306 Літературний процес

Нового Завіту — книги, яку добре знав і не раз перечи­

тував. У Першому соборному посланні святого апостола

Іоанна Богослова є такі слова: «І кров Ісуса Христа,

Сина Його, очищає нас од усякого гріха» (1:7). Отже,

йдеться про очищувальну силу крові, що є значущим

компонентом Шевченкового образу, оскільки вказівка j

на «ворожу» кров доповнюється імперативним (наказо- і

вим) дієсловом «окропіте». Ритуальний звичай окро­

пления відомий в архаїчній українській обрядовості, зго­

дом перенесений і в православну обрядовість — він озна­

чає «очищення від злих сил». Т. Шевченко, будучи добре

обізнаним з давньою обрядовістю та Святим Письмом,

витворив у «Заповіті» ключовий рядок, який не закли­

кає проливати кров, хай і ворожу, а спонукає до духовно­

го очищення, щоб вільно і чесно жити у «сім’ї новій».

Є й усвідомлені ремінісценції, як у вірші І. Франка

«В двадцять п’яті роковини смерті Тараса Шевченка»:

риторичне запитання «І хто розбудить нашу “правду

п’яну”?» — це ремінісценція з поеми «Кавказ» Шевчен­

ка, де є такі рядки: «Кати знущаються над нами, а пра­

вда наша п ’ яна спить ».

Ремінісценції є доволі поширеними у постмодерні- і

стичній літературі, характерною ознакою якої є інтер- 1

текстуальність, яка може виявлятися і в парафразах.

Параф раз (грец. paraphrases — опис, виклад)— запозичення

теми попереднього літературного дж е ре ла із заміною елементів,

творча переробка твору, адаптований виклад великого літератур­

ного твору у зменшеному форматі.

Прикладом парафразу є адаптовані перекази (зде­

більшого для популяризації твору серед пересічних

читачів) старокиївських билин, «Тисячі і однієї ночі»,

«Гуллівера», «Аліси в країні чудес» тощо.

До парафразу можна зарахувати вірш О. Ірванця

«Любіть!..» (іронічна переробка «Любіть Україну»

В. Сосюри):

Любіть Оклахому! Вночі і в обід,

Як неньку і дедді достоту.

Любіть Індіану. Й так само любіть

Північну й Південну Дакоту...

Дівчино! Хай око твоє голубе —

Та не за фізичнії вади —

Коханий любити не встане тебе,

Коли ти не любиш Невади.

Закономірності та парадокси літературного буття 307

Юначе! Ти мусиш любити стократ

Сильніше, ніж любиш кохану,

Колумбію-округ і Джоржію-штат,

Монтану і Луїзіану...

Наслідуючи ритмо-мелодійний малюнок і стилісти­

ку вірша українського поета, автор у свій текст укладає

інший зміст, натякаючи на комічну форму «американі­

зації» свідомості українців, зумовлену як соціальними,

так і культурними причинами, зокрема засвоєнням

через кінематограф і ЗМІ хоч і привабливих, але чужих

стереотипів культури і побуту.

Алю зія (лат. аНивіо— жарт, натяк)— відсилання читача певною

деталлю д о попереднього літературного дж ерела.

Розрахована алюзія на те, що читач сприйме і роз­

пізнає натяк, зіставивши його з першоджерелом. У

цьому полягає її відмінність від ремінісценції. Джерела

алюзій: антична міфологія («нитка Аріадни», «політ

Ікара», «троянський кінь», «мандри Одіссея»), Святе

Письмо («перекувать мечі на рала», «всесвітній потоп»,

«поцілунок Іуди», «тридцять срібняків», «не хлібом

єдиним», «первородний гріх»), відомі літературні твори

(«У всякого своя доля», «Той мурує, той руйнує»,

«І нема тому почину і краю немає», «Останній із могі­

кан», «По кому б’є дзвін», «Полковнику ніхто не

пише», «Вічний революціонер»), Алюзій сповнений

вірш І. Римарука «Різдво»:

множиться зоря

у твердих снігах у дзеркальних мурах

і з дороги збилися

тріє царі у маскхалатах

ясна пані

клубок розмотує вузлики тихо зав’язує

стомлений тесля дрімає

при щербатій сокирі

око ліхтарика

вихоплює з темряви велетенські ясла

обігрілося немовля

під боком у Мінотавра

Передусім звертають на себе увагу різдвяні образи

(зоря, три царі, тесля — Йосип, ясла, немовля), які

«обростають» новими реаліями (маскхалат, тверді

сніги, дзеркальні мури, око ліхтарика), що наближає