300 Літературний процес

досвіду, який стає основою нових художніх пошуків.

Те, що, наприклад, для Вергілія чи Ж.-Б. Мольєра було

відкриттям, письменникам XX ст. видавалося звичай­

ним набутком, який брався до уваги і розвивався у но­

вих історичних умовах. Варто враховувати, що кожне

літературне покоління прагне перевершити у творчості

своїх попередників: не повторюючи їхні надбання, авто­

ри нової генерації у своїх художніх пошуках спирають­

ся на попередні досягнення, хоч іноді і намагаються від

них відмежуватися, заявляючи про свій авангардизм. У

літературній еволюції все взаємопов’язане. Художня

свідомість протягом історичного часу змінюється, мо­

дифікується, трансформується, що є запорукою загаль­

ного вдосконалення літературної творчості.

Мистецтво, література схильні до поступального

руху. Притаманні їм удосконалення, ускладнення

образного мислення співвідносяться з процесом збага­

чення художньої свідомості людства.

Художні цінності мають неперехідний характер.

Форми образного мислення, породжені конкретними

історичними обставинами, не можуть бути повторені.

Величні художні образи мають цінність і через багато

століть. Назавжди в духовній спадщині людства зали­

шаться шедеври, образи, створені «на рівні вічних пар­

титур» (Ліна Костенко), які в усі часи виражають собою

одвічні людські цінності.

Типи літературних зв’язків

Література є не механічним поєднанням імен і тво­

рів, а живим організмом, у якому все взаємопов’язано,

взаємозумовлено. Найпоширеніший тип літературних

зв’язків, особливо між сусідніми літературами, —

впливи і взаємовпливи, що становлять своєрідні різно­

види літературної рецепції. Наприклад, для виникнен­

ня давньої української літератури мали значення різні

літературні і культурні чинники — традиції античності,

елементи болгарської, сербської та інших слов’янських

літератур. Та найбільше вплинула на становлення укра­

їнського письменства давньоболгарська література IX—

XI ст., яку д. Лихачов назвав «посередницею» між

візантійським та руським письменством. У ній розвива­

Закономірності та парадокси літературного буття 301

лися жанри — літописний, ораторський, житійний, гім-нографічний, епістолярний, публіцистичний, поетич­

ний, похвального слова, учительної бесіди та ін. Давньо-болгарське письменство було здебільшого пов’язане з

християнською ідеологією, його джерело — грецько-візантійська класика (ранньовізантійські твори, що син­

тезували в собі близькосхідну та грецьку словесність).

Русь повного мірою скористалася болгарським худож­

нім досвідом, зважаючи передусім на мовну близькість

та можливість на основі запозичених взірців творити

свою літературу. Перші руські письменники застосову­

вали його насамперед як ідеологічний інструмент і вод­

ночас резервуар для художніх пошуків.

Античне віршування стимулювало теорію і практи­

ку віршування європейських народів, у т. ч. українсь­

кого. Під впливом французької літератури розвинулася

польська силабіка, що через поетики, які викладали в

давніх українських школах, спричинила формування

української силабіки. Проіснувала вона впродовж дру­

гої половини XVI — першої половини XVIII ст. і була

витіснена силабо-тонічною версифікацією під впливом

місцевого фольклорного ритмічного досвіду і російсько­

го силабо-тонічного вірша.

На ранній поезії Т. Шевченка позначилася народно­

пісенна лірика (теми, мотиви, образи, ритміка, стилі­

стика, мова), яка стала передусім художньою основою

його подальшої творчості, що потужно вплинула на

українську літературу другої половини XIX—XX ст.

Українська фольклорна творчість своєю тематикою,

образами і художнім колоритом зумовила появу деяких

творів російського поета К. Рилєєва, прози М. Гоголя,

формування в українській літературі XIX ст. «польсь­

кої школи романтиків» (Т. Чацький, Я.-Д. Охоцький,

Ю.-І. Крашевський, А.-К. Гроза, Г. Олізар, Т. Падура,

К.-А. Гейнч, М. Чайковський).

Одним із видів міжлітературних зв’язків є за п о зи ­

чення —перенесення елементів однієї художньої систе­

ми в іншу (сюжетні схеми, характери, образи, компози­

ція, художні прийоми та ін.). Вони можуть відбуватися

на різних рівнях. На жанровому рівні в українській

середньовічній літературі були запозичені хронограф

(літопис), агіографічне оповідання (житіє), патерикова

оповідь, повчання, а в епоху бароко — геральдичний