоб очі від праці, безсоння і муки

Скривилися ромбами!

Дітей два десятки хай виведе в люди —

Обов’язок матері! —

І потім відвислі засмоктані груди

Ховає в бюстгальтері!

Закономірності та парадокси літературного буття 311

Обробить нехай сорок соток городу

Сапою й лопатою!

Хай спробує так зберегти свою вроду

Й не стати горбатою!

Хай влізе в калоші, куфайку потерту,

Приїде із хутора —

Тоді покажіть її пану експерту

Чи в студії скульптора!

Пародійний ефект цього твору оснований на синтак­

сичній, образній, лексичній стилізації деяких віршів

І. Драча, а головний сміховий парадокс (несподіванка)

виникає в уявному зіставленні класичного образу Вене-ри Милосської із жінкою-колгоспницею, чия краса

змарніла у повсякденній роботі.

Травестування (італ.ґга^евй'ле — перевдягати)— переробка відо­

мого твору на інший лад зі зміною змісту і художньої форми.

Зародилося травестування в добу Бароко, викликане

до життя прагненням «одивнити» зміст і форму відомо­

го твору. До травестування вдавалися у своїй творчості

мандрівні дяки, які, переробляючи окремі сюжети зі

Святого Письма, надавали їм жартівливого спрямуван­

ня. В одному із анонімних віршів-травестій засобами

комізму оброблено сюжет про Адама і Єву:

Старенький біг

На стіл ізліг

І сам собі дума:

«Празник душам.

Тільки Адам

Із Свою рюма»

Бідна Єва.

Одну з древа

Вирвала кисличку —

Збула власті,

Сіла прясти

На гребені мичку.

За нею ж там

Бідний Адам

Щось, кажуть, прокудив,

Землю копать,

Ціпом махать

Біг з раю пропудив.

Глупа жона!

Сама вона

Яблучко строщила,

За той же плод

312

Літературний процес

Увесь народ

У пекло втащила!

Найвідомішою в українській літературі травестією є

«Енеїда» І. Котляревського, якій передувала епічна

поема римського поета Вергілія «Енеїда». Котлярев­

ський переодягнув своїх героїв в українське вбрання, їх

мову оздобив національним колоритом, а вся атмосфера

його поеми (історичні проблеми, звичаї, обряди) прони­

зана українським духом.

Новітньою травестією у вітчизняній літературі

можна вважати роман «На полі смиренному» Вал. Шев­

чука, написаний за мотивами Києво-Печерського патери­

ка. Зображуючи монастир та його мешканців, письмен­

ник прагнув художньо відтворити замкнуте радянське

суспільство з його псевдосвятинями і спотвореними

моральними цінностями.

Наявність різноманітних типів літературних зв’яз­

ків свідчит про те, що письменство перебуває у постій­

ному русі і взаємозв’язках, унаслідок чого протягом

століть з ’являється своєрідний мегатекст, у якому орга­

нічно переплелися словесні змісти і форми.

Парадокси літературного процесу

Літературний процес, будучи підпорядкованим пев­

ним закономірностям, багатий і на відхилення, несподі­

ванки та винятки, що характеризують рухоме, складне

у своєму розвитку явище. Таку природу мають його

парадокси (грец. рагасіохов — несподіваний, дивний),

найпоширеніші з яких:

а) неспівмірність історико-соціальних обставин і

якості літературного процесу. До літературного процесу

не завжди можна застосувати поняття «сприятливі» чи

«несприятливі» умови розвитку. Значною мірою літера­

турно-мистецьке піднесення періоду Київської Русі

зумовлене виникненням і зміцненням ранньофеодаль­

ної держави, а занепад його протягом другої половини

XIII — першої половини XVI ст. — занепадом Київської

держави та руйнівними зовнішніми чинниками. Однак

активізацію та продуктивність письменства у другій

половині XVII ст. (період Руїни) чи другій половині

XIX ст. (заборона української мови, книгодрукування,

Закономірності та парадокси літературного буття 313

переслідування царизмом визвольних ідей тощо) пов’я­

зати зі сприятливим суспільним чинником немає під­

став. У ті часи література розвивалася всупереч обста­

винам, досягаючи нового художнього рівня;

б) відхилення в літературному процесі. У літерату­

рознавстві часом використовують поняття «прискоре­

ний розвиток літератури», яким позначають інтенсив­

ність літературного процесу. Так розглядає письмен­

ство передусім компаративістика, порівнюючи окремі

літератури, художні явища в них, етапи розвитку.

Українське письменство зазнало кілька періодів «при­

скорення»: XI—XII ст. (становлення під впливом візан­

тійської та болгарської літератур жанрів, образної

системи, мовностилістичних засобів); кінець XVI —

початок XVII ст. (прилучення до європейського худож­

нього досвіду, розширення тематичних, образно-сти­

льових та жанрових обріїв); перші десятиліття XIX ст.

(використання нових літературних форм, поява нових

тенденцій — бурлеск, травестія, сентименталізм,

романтизм, реалізм, які у світовій літературі формува­

лися протягом кількох століть); 20-ті роки XX ст.

(активний художній пошук у сфері модерністського

мистецтва слова). Сучасний літературний процес в

Україні також можна означити як своєрідне надолужу­

вання світового досвіду, який з різних причин був недо­

ступним, і вироблення сучасної моделі літературного

розвитку.

Українському літературному процесу притаманні і

«редуковані» етапи. Наприклад, українське письмен­

ство, як і деякі інші світові літератури, не мало своєї

античності; не розвинулись у ньому ренесансний тип

творчості, класицизм, лише епізодично виявився сенти­

менталізм, неповноцінно заявлений модернізм другої

половини XIX — початку XX ст.;

в) приборкання літературного процесу. Літературне

життя тяжіє до певної унормованості, формування тра­

дицій як своєрідних орієнтирів для нових поколінь

письменників. Залежно від домінування в суспільному

житті певного типу світогляду література може піддава­

тися цілеспрямованому реформуванню: в одному випад­

ку унормування літературного буття спричинене впро­

вадженням та популяризацією строгих літературних