234 Літературна творчість

почерпнуті із зовнішнього світу й осмислені враження.

Людська свідомість — завжди свідомість чогось, і в

цьому сенсі можна розглядати на рівні інтенцій (актів

свідомості) первинні ескізи, імпульси творчих задумів

митця. Свідомість суб’єктивна (людина бачить світ «по-

своєму»).

Ще Платон в античні часи висловився про те, що світ

такий, яким людина його сприймає. Тому аналіз особли­

востей сприймання є спробою розгадати оригінальність

авторських творінь. Іноді письменник прагне збагнути

свою творчість, вдаючись до самоспостережень, як це

зробив М. Коцюбинський у новелі «Цвіт яблуні». В опо­

відача (мова у творі від першої особи) помирає дитина,

що завдає йому невимовного страждання та болю. Мимо­

вільно його думки із власного горя переходять на горе

героїні, яку він змальовує у своєму романі (оповідач —

письменник). Це видається йому святотатством, але він

розуміє, що його пам’ять фіксує все, що відбувається з

ним: «О пам’ять! Моя безжальна секретаркої Ти фіксуєш

все, щоб потім використати в майбутньому...».

У найраніш ий період ж и ття людини спостережен­

н я маю ть м и м овільн и й , ви п адковий , безцільний

характер. З часом вони набувають певної спрямовано­

сті, «доцільності». «Доцільність, я к а визначається

способами досягнення мети, — вваж ає український

психолог Володимир Роменець, — виникає там, де

фактори випадковості відсуваються на другий план

факторами активного “програмування” і діяльність

організму є дією, спрямованою на втілення ц ієї про­

грами». В особистостей із творчим потенціалом такі

«програми» спрямовані на творчість, тому мають свою

специфіку і характеризую ться здатністю побачити те,

що для більшості людей «не відкривається» або не

потрапляє в поле зору.

Доцільність спостережень постає у формі допитливо­

сті— намагання набути додаткових знань. Якщо в тако­

му прагненні домінує Ьесіопі (грец. — насолода), справді

можливе відчуття задоволення від пізнавального проце­

су. Усе це також слугує нагромадженню творчої енергії,

як а наближає мить народження творчого задуму.

Збирання матеріалу. Відомий німецький фізик Гер-

ман Гельмгольц (1821—1894), аналізуючи процес здій­

снення наукових відкри ттів, дійш ов висновку, що

Народження творчого задуму 235

«момент істини» (народження задуму) неможливий без

досвіду: «Довести справу до такого стану без тривалої

попередньої праці у звичайних умовах неможливо».

Математик Анрі Пуанкаре (1854—1912), спираючись на

власні спостереження, стверджував, що у відкриттях

значну роль відіграє «несвідома робота», я к а може від­

буватися будь-де та будь-коли, навіть під час сну чи

активного або пасивного відпочинку.

Нагромадження і структурування чуттєвого, інте­

лектуального, морально-етичного досвіду може відбу­

ватися у формі загального процесу, і тільки на якомусь

етапі все освітиться спалахом «єдиного здогаду», що

називається творчим задумом. За твердженням психо­

логів, це настає за сприятливої комбінації елементів

досвіду та підсвідомої його систематизації. Передують

їй обдумування певних проблем, фіксування своїх роз­

думів та спостережень — ведення щ оденника, нотатки,

вивчення документів і виписки з них, записування роз­

повідей, повідомлень, фактів від очевидців подій та ін.

У кожного письменника власні метод і манера збиран­

ня матеріалу: один покладається на випадкові враж ен­

ня, інш ий нагромаджує матеріал цілеспрямовано, ще

когось веде творча інтуїція. Іноді загальний намір напи­

сати певний твір (наприклад, ідею написати «про

Гуцульщину» М. Коцюбинському подав етнограф

В. Гнатюк) спонукає проникнути в глибокі пласти

народного життя. У цьому випадку — в міфологію, усну

творчість Гуцульщ ини, посп ілкуватися з лю дьми,

опрацювати матеріали про звичаї та обряди гуцулів.

Усе це заповнило смислову та художню картину повісті

«Тіні забутих предків».

Н а створення поеми «Гайдамаки» Т. Ш евченка

надихнули розповіді його діда. У дитинстві Тарас разом

із сестрою Катериною ходили до Лебединського та

Мотронинського монастирів. На цвинтарі Мотронинсь-

кого було поховано чимало козаків-коліїв. Він читав

написи на могилах на прохання неписьменних, слухав

розповіді про ті часи.

