240 Літературна творчість

«Блаженний сон душі мистецтву не сприяє» — цей

вислів Ліни Костенко може стосуватися і особливостей

натхнення Лесі У країнки. У листі до Л. Старицької-

Черняхівської вона зізнається: «Се не фраза, що я пишу

“только в припадке умопомешательства”, бо я тоді тіль­

ки можу боротися чи скоріше забувати про боротьбу з

виснаженням, високою температурою й іншими пригні-

тающими інтелект симптомами, коли мене попросту

гальванізує якась idee fixe, якась непереможна сила».

У вірші «Як я люблю оці години праці» Леся Укра­

їнка подає опис творчого процесу у стані «поетичного

забуття». Тими улюбленими «годинами праці» була ніч

(психологи стверджують, що ніч — час, коли загострю­

ються переживання, буденне видається вагомим, знач­

ним, слова хвилююче прекрасними і магічними; не

випадково пора замовлянь, молитв, заговорів припадає

на ніч). Оте «поетичне забуття» слід сприймати я к зам і­

ну звичайного (усвідомленого) мислення художнім,

образним. Таким зринає образ поетичного натхнення у

вірші: «І любо так, і серце щастям б’єтьс я,/ Думки цві­

туть, мов золоті квітки, / І хтось немов схиляється до

мене / 1 промовляє чарівні слова. / 1 полум’ям займаєть­

ся від слів тих, / І блискавицею освічує дум ки...».

Леся Українка пролила світло на ще одну загадкову

властивість натхнення. У вірші «Коли дивлюсь глибоко

в любі очі» вона нарікає, що не вміє висловити те, що

відкривається їй у стані натхнення:

Либонь, тих слів немає в жодній мові,

та цілий світ живе у кожнім слові,

і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,

та вголос слів тих вимовить не вмію...

Вичерпно розкрити джерела і суть натхнення не вда­

валося нікому. Можна хіба що наблизитися до розумін­

ня його, охарактеризувати основні складники цього

психологічного стану, яким и є підстави вважати швид­

коплинність, розгалуженість асоціацій, активізацію у

відтворенні вражень, віртуозність образотворення.

1. Ш видкоплинність, розгалуженість асоціацій. Ще

Арістотель вважав здатність до асоціативності перед­

умовою пізнавальної, мисленнєвої діяльності і худож­

ньої творчості. Основними видами асоціацій, згідно з

ним, були асоціації за суміжністю, часовою послідовні­

Творче натхнення 241

стю, подібністю і контрастом. Н а його думку, саме так

виникають зв ’язки між поняттями, видобутими і від­

твореними уявою, а в літературній творчості — між

образами, що стають основою подальшого художнього

мислення, розростання і нарощення образної системи.

У XVIII—XIX ст. мистецька асоціативність стала

предметом вивчення психологів. Зокрема, нім ецькі

вчені Г.-Г. Фехнер, В. Вундт, X. Ш тайнталь вбачали в

асоціаціях підставу для творчої уяви, фантазії, естетич­

ного сприйняття і насолоди. Розділ про закони асоці­

ацій включив до трактату «Із секретів поетичної творчо­

сті» І. Франко, де зазначив: «Всяка ідея [ідеться, скорі­

ше за все, про образ. — П.Б .], що постає в наш ій душі,

може викликати за собою інш у ідею, подібну чим-не-

будь до неї або таку, як у ми звикли зв ’язувати з нею чи

то задля місцевої суміжності, чи задля часової близько­

сті або періодичності... Ідея блискавки мимовільно

викликає в наш ій душі ідею грому, ідея ф іалки — ідею

про ф іалкови й запах, ідея к н и ж к и — згадку про

школу, бібліотеку або читальню та ін. Коли в наш ій

уяві постане образ пож еж і, то мимоволі з тим образом

в’яж уться й дальш і образи: кри к, метуш ня людей,

голос дзвонів, гаш ення вогню».

Ідеться про звичайні асоціації, а смисл художньої

творчості полягає у винайденні незвичайних, несподі­

ваних зв ’я зк ів м іж об’єктам и художнього мислення.

Така асоціативність характерна для стану натхнення.

У мить духовного піднесення митець звільняється від

звичних стереотипів. А соціативний процес — не хао­

тичне «ув’язування» всього, що збуджена уява засві­

тить у просторах свідомості, а своєрідний пошук серед

громаддя враж ень єдиного смислу, що може на почат­

ку ш ляху здаватися не зовсім ясним, не до к ін ц я п і­

знаним.

2. А ктивізація у відтворенні вражень (уява). Людсь­

ка пам ’ять утримує безліч вражень, почерпнутих із нав­

колишнього світу, більшість із яких ніби «завмирає» чи

зникає. У певний час якась дивна сила стимулює їх від­

творення. Одним із прикладів цього є написання пись­

менниками, котрі перейшли у своєму ж итті піввіковий

рубіж, творів про власне дитинство («Зачарована

Десна» О. Довженка, «Гуси-лебеді летять», «Щедрий

вечір» М. Стельмаха та ін.). їх н я уява легко репродукує

242

Літературна творчість

події, навіть їх найдрібніш і деталі, що відбулися

декілька десятиліть тому. Підставою для натхнення у

такому разі є гостре відчуття «втраченого раю» (людині

властиво ідеалізувати роки, коли їй відкривався світ,

свіжими були враж ення, що вкарбувалися у пам’ять).

Активізацію і відтворення тих вражень стимулює пев­

ний настрій: переживання ідилічних видив, у яки х

постають мальовничі пейзаж і, дорогі серцю обличчя,

інтер’єри, слова та фрази, автопортрет із дитинства. У

такому настрої письменник трепетно воскрешає в уяві

події та перипетії дитячих літ, по-новому їх осмислюю­

чи, помічаючи в них іноді те, що тривалий час залиш а­

лося без уваги. За таких обставин натхнення стимулює

«повторне відкриття» себе, глибин внутрішнього світу.

Уява найпродуктивніша тоді, коли потік відтворе­

них вражень є цілеспрямованим, організованим навко­

ло думки, ідеї, безпосередньо пов’язаної із творчим

задумом. І доки цей потік не ослабне, не вичерпають

себе механізми відтворення, доти не згасатиме психоло­

гічна напруга творчого польоту.

У цьому процесі важ ливу роль відіграє пам’ять:

чіпка пам ’ять — помітна ознака таланту. Уява трима­

ється на пам’яті, і якщ о в певну мить ланцюг репродук­

ції вражень переривається, то уповільнюється, згасає

натхненний порив — погляд зупиняється не на об’єктах

внутріш нього буття, а на предметах навколиш ньої

дійсності.

Починається робота уяви ш ляхом підняття із надр

підсвідомості захованих вражень: «несподіване одкро­

вення» провокує стан натхнення, коли уява береться

одягти «голу думку» (задум) у яскраве вбрання сюжету,

образів, словесної творчості.

3. Віртуозність образотворення (фантазія). На відм

ну від уяви, я к а в процесі творчого піднесення відтво­

рює враження у формі асоціативного потоку, фантазія

їх реорганізовує. Її призначення — пересотворіння

світу. Із репродукованої інформації вона творить новий

світ — художній.

Фантазувати людина може, не перебуваючи у стані

натхнення. У цьому вона буде схожою на комп’ютер,

який запрограмовано моделює інформаційні схеми. В

одухотвореному пориві фантазія митця стає віртуоз­

ною, потужною, здатною на несподівані творчі поворо­

Іворче натхнення

243

ти і відкриття. Н априклад, В. Стефаник свідчив, що у

стані натхнення він ніби бачить кожне слово, чує його з

живих уст, і тільки тоді довкола окремих слів та зворо­

тів починають з ’являтися сцени та ситуації, вимальову­

ватися образи-персонажі, картини побуту і природи.

