256 Літературний процес

Вважали, що буквальний смисл священного тексту

оповідає про минуле, алегорія навчає віри, мораль

наставляє, а прагнення людини відкриває анагогія

(гред. апа — рух угору). Наприклад, Єрусалим міг бути

витлумачений у буквальному значенні — земне місто, в

алегоричному — церква, в тропологічному — праведна

душа, в анагогічному — «небесний град» (за Августи­

ном Блаженним). Християнську екзегетику (пояснення

Біблії) широко застосовували для тлумачення середньо­

вічних літературних текстів, сповнених біблійних але­

горій та символіки.

Ч ітко п роглядаю ться озн аки х ри сти ян ської

екзегетики в оповіді із «Повісті минулих літ» про

чудесне одуж ання к н я зя Володимира: [У рік 988] «А

за Бож им приреченням в сей час розболівся Володи­

мир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не

догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця

посла, каж учи: “Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися,

то відразу охрестись. Якщ о ж ні, — то не позбудешся

сього”. І це почувши, Володимир сказав: “Якщо буде

се правда, — воістину велик Бог хри стиянськи й” .

І повелів він охрестити себе... І коли возложив єпископ

руку на нього — він одразу прозрів. Як побачив Воло­

димир це раптове зцілення, він прославив Бога...»

(переклад Л. М ахновця).

У літописі не йдеться про ф акт з історії хвороби

к н язя — за канонами середньовічної поетики в тексті

слід прочитувати алегоричне тлум ачення того, я к

Володимир зваж ився прийняти християнську віру.

Несподівана сліпота — символ сліпоти духовної, адже

раніш е к н я зь дотрим увався язи ч н и ц ьк и х звичаїв.

Хвороба символізує кульм інаційний момент у ж итті

Володимира, коли йому довелося обирати м іж вірою

предків і вірою християнською. А прозріння має оче­

видний алегоричний смисл: віра Христова асоціюється

зі світлом, що осяває людині ж иттєву дорогу, щойно

Бог входить у її душу. У тексті використано і пошире­

ний у давніх творах прийом чудотворення, що підси­

лює емоційно-смислове тло алегоричного змалю вання

персонажа.

Французький учений Ж ак Ле Гоф у книзі «Середньо­

вічна уява» (1985) зазначав, що усі великі «образи»

Середньовіччя (образ людини-мікрокосму, образ дзер­

Літературні типи творчості 257

кала, Церкви я к містичного тіла, суспільства як орга­

нічного тіла, танцю смерті), символічні вияви суспіль­

ної ієрархії, одягу, хутра, геральдики та політичної

організації, символічні предмети влади, знамена, цере­

монії та королівські процесії — увесь цей великий кор­

пус зовнішніх образів по-різному означує образи гли­

бинні, більш чи менш складні відповідно до суспільного

стану і культурного рівня, ментального універсуму

чоловіків та ж інок середньовічної Європи.

Середньовічна образність пронизувала всі літератур­

ні ж анри того часу. Стосується це й української літера­

тури X I—XVI ст., художність я кої була сформована під

впливом візантійського мистецтва слова, основаного на

біблійній ідеології та символічно-алегоричній домінан­

ті тлумачення світу.

Бароко

Середньовічний тип образного мислення вичерпав

себе передусім тому, що відбувалися зміни в самому

християнському світогляді і світорозумінні. Внаслі­

док деяких історичних процесів (занепад В ізантійсь­

кої ім п ер ії, п ад ін н я К онстантинополя під тиском

мусульманської агресії, поява реформаційних і проте­

стантських рухів у Європі) переосмислювався світопо-

рядок, окреслений Святим Письмом. Світ поставав

чуж им і незрозумілим, що привело до виникнення

нових форм його відображ ення, я к і вм істи лися в

поняття «бароко».

Бароко (італ. Ьагоссо, букв. — дивовижний, химерний) — тип

художньої творчості у європейській літературі XVI— XVII ст. (в Укра­

їні — д о кінця XVIII ст.), д л я якого характерні динамізм образів і

композицій, антитеза, складна метафоричність, алегоризм та

емблематичність, прагнення вразити читача, оволодіти його

почуттям і свідомістю, а звідси— схильність до пишного та барви­

стого декору, риторичних оздоб викладу.

Виразну характеристику стилю бароко подав Д. Чи-

жевський: «Те, що своєрідне для культури, та, зокрема,

для мистецтва барока, надає бароку його власний інди­

відуальний характер — це рухливість, динамізм ба­

рока, в пластичному мистецтві це любов до складної