Осягнення суті («момент істини»). Художня ідея

може існувати у формі абстрактного задуму: вислів,

як и й запам ’ятався; загальновідома сентенція (при­

слів’я, п риказка, афоризм), котра «напрошується» на

ш ирш е, конкретизоване розгортання; цитата з чужого

236

Літературна творчість

тексту, що «сигналізує», підштовхує до заглиблення у

певний смисл подій, обставин, ситуацій. Далі відбу­

вається опрацювання ідеї, що постала я к ескіз, контур,

невловиме мерехтіння, неясний здогад. Спроба збагну­

ти її, пошук ш ляхів розкриття основані на інтуїції, а

сам процес такої внутрішньої роботи В. Роменець нази­

ває імпровізацією, побудованою на взаємодії чуттєвих

та раціональних елементів, що активізує уяву, фанта­

зію, асоціативне мислення, зумовлює «уривчастий,

стрибкоподібний характер імпровізації, поліаспектні

пошуки елементів образу і зв ’язків м іж ними — опти­

мальні умови продуктивності імпровізації».

Внаслідок цього, коли миттєво спалахують і гаснуть

можливі варіанти задуму, викристалізовується один із

них, що осмислюється, конкретизується і приймається

свідомістю митця.

Змоделювати цей процес можна тільки в умовних

образах, бо народження задуму — одна із таємниць

творчості.

Унаочнює його, наприклад, відомий випадок із нью-

тоновим яблуком. А математик А. Пуанкаре багато

місяців марно шукав одну формулу. Потім гострота

нам іру зм енш илася, проблема поступово забулася,

витіснилася іншими справами. Та якогось ранку він,

наче підкинутий пружиною, схопився з-за столу, підбіг

до бюро і записав формулу, котра мучила його колись і

не давалася до осмислення. Її він виклав миттєво, наче

давно знав. То була мить осяяння, як ій передувала

«несвідома» робота інтелекту.

І. Франко вірш «Каменярі» створив під враженням

від роботи львівських мостильників бруку. На підставі

тієї картини і сформувався творчий задум. Однак осно­

вою вірша було оповідання з давньої української літера­

тури про мандрівника, котрий, дійшовши високих гір,

почув дивний стукіт, що долинав із-за них. Піднявшись

на інш у гору, він побачив сотні людей, я к і довбали

скелі, щоби прокласти ш лях до інших країв. Мандрів­

никові здалося, що ті дивні люди — безбожні Гоги і

Магоги, яких Александр Македонський загнав за гори і

зачинив там навіки. Певний час та легенда була у під­

свідомості І. Ф ранка, аж поки її не актуалізувало спо­

стереження за львівськими бруківниками.

Творче натхнення 237

Враження про волинську природу у Лесі Українки

складалися із ранніх літ, коли вона перебувала у Звяге-

лі (місто Новоград-Волинський — місце її народження),

літувала у Ж абориці на берегах Случі, ж ила у Колодяж-

ному. Після завершення роботи над драмою-феєрією

«Лісова пісня» вона у листі до матері ретроспективно

відтворила ситуацію , я к а спонукала до написання

твору: «Я здавна ту Мавку “в умі держ ала”, ще аж із

того часу, я к ти в Ж абориці мені щось розказувала, як

ми йшли якимось лісом з маленькими, але дуже рясни­

ми деревами». Згадувала, як уже в Колодяжному бігала

в місячну ніч до озера Нечімного і чекала, поки не з ’я ­

виться мавка. Від няні з Мирополя (село на Ж итомир­

щині) вона чула мелодії обрядових пісень, я к і не пере­

ставали звучати в И душі. А задум написати про це

драму з ’явився у зрілому віці. Зумовили це відірваність

від «милої Волині» і загалом від України (Леся У країн­

ка перебувала тоді на лікуванні в Грузії), про що зазна­

чає у тому самому листі («Мені здається, що я просто

згадала наш і ліси та затуж ила за ними»). Крім того,

чоловік Лесі Українки Климент К вітка тоді записував з

її голосу волинські пісні — «переживання» тих пісень,

міфологічних образів стимулювало народження творчо­

го задуму.

Кожен літературний (мистецький) твір має у своїй

історії момент, яки й започаткував відлік його худож­

нього оформлення, — народження задуму, що допома­

гає зрозуміти, чому і заради чого той твір з ’явився.

4.4. Творче натхнення

Відколи людина почала замислюватися над своїми

мистецькими творіннями, відтоді і намагається збагну­

ти один із найтаємничіш их і найпривабливіших фено­

менів творчого духу — натхнення. Невипадково у цьому

слові кореневим компонентом є «дух»: цим означено

психічне ядро явищ а, його незриму суть і яскраве сві­

чення, що несподівано виникає і зникає.

