308 Літературний процес

Різдво до сучасного сприйняття. Нарешті ще одна алю­

зія — Мінотавр, страховисько з людським тулубом і

бичачою головою, хижий мешканець лабіринту, —

натякає на майбутнє Ісуса Христа, який пожертвував

собою заради всіх людей (міф про Мінотавра пов’язаний

з тотемістичними віруваннями і нагадує, що колись

приносили в жертву людей).

Варіація (лат. variatio— зміна)— використання літературного

тексту шляхом його перероблення, імпровізації зі збереженням

структури, стилю, ключових образів.

Різновидом варіації є переробка чужого тексту, як у

романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко, яка викори­

стала історичну пісню-баладу про Байду Вишневецько-го. Смисл цієї переробки полягає в розвінчанні діянь

нащадка Байди — Єремії Вишневецького, котрий від­

крито виступив проти козацтва на боці польської шлях­

ти. В іншій варіації Ліни Костенко (цикл «Давидові

псалми») переосмислено основні мотиви 16 псалма:

Єдиний Боже! Все обсіли хами.

Веди мене шляхетними шляхами.

І не віддай цим людям на поталу, —

Вони вже іншу віру напитали.

Одплач в мені, одплач і одболи,—

Вони ж моїми друзями були!

Поетеса варіює лише окремі вірші псалма: «Умно­

жаться хвороби тих, що ганяються за іншим богом»(4);

«Ти-бо не залишиш душі моєї у підземній безодні» (10);

«Ти вкажеш мені дорогу життя» (11). Внаслідок таких,

варіацій виникає твір-роздум про суспільство й люди­

ну, моральні цінності у людському середовищі; опри-явнюється драматична напруга між совісним життям і

пристосуванством, що актуально в усі часи.

Варіації можуть зосереджуватися в одному тексті,

як у «Молитві» Т. Шевченка, де, по суті, представлено

три варіанти заявленої у творі теми. Про це свідчать

останні строфи кожного варіанта:

(...) Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!

(...) Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі

і друга щирого пошли!

Закономірності та парадокси літературного буття 309

(...) А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Схожий прийом застосовано й у вірші Ліни Костен­

ко «Пісенька з варіаціями», де кожен наступний варі­

ант вносить певні смислові відтінки та акценти:

Хай буде все небачене побачено.

Хай буде все пробачене пробачено.

Хай буде вік прожито як належить.

На жаль, від нас нічого не залежить (...)

Хай буде все небачене побачено.

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, —

Принаймні вік прожити як належить.

Варіативними у другій строфі є третій і четвертий

рядки, які переінакшують зміст відповідних рядків у

строфі першій: якщо спочатку визнається безсилля

людини у світовому порядку, то згодом зміст концен­

трується на спроможності людини «вік прожити як

належить», що сприймається як моральний імператив

(лат. imperativus — наказовий, владний).

Пародіювання (грец. parodia, від para— проти і ode— пісня) —

наслідування, імітація творчої манери письменника, літературно­

го напряму з метою його висміювання.

Досягається ця мета шляхом загострення уваги на

слабкостях пародійованого твору. Українська пародія

зародилася на основі народної творчості у зв’язку з

розвитком західноєвропейської пародії, коріння якої

сягає в античність (комедія Арістофана «Хмари» —

пародія на трагедії Еврипіда). «Дон Кіхот» М. де Серван-теса Сааведри — пародія на середньовічний лицарський

роман. В українському фольклорі поширені пародії на

д у х о в н і та деякі обрядові лісні (колядки, щедрівки). У

шкільних поетиках пародію кваліфіковано як насліду­

вання, рід «вправи», якому відводилося другорядне

місце у поетичній творчості. У XVIII ст. в українському

письменстві розвинулася пародія сатирично-гумори-стичного змісту; вона була неодмінною ознакою творчо­

сті мандрівних дяків, які пародіювали церковні тексти

типу Синаксара (збірника житій) чи популярних моли­

тов. У жартівливому тоні зображено мандрівну дяківську