Як правило, фантазія включається тоді, коли вже

окреслився задум, автор має певне завдання, своєрідну

настанову. Необхідно лише бути готовим до розв’язання

творчої проблеми, пристрасно бажати це зробити. У про­

цесі натхненного фантазування спрацьовують мисленнє-

ві механізми: аналіз і синтез, зіставлення та порівняння,

пошук оптимального ріш ення, перебирання варіантів і

вибір переконливішого, актуального, кращого. Цей про­

цес відбувається невимушено, швидко і забезпечує цілі­

сність створюваного художнього явища. Тому літератур­

ний твір, будучи вигаданим, результатом ф антазії,

сприймається я к реальний об’єкт (віртуальна (можлива)

реальність), бо створює враження правдоподібності.

У стані натхнення фантазія здатна проникнути в

часопростір, якого насправді не існує, але читацька

уява піддається такому фантазуванню й охоче слідує за

ним, передбачаючи нові відчуття та відкриття. Така

ф антазія, попри її незвичність, художньо переконлива.

У процесі творчої, натхненної роботи неабияке зна­

чення має інтуїція. Свого часу композитор Франц-Йо-

зеф Гайдн (1732—1809), коли в нього виникла мелодія,

я к а повинна була виразити народження світла в симфо­

нії «Сотворіння світу», вигукнув: «Це не від мене, це від

Всевишнього!». Подібні відкриття приходять і до пись­

менників, я к і тривалий час намагаються розв’язати

творчі завдання: у миттєвому спалаху приходять пот­

рібні рядки, прояснюються характери і долі персона­

жів, розв’язки драм, романів, поем.

Інтуїція є своєрідним моментом у процесі пізнання

дійсності, яки й характеризується надзвичайно швид­

ким перебігом асоціативного мислення. Тому вияви її

здаю ться таємничими, неусвідомленими. У процесі

роботи інтуїції я к взаємодії асоціацій, уявлень поза

контролем свідомості залишаються проміжні ланки, а

усвідомлюються лиш е результати мисленнєвого проце­

су — я к «відкриття», «осяяння», «дар Божий». Н епі­

знаність таких процесів наводить на думку про твор­

чість як неусвідомлений процес. Однак інтуїція — одна

244

Літературна творчість

із форм пізнання дійсності, у процесі якої важливу роль

відіграє підсвідомість, де причаєно дрімають враження

і думки. У момент натхнення вони нагадують про себе,

включаючись у творчий акт. П роявляється інтуїція

тільки в процесі цілеспрямованої, напруженої роботи

розуму і душі.

Створюючи образи-персонажі, змальовуючи певну

ситуацію, письменник прагне якнайглибше проникну­

ти у психологію характеру, достовірно відтворити

обставини, в яких відбуваються події. З цією метою він,

подібно до актора, вдається до перевтілення, тобто живе

ж иттям героя твору, перебуває в уявлюваних обстави­

нах. Пишучи твір, автор може сміятися і плакати,

обурюватися і захоплюватися, страждати і розкошува­

ти. Як зауважував І. Франко, «поет для доконання суге­

стії мусить розворушити цілу свою духову істоту, звору­

шити своє чуття, напружити уяву... в своїй душі пере­

ж ити все те, що хоче вилити в поетичному творі,

пережити якнайповніше, найінтенсивніше, щоби пере­

жите могло вилитися в слова, якнайбільш е відповідні

дійсному переживанню...».

Натхнення приходить у процесі напруженої вну­

трішньої роботи несподівано навіть для письменника.

