302 Літературний процес

вірш, епіграма, ода, пастораль, панегірик, декламація,

діалог, релігійна драма (містерія).

На рівні сюжету яскравим прикладом запозичень

може бути біблійна історія про вбивство Каїном свого

брата Авеля через заздрість. Цей сюжетний архетип

розвинутий у «Повісті минулих літ» (вбивство князем

Ярополком брата Олега, Володимиром — Ярополка,

Святополком — Бориса і Гліба). Братовбивство є в ядрі

сюжету повісті «Земля» Ольги Кобилянської, роману

«На брата брат» Ю. Мушкетика. Деякі античні сюжети

(фабули) Езопа були використані давньоримським бай­

карем Федром, французьким Лафонтеном, російським

І. Криловим, українськими Г. Сковородою, П. Гулаком-Артемовським, Л. Глібовим, М. Годованцем. Фольклор­

ний сюжет став основою повісті «Казка про калинову

сопілку» Оксани Забужко. Витоки сюжету роману у вір­

шах «Маруся Чурай» Ліни Костенко слід шукати в

народній баладі «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

На рівні художнього образу (персонажа) письменни­

ки неодноразово зверталися до постаті Прометея, почи­

наючи від трагедії «Прометей закутий» Есхіла до літе­

ратурних варіацій українських авторів — Т. Шевченка,

Лесі Українки, І. Франка, А. Малишка. Привертав

увагу вітчизняних письменників образ Богородиці

Марії: поема «Скорбна мати» П. Тичини, цикл «Земна

мадонна» Є. Маланюка, роман «Марія з полином в кін­

ці століття» В. Яворівського, поема «Чорнобильська

мадонна» І. Драча.

Чимало запозичень відбувається на рівні художньо­

го прийому. Метафору чи алегорію автори літературних

творів, написаних у різні часи, запозичили з античної

епохи, а сонячна чи місячна символіка почерпнута із

дописемної міфологічної творчості. Прийом монологу, в

якому персонаж висловлює свої філософські погляди чи

психологічні рефлексії, започаткований у трагедіях

В. Шекспіра. Його запозичив Ф. Прокопович у трагіко­

медії «Володимир». Свої сумніви Володимир викладає у

монолозі, в якому ставить собі чимало запитань:

Не повергу ли гречеським под нозі

Царем вінця моего? І їх же на мнозі

Усмирих побідами, тим сам подчиненний

Буду? (...)

Закономірності та парадокси літературного буття 303

Аще ж е і тоє,

Єже аз мислю, будет, что ж е се єсть? Кое

Зло єсть хулиму бути от рода лукава?

Дим єсть єдин — людськая і хула, і слава.

А яко стар учуся, то ли будет бідно?

...Ученіє Христово: учить утоляти

Похоть плотскую. Како се єсть — уязвляти

Єстество? Єстеству се наносится нужда.

Како убо он єсть Бог?

Роздуми Володимира у дечому резонують із моноло­

гом Гамлета:

Чи бути, чи не бути — ось питання.

Що благородніше? Коритись долі

І біль від гострих стріл її терпіти,

А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,

Покласти край йому?

Особистісний вибір Гамлета є водночас екзистенцій-ним — розгорнутим на тлі загальнофілософських проб­

лем людського буття.

У «Володимирі» Ф. Прокопович запозичує з «Гамле­

та» прийом появи фігури з того світу: у В. ПІекспіра —

дух (тінь) підступно отруєного короля — батька Гамле­

та; у Ф. Прокоповича — тінь князя Ярополка, таємно

убитого за наказом Володимира, який хотів прибрати

владу в Києві до своїх рук. В обох творах володарі вда­

ються до злочинних дій заради досягнення влади, фігу­

рує мотив братовбивства.

Міжлітературні взаємини характеризують і к о н ­

т а к т н і з в ’я зк и — переклади іншими мовами, зустрічі,

листування письменників, вивчення і популяризація

літератури народів світу.

Особливе значення у творчому процесі мають в н у ­

т ріш ні л іт е р а т у р н і з в ’я з к и ,зумовлені взаємодією тек­

стів як у діахронному (історичному), так і в синхронно­

му (сучасному) аспектах. У сучасній термінології такі

зв’язки позначають терміном «інтертекстуальність»,

який вказує на те, що поява будь-якого нового тексту —

свого роду прочитування і переписування тієї інформа­

ції, яка вже утворена і функціонує у попередньому

культурному контексті. Головною ознакою інтертек-етуальності французький учений Р. Варт вважав безкі­

нечність мови (письма), внаслідок чого текст — це

«перспектива цитацій, марево, зіткане зі структур; він