XX ст. Ще одна важлива підстава його появи — постко-лоніальна дійсність і переосмислення багатьох життє­

вих цінностей, що у нових умовах втратили своє значен­

ня, на місце яких прийшли розгубленість, непевність,

зневіра, розчарування, повсякденний абсурд, мораль-но-етичний хаос і втрата художніх орієнтирів. Літера­

турні групи «БуБаБу», «ЛуГоСад», «Нова дегенерація»

Літературний стиль і стильові різновиди 297

розпочали з іронії, бурлеску, буфонади, карнавалу, руй­

нуючи попередні канони, а їхні наступники (Ю. Іздрик,

Є. Пашковський, В. Даниленко, В. Медвідь, Ю. Гудзь,

Оксана Забужко, С. Жадан, В. Цибулько, С. Процюк,

Т. Прохасько, Лесь Подерв’янський, Б. Жолдак,

Ю. Винничук та ін.) продовжили розвивати постмодер-ну тематику, образність, стилістику. Українському

постмодернізму притаманні (за Т. Гундоровою):

а) переоцінення класики і її функцій: вона перестає

бути абсолютом, її підмінюють інші орієнтири і мода;

читацькі інтереси дедалі більше звертаються до «по­

пулярної культури»;

б) апелювання до «іншого», прагнення подати світ з

позицій «іншого» («іншим» є герой соціального «без-часся» — блазень, бездомний, непристосований, розгу­

блений). Це зумовлює різні рівні вияву постмодерніст-ської свідомості: від іронічної гри з «іншим» до маніпу­

лювання ним;

в) іронія, самоіронія, іронічна поведінка, що ви­

являються в особистості авторів, які стають своєрідною

проекцією своїх творів, у їхніх героях і мовленні (мовні

ігри). Вона постає способом не заперечення попередньо­

го художнього досвіду, а його прискіпливої ревізії і ви­

сміювання;

г) карнавалізація, яка передбачає створення масок —

образів багатоликих і багатоперсонажних, за якими при­

ховані деперсоналізація героя попередньої радянської

епохи, знецінення пафосу любові до вождів та соціалі­

стичних ідеалів;

ґ) обігрування сказаного, переписування текстів

минулого, створення «тексту текстів», як у «Первер-зіях» Ю. Андруховича;

д) зосередження головного інтересу українських пост-модерністів на маргінальному героєві, існуванні його на

грані реального та ірреального, психічної норми і хво­

роби, цілості персони та її деперсоналізації;

е) гротеск як засіб для зображення героя радянсько­

го часу, «маленької людини», «зайвої людини», «жер­

тви системи» (твори В. Діброви, Б. Жолдака).

Постмодерна література, розвиваючись і трансфор-муючись, започатковує нові тенденції, спрямування яких

поки що визначити неможливо. Українське письменство,

функціонуючи в контексті світового, багато що переймає

від нього, створюючи водночас і власні художні цінності.

298 Літературний процес

Проте чи утвердяться вони в літературі як результати

новітніх художніх пошуків, чи створять собю знакове і

непроминальне явище, покаже час.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте структуру стилю.

2. Якими чинниками зумовлений індивідуальний стиль письмен­

ника?

3. У вірші «Мені тринадцятий минало...» Т. Шевченка визначте

ознаки індивідуального стилю.

4. Як залежить індивідуальний стиль письменника від його типу

сприйняття дійсності?

5. До якого стильового різновиду можна зарахувати роман «Ж ов­

тий князь» В. Барки?

6. У чому відмінність мід модернізмом та авангардизмом?

7. Визначте характерні ознаки постмодернізму в сучасній прозі.

5.3. Закономірності та парадокси

літературного буття

Література у своєму розвитку, орієнтуючись на

сучасні і майбутні покоління, спирається на художню

спадщину минулого — все створене в попередні віки,

художні цінності, які мають загальнонародне і загаль­

нолюдське значення. Із художньої спадщини формуєть­

ся традиція. Водночас художнє слово прагне відкривати,

нові грані людського буття, шукає інші форми його

відображення, вдосконалюється як мистецтво. У цьому

поступі постійно відбувається оновлення художньої

форми і змісту літератури, що й забезпечує їй роль есте­

тичного провідника в суспільстві.

Традиції і новаторство

У літературі традицію можна розглядати як пам’ять,

що живе в художніх творах — їх тематиці, ідеалах, обра-зотворенні, художніх засобах. Ця пам’ять не абсолют­

на, а вибіркова. Література завжди зберігає те, що по­

трібне, актуальне. Кожної нової епохи вона звертається

Закономірності та парадокси літературного буття 299

до минулого, переосмислюючи раніше створені художні

форми, пристосовує до свого часу. Тому традиції є акту­

алізованим минулим і водночас мобілізацією досвіду в

інтересах сучасного.

Традиції в л іте р а ту р і— колективний досвід, форма збереження,

передавання та успадкування художньої інформації.

Вони можуть бути прогресивні і консервативні,

відображати як загальнолюдські інтереси, так і корпо­

ративної меншості, удосконалювати художнє відтво­

рення дійсності або вести на манівці.

Продуктивна, плодоносна в літературному процесі

традиція реалізується у творчому переосмисленні. Спи­

раючись на традиції, письменник здобуває здатність

створювати якісно нові художні цінності. Однак не все

нове у літературі є новаторством.

Новаторство в л іте р а ту р і— суттєві зміни, які виражаються у

виникненні нових художніх засобів зображення, поглибленні і

розвитку художньої концепції, створенні ефективніших форм есте­

тичного впливу.

У широкому розумінні це оновлення літератури, яке

виявляється у формуванні нових засобів зображення,

виникненні стильових та жанрових різновидів, образів,

концепцій осмислення життя.

Новаторство може стосуватися й окремих сторін

літературного життя, зміни в жанротворенні, образо-творенні, формальних засобах літератури тощо. Зв’язок

традицій і новаторства — необхідна передумова розвит­

ку мистецтва слова.

Художнє вдосконалення

Кожна епоха дає своїх великих письменників, а пі­

зніші періоди не завжди художньо вищі за попередні.

Поставивши в один ряд геніїв: Гомера, Данте, Шекспі-ра, Пушкіна, Шевченка, — неможливо побачити хроно­

логічно наростаючої переваги.

І все ж якщо, кинути погляд на історію літератури

загалом (чи національної зокрема), можна зауважити

постійне оновлення тематики, проблематики, удоско­

налення жанрових форм, стилю, засобів образотворен-ня, що пояснюється нагромадженням літературного