Образно висловився про це Й.-В. Гете: «Ми тільки скла­

даємо поліна для багаття і пильнуємо, щоб вони були

сухими, а коли надійде урочий час, багаття спалахне

саме — на наше превелике здивування». «Ці “несподі­

ванки душ і”, — зазначав польський літературознавець

Ян Парандовський, — неоднакові за силою і тривалі­

стю: від коротких спалахів, що освітлюють на мить

лише одну думку або частину образу, і до великих від­

криттів. В останньому випадку виступає на поверхню

значна частина підсвідомого, і це стає потрясінням

величезної сили, на зразок тектонічних катастроф,

коли із глибин океану з ’являються острови і стають

новою вітчизною рослин, тварин і людей».

У біографії українських письм енників є ц ікаві

факти, я к і розкривають психологічні аспекти натхнен­

ня. Наприклад, Г. Сковорода переживав творче підне­

сення, коли усамітнено обмірковував свої твори на па­

сіці серед лісу, під віковим дубом коло мальовничої

річки. Тиша і спокій давали йому те, що він називав

Робота письменника над твором

245

«веселієм серця» — душевний комфорт, яки й був осно­

вою натхненної праці.

До Панаса Мирного натхнення приходило періодично

і певний час мало стійкий характер: «Дні і ночі я проси­

джував за столом у своїй хаті з пером у руках і, не розги­

наючи спини, робив. Такі часи іноді надходять до мене,

наче лихорадка нападає, і я роблю, роблю, день і ніч

сиджу, думаю, куди йду; ляж у спать — перебираю що до

чого... Тоді для мене увесь мир пустиня і ж иття моє тіль­

ки в моїй хаті. Думки, я к ті голуби, літають по хаті і весе­

ло співають мені, і любо мені розмовляти з ними».

І. Карпенка-Карого натхнення відвідувало здебіль­

шого ночами — і тоді він не помічав навколо себе нічо­

го. Одного разу, працюючи, мало не спалив хату: зосере­

дившись над рукописом, час від часу кидав позад себе

викурені цигарки, що падали на купу стружок коло

печі. Спам’ятався тільки тоді, коли дим наповнив усю

кімнату.

В. Стефаник творив у час особливого душевного не­

спокою, у меланхолійному настрої чи стані депресії. Як

згадують сучасники письменника, тоді його кращ е було

не зачіпати. Чисті аркуш і паперу збуджували в ньому

творчий азарт.

Очевидно, кожен із письменників міг би пригадати

незвичайний, солодкий творчий шал натхнення, коли

йому добре і продуктивно працювалося, внаслідок чого

поставали твори, котрі видавалися найвдаліш ими, най­

дорожчими на літературному ш ляху. І в цьому є законо­

мірність: створене у мить найвищого зДету думки, емо­

цій, почуттів залиш ає яскравий слід у творчій біографії

письменника.

4.5. Робота письменника

над твором

Ще в античні часи мистецтво розглядали я к важ ли­

ву й відповідальну справу. Платон стверджував, що

мистецтво у буквальному його тлумаченні — доведене

до максимальної точності і досконалості ремесло. Арі-

стотель застосовував до мистецтва поняття ІесЬпе

(грец. — майстерність, штукарство), наголошуючи на

246 Літературна творчість

діяльності митця. Творчу практику він зарахував до

процесу становлення, а в художньому творі особливу

увагу звернув на його «виробленість» і «сконструйова-

ність». Давньоримський поет Горацій переконував, що

письменник повинен зваж ати на власні можливості

(«хто пише, — беріться за те, що було б вам по силі»), а

взявшись, — методично доводити задум до завершення:

«Хто відповідний предмет підібрав, то вже неодмінно

знайде потрібні слова й укладе їх у світлім порядку...

Слово за словом низати належить і чуйно, й уважно».

Ф ранцузький теоретик класицизму Н. Буало радив

поетам: «Одною ниткою умійте все зв’язати. Поради

іншої тут авторам нема: в природи вчітеся, питайтеся в

ума». Український поет Б.-І. Антонич акцентував на

конструктивній функції митця: «Митець будує, а саме:

з вражінь — уявлення, з уявлень — зміст. Цей сирий

матеріал треба впорядкувати, виправити, вибрати з

нього те, що важне й суттєве, а, навпаки, відкинути те,

що неважне і несутнє. З вибраних уявлень потрібно зло­

ж ити суцільну цілість. Одним словом, митець мусить

скомпонувати твір».

