290 Літературний процес

співають шини

сиренить зойкність

похапливість тупотіння

незримлять крила

тріпоті

гамір залізних експериментів.

У цьому творі автор експериментує зі змістом, сло­

вом, формою, досягаючи своєрідного «телеграфічного

стилю» у дусі нової технологічної епохи.

Д адаїзм (франц. dadaisme, від dada— дитяче лепетання)— сти­

льовий різновид, заснований на навмисному примітивізмі, анти-естетизмі.

Виник цей стиль у Швейцарії і зосереджувався на

пошуках позаестетичних засобів створення художньої

дійсності. У літературі постав у спрощенні художньої

мови, стихійній словотворчості, фонетичних комбіна­

ціях та експериментах, маючи на меті подивувати чита­

ча. У своїх маніфестах засновники дадаїму проголошу­

вали: «Я не хочу слів, які винайдені іншими. Я хочу

здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати

для цього відповідні голосні та приголосні. Чому дерево

після дощу не могло б називатися плюплющем або плю-плюбашем?» (Гуго Валь); «потрібно виконати роботу

руйнування і заперечення, утвердити атмосферу агре­

сивного божевілля», «мистецтво — це несерйозно: для

створення віршів достатньо вирізати окремі слова з

газет і книг, як-небудь поєднати їх» (Трістан Тцара).

В українській літературі елементи дадаїзму вияви­

лися в поезії 20-х років XX ст.: «уо маленький хлопчи1

ку прижмурюєш очі і смокчеш аа аа уо хлопчику...»

(Гео Шкурупій), подекуди наявні в сучасному письмен­

стві: «6ez Уад 6ez Лад де «X»-NOVA людина чи-то чи-то

чти-о ночі об’яви Йошки-бога до побачен-ня гбочен-ня...» (О. Левченко).

Сю рреалізм (франц. surrealisme — надреалізм)— стильовий р із­

новид, що виник у літературі під впливом дадаїзму, філософії інту­

їтивізму та фройдизму і відводив особливу роль у творчій діяльно­

сті підсвідомому і несвідомому, реалізованому через прийоми

автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння.

Естетичні принципи сюрреалізму поділяли француз

П. Елюар, іспанець Г. Лорка, чилієць П. Неруда, куби­

нець А. Карпентьєр, чех В. Незвал, аргентинець А. Пале-

Літературний стиль і стильові різновиди 291

гріні. У «Трактаті про стиль» (1928) французький пись­

менник Луї Арагон (1897—1982) визначив такі ознаки

поетики сюрреалізму: «Затоптаний синтаксис... Фрази

помилкові чи неправильні, нез’єднуваність частин, забу­

вання вже сказаного... Зневага до правил, змішування

часів, заміна прийменника сполучником, неперехідного

дієслова перехідним». Основні ознаки сюрреалістичного

образу — «ефект несподіваності», «чорний гумор», при­

голомшливі зведення непоєднуваних понять.

В українській літературі елементи сюрреалістично­

го стилю помітні у творчості Б.-І. Антонича, Емми Анді-євської, Б. Рубчака, Я. Голобородька, М. Воробйова.

Поетику сюрреалізму ілюструє, наприклад, строфа

Емми Андієвської з циклу «Сонети»:

Рифи коралові — авіатраси.

Із океанів — гнізда — альбатроси.

Ще туркус — клаптями — і світла трусок. —

Унезалежнення — космічних трестів.

Синтаксичні порушення (пропуск окремих слів, від­

сутність зв’язку між членами речення) тут можна

сприймати як художній прийом — еліпс, тому смислова

пов’язаність слів і понять має домислюватися асоці­

ативно, хоч це зробити непросто, адже між ними існу­

ють очевидні розриви. Проте така структуризація вір­

шових рядків є спеціальною, підпорядкованою стилі­

стичному вибору автора, який навмисно у тексті руйнує

цілість дійсності, висвітлює її віддалені фрагменти, щоб

уява читача зібрала їх воєдино. Те, що образно означу­

ється у наведеній строфі, становить собою понадреаль-ний зміст, який уміло зашифровується; він пропонує

себе для розгадування окремими натяками (рифи —

альбатроси — океан — космос), які символізують не-охопність світового простору, його утаємничене буття.

Абстракціонізм (лат.аЬБігасІю — віддалення)— стильовий різно­

вид, у якому головним принципом художнього мислення є відмова

від ілюзорно-предметного, конкретного зображення.

У літературі абстракціонізм виявив себе у стилі

«потік свідомості», шумовій поезії (подвоєння, потроєн­

ня і т. д. приголосних), легатній поезії (зв’язний, плав­

ний перехід від одного голосного звука до іншого).

Окремі вияви цього стильового різновиду є у поезії

М. Семенка, наприклад: