XIX ст., коли у Франції сформувалася так звана «рома-нова школа» (schole romane), основною засадою якої

було повернення від ускладненого символізму до кла-

Літературний стиль і стильові різновиди 283

сичних випробуваних форм (Ж. Моро, П. Вал ері). Тен­

денція була підхоплена у Німеччині (С. Георге), Англії

(Т. Еліот), Росії (В. Брюсов, К. Бальмонт). Так постав

неокласицизм.

Неокласицизм— стильовий різновид, який ґрунтується на худож­

ніх традиціях класицизму, привносячи в літературу модернізоване

тлумачення античних мотивів, сюжетів, образів, конфліктів і ситуа­

цій, застосовуючи для цього класичні художні форми і засоби.

Вукраїнській літературі неокласичний стиль харак­

терний для творчості «грона п’ятірного» — поетів

М. Рильського, М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, Юрія Клена. У 20-ті роки XX ст. вони звернули­

ся до класичних традицій світової літератури, проти­

ставляючи художньо вишукані твори профанації

художнього слова, провінціалізму, «масовізму», знеці­

ненню естетичних критеріїв.

В основі «неокласичного» — ідея «чистого мистец­

тва», котра в тлумаченні некласиків передбачала розу­

міння літератури передусім як мистецтва слова,

мистецтва самодостатнього. Звідси їхня зосередженість

на естетизмі літератури — культивуванні одухотворе­

ної краси, витонченої форми, благородного змісту. Есте­

тизм передбачав не тільки міметичне (в античному

сенсі) осягнення прекрасного, а й творчість як гру, що

передбачає створення краси, яка, можливо, і не існує в

дійсності, але до якої прагне людська душа.

Літературний твір у неокласичному розумінні має

бути гармонійним поєднанням змісту і форми, за якого

зміст повинен містити раціональний смисл та асоціюва­

тися з «корисним», а форма — синтезувати міру, симе­

трію, пропорцію, ритміку, виражати «красиве». Понят­

тя «красиве» фігурувало у неокласиків як досконалість

стилю: «кляризм» (ясність, прозорість), філігранність,

зваженість, чіткість, розміреність, строгість викладу.

Художній світ неокласичних творів навіває людині

«сон золотий», відвертає від грубої та жорстокої повсяк­

денності, улагіднює душу і скрашує дійсність. У цьому

вбачається захисна функція неокласичного мистецтва,

що намагалося прищепити людині, котра потерпала від

руйнівних суспільних потрясінь, відчуття «вічних»

цінностей: краси, любові, гармонії, милосердя.

Неокласики прагнули наблизити сучасника до дос­

коналих класичних форм мистецтва слова, тому часто

284 Літературний процес

зверталися до античних, ренесансних мотивів, образів,

сюжетів, багато перекладали зі світових літератур.

У руслі неокласичного стилю пізніше розвивалася

творчість В. Петрова (Домонтовича), Бориса Тена, Ліни

Костенко, Д. Павличка.

Неореалізм

Наприкінці XIX ст. реалізм як тип творчості вичер­

пав себе, поступившись модерністським тенденціям.

Проте досвід реалізму знадобився у нових художніх

пошуках, що привело до виникнення неореалізму.

Неореалізм — стильовий різновид у літературі, який виник на

ґрунті переосмислення класичного реалізму, надаючи перевагу

поглибленому, з елементами психологізму і ліризму, філософсько­

му аналізу реальної дійсності.

Неореалістичні стильові тенденції в українській

літературі належної виразності не набули. До традицій

класичного реалізму XIX ст. вона повернулася в другій

половині XX ст., підпорядковуючись вимозі писати

«правду життя» в умовах тоталітарного режиму. Неоре­

алізм тісно пов’язаний з відродженням народницького

світогляду, який відрізнявся від принципу народності в

дусі соціалістичної ідеології, оскільки покликаний був

зображувати «просту людину» на тлі соціальних зламів

і катаклізмів (війна, важке повоєнне буття, безвихідь і

розчарування у «світлому майбутньому»).

Найяскравіше неореалістичний стиль виявився у

творчості В. Винниченка, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала',

В. Дрозда, І. Чендея, В. Симоненка, Р. Іваничука,

Р. Федоріва, У. Самчука, І. Багряного, які прагнули від­

творити життя таким, яким бачили його насправді. На

відміну від попередніх реалістів вони надавали своїм

романам, повістям, новелам, оповіданням, поемам, вір­

шам виразнішого психологічного та ліричного спряму­

вання, вдаючись до промовистих деталей, динамічного

сюжету, філософських узагальнень, заглиблюючись у

душу і прагнення звичайної людини, яка у складних

реаліях життя зберігала високі моральні цінності, про­

тиставляючи їх проявам зла, цинізму, пристосуванства,

аморального переродження.

Літературний стиль і стильові різновиди

285

Імпресіонізм

У другій половині XIX ст., передусім у французько­

му малярстві, виник новий напрям, представники

якого (К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега) основним

завданням вважали витончене відображення миттєвих

вражень — імпресій. На межі XIX — XX ст. імпресі­

онізм яскраво постав і в літературі.

Імпресіонізм (франц. impressionisme, від impression— вражен­

ня) — стильовий різновид у мистецтві, який ставив перед собою

завдання відтворити світ у його рухливості і мінливості, передати

індивідуальні враження автора.

Виходячи із основної мети (змалювати світ таким,

яким він видався в момент сприйняття), імпресіоністи

вдавалися до фрагментарності у зображенні, ліризації,

піднесення ролі внутрішніх монологів, гри кольорів,

світлотіней, звукових відтінків, відтворення психоло­

гічних станів (настроїв). Найвідоміші у світовій літера­

турі письменники-імпресіоністи — брати Ж. та Е. Гон-кури, А. Доде, Гі де Мопасан, С. Цвейг, С. Жеромський.

В українську літературу імпресіонізм вніс нові сти­

льові відтінки завдяки творчості М. Коцюбинського

(«Тіні забутих предків», «Intermezzo», «На камені»,

«Цвіт яблуні»), в якій письменник випробував як

художні прийоми колористику, передачу звукових вра­

жень, миттєві відтворення станів душі автора або персо­

нажа. Імпресіоністичні тенденції наявні у прозі та пое­

зії 20-х років XX ст. (М. Хвильовий, Г. Косинка,

П. Тичина, М. Йогансен), коли в художньому відтворен­

ні дійсності істотного значення надавали зображальним

засобам (зорові образи, схоплена зором або відчуттям

мить, мимовільна рефлексія, що стає образом). Пізніше

у поезії шістдесятників (І. Драч, М. Вінграновський,

Ліна Костенко) також знайшли своє вираження елемен­

ти імпресіоністичного стилю.

Екзистенціалізм

Як світоглядно-стильова тенденція в літературі

екзистенціалізм сформувався під впливом філософії

Е.-С. К’єркегора, М. Хайдеггера, К. Ясперса, А. Камю,