Творчі ідеї письменника, хоч би якими гарними, при­

вабливими, актуальними були, ніколи не стануть на­

дбанням читацької уваги, якщ о автор відповідно не

оформить їх, не виконає роботу, яка дасть творові крила

для польоту. Ідеться передусім про написання твору,

коли творчий задум матеріалізується в конкретні образи,

сюжети, стає словом на письмі, набуває зримих обрисів,

постає у формі вірша, новели, повісті, п ’єси чи роману.

Художню творчість проблематично назвати профе­

сією, набути її ш ляхом навчання. Вивчитись на поета,

прозаїка чи драматурга неможливо, але навчитися вір­

шувати, писати згідно з жанровими правилами та фор­

мами — можна. У давніх українських ш колах XVI—

XVIII ст. викладали курс поетики, а тодішні студенти

обов’язково мали засвоїти теорію і виробити практичні

навички літературного ремесла. Не всі вони ставали

письменниками, зате вміло володіли усним та писем­

ним словом, що вважалося ознакою культурної, освіче­

ної людини.

Години творчості, пов’язані зі створенням худож­

нього тексту, залишають у письменників неоднозначні

відчуття і враження: від творчої ейфорії — до стану спу­

Робота письменника над твором

247

стошеності і пригніченості. Ф ран цузьки й прозаїк

Г. Флобер описав такі враження від роботи над романом

«Мадам Боварі»: «Минулої середи мені довелося підня­

тися з-за письмового столу й пошукати носовичок: по

обличчю текли сльози. Я був такий розчулений, відчув

гаку насолоду, поки писав, мене зворушувала і моя

думка, і фраза, якою ця думка була висловлена, і самий

факт, що я знайшов для думки настільки щасливу сло­

весну форму». У. Самчук у романі «Волинь» змалював

процес творчості такими словами: «Володько знайшов

шматок паперу і почав писати. По короткому часі папе­

ру стало мало. Знайшов ще шматок, але й цього не

вистачило. Почав ш укати ще й ще і писав, писав, писав.

Почав з поспіхом великими, нерівними літерами, руки

тремтіли, кров грала й припливала до щ ік, горіли очі...

День тікав, але він не бачив дня. Сонце заходило і гасло,

стелилась пітьма, а Володько сидів схилений, нервовий,

розгорілий... Мати бачила його палаючі уста і його хво­

робливо блискучі очі». Іван Величковський (XVII ст.)

висловився про творчу роботу так: «Три персти пишуть,

а все болить тіло».

У процесі написання твору автор зазнає незвичай­

них, небуденних переживань, у результаті яких з ’яв л я ­

ються слова, речення, абзаци, сторінки. «Це радість

підкорювачів гірських вершин, — зазначав польський

письменник Ян П арандовський (1895—1978), — де

насолода від напружених м ’язів дорівнює насолоді здо­

буття вершини».

У творчості важливе значення має мотивація— спо­

нукальна причина дій і вчинків письменника. Твор­

чі нахили, несподівані осяяння не стануть художнім

результатом без рушіїв, котрі спонукають до літератур­

ного звершення. М отивація формується у зовнішній

(стосується позаособистісних — суспільних чинників) і

внутрішній сферах особистості. До зовнішньої належать

чинники, пов’язані з матеріальною винагородою за твор­

чу працю, популярністю, славою, к ар ’єрою. Стверджу­

ють, що Е. Хемінгуей взявся за написання повісті «Ста­

рий і море», удостоєної потім Нобелівської премії, через

фінансову скруту. І. Ф ранко почав писати повість

«Борислав сміється» у зв ’язку з появою журналу «Світ»

(1881), де йому запропонували друкуватися за гонорар.

Повість публікувалася невеликими частинами (в міру