«Під впливом божественного натхнення добрі поети

тлумачать нам слова богів», — стверджував Іон (діалог

«Іон» Платона), на що Сократ розмірковував: «Поети

238 Літературна творчість

складають свої прекрасні поеми не завдяки вмілості, а

бувши натхненним и й одерж им им и... тіл ьк и тоді,

коли їх охоплює гармонія і ритм, вони стають нестям­

ними й одержимими, немов вакханки, я к і в стані одер­

жимості черпають із рік мед і м олоко... Адже запевня­

ють нас поети, що вони в якихось чудесних гаях Муз

збирають із медоносних джерел і приносять нам свої

пісні, немов бджоли, і подібно до них літають. І здат­

ний поет творити не раніш е, н іж стане натхненним та

нестямним...».

Так уявляли натхнення в античні часи, що можна

підтвердити і висловом Демокріта: «Без божевілля не

було жодного поета» (під «божевіллям» він розумів

«Божу волю»). У Середні віки мудреці, прагнучи збаг­

нути природу натхнення, також звертали увагу на небе­

са, де вбачали джерело творчого піднесення. Жоден свя­

щенний текст не подає тлумачень натхнення. «Якби

ш ляхи творчості були виправдані і вказані у Святому

Письмі, то творчість перетворилася б на послух, — за­

значав російський мислитель М. Бердяєв. — Бог чекає

від людини творчого одкровення, приховавши від неї во

ім ’я богоподібної свободи ш ляхи її творчості і випра­

вдання творчості» («Смисл творчості»). Н а одному із

трьох малюнків, я к і додано до «Остромирового єванге­

лія» (1056—1057) зображено євангеліста Луку за письмо­

вим столом; він не просто творить священний текст, а

виконує волю Божу, як а являється йому в образі Духа

Святого, що постачає книж ника готовими сторінками

тексту і є символом божественного натхнення.

Намагалися зрозуміти психологічну природу твор­

чого натхнення митці і філософи Нової доби, але нічого,

крім емоційних описів та констатації, їм не вдалося: «Я

починаю опівночі, схоплюючись, я к божевільний», —

писав про себе Й.-В. Гете; «Думи мої... прилітайте,

сизокрилі мої голуб’ята, із-за Дніпра широкого у степ

погуляти», — так постає образ натхнення у поезії

Т. Ш евченка.

В українському літературознавстві І. Франко чи не

першим повів мову про те, що таємниці натхнення слід

ш укати у «нижній свідомості», тобто у підсвідомості

митця. У трактаті «Із секретів поетичної творчості» він

наголосив, що «пізнання важливої ролі несвідомого» —

ш лях до розгадування психологічних підстав худож­

Творче натхнення 239

нього «вибуху», коли на поверхню свідомості підніма­

ються, здавалось би, поховані враження, і для діяльно­

сті літературного критика, котрий має змогу оцінити

«правдиве вітхнення», властиве тільки «правдивому

поетичному таланту», а не «холодному, розумовому,

свідомому складанню, голій техніці, дилетантизму».

Нерідко поети намагалися осмислити натхнення,

покладаючись на власний досвід. Так робить Леся У кра­

їнка у вірші «У човні» (1891): море у місячну ніч здава­

лось їй не просто морем, а казковою «країною світла і

прозорої блакиті», і це викликало особливий стан душі,

«ясні, урочі мрії», і думка розчинилася у настрої і зли ­

лася з ним; поетесу охопило незвичайне душевне підне­

сення («потопаю в сріблястому сні»). «Що гадала — не

вимовлю зроду», — це інтуїтивне відчуття, що поезія

існує і поза словами, я к щось невіддільне від буття, його

нерозгадана таїна.

У стані поетичного забуття (психологи називають

станом «зміненої свідомості») активно спрацьовує дос­

від, що «залягає» у підсвідомості. В образній формі це

розкривається в монолозі Касандри (драматична поема

«Касандра»): «...Ті люди, їх речі і події знайомі мені,

мов чула їх в казці, мов бачила в сні, ще здавна, ще

зм алку... Так, наче сі тіні ж или десь зо мною в незнаній

країні».

Проте найяскравіш е ц я особливість поетичного на­

тхнення постає в процесі створення «Лісової пісні». У

листах Леся У країнка відзначає дивний і незрозумілий

стан: «Як наступає la folie divine [божественне безум­

ство], то всі практичні спостереження відступають

набік — натуру важко одмінити. За те сяя folie дає

справжнє щастя: писала я її дуже недовго, 10—12 днів,

і не писати н іяк не могла, бо такий був непереможний

настрій; але після неї я була хвора і досить довго прихо­

дила до пам ’яті» ; «накотить на мене яка-небудь непере­

можна, деспотична мрія, мучить по ночах, просто п ’є

кров, далебі я часом боюся цього — що це за манія

така? ».

Драматичну поему «Одержима» вона створила за

одну ніч у 1901 р. Писала її, «не перетравивши туги, а в

самому її апогеї» (в ту ніч помирав її коханий Сергій

М ержинський). Цей епізод наближає до думки про суто

індивідуальний вияв натхнення за певних обставин.