230 Літературна творчість

мистецьке середовище, що допомогло йому розкритися

як художнику і письменнику. Леся У країнка рано ви­

явила талант, зрісши в родині культурно освічених

людей (мати — письменниця й етнограф Олена Пчілка,

дядько — відомий учений та літератор М. Драгоманов).

Це стосується і М. Рильського, батько якого був етногра­

фом і фольклористом, спілкувався зі знаними письмен­

никами і композиторами.

Талант реалізується і від чітко визначеної суспільної

мотивації: піднести роль рідного слова, розбудити втра­

чену людську гідність, осмислити і відтворити доленосні

події, своїм творчим самовираженням посісти певне

місце у громадському ж иття. Несприятливі суспільно-

політичні обставини призводять до деформації, трагедії

таланту. Про це свідчить доля деяких українських

письменників ЗО—50-х, 70—80-х років XX ст., котрі,

хоч і не були винищені тоталітарним режимом фізично,

втратили себе, намагаючись прислужувати владі.

Без праці над собою, вдосконалення природних

нахилів талант не зможе реалізуватися — він швидко

вичерпається, згасне, з ів ’яне. У повчальній байці

Г. Сковороди «Дві курки» йдеться про Дику і Домашню

курок, котрим природа дала крила: перша може добре

літати, бо змушена добувати їж у, тікати від небезпеки;

друга літати зовсім не може, бо щодень гребеться на

хазяйському подвір’ї. «Се свідчить, — зауважує Г. Ско­

ворода, — що практика без природженості безглузда, а

природженість утверджується практикою».

І найяскравіший талант можуть понищити лінощі.

Страх, невпевненість у собі, боязнь невдачі також пере­

шкоджають найсміливішим намірам і творчим задумам.

Не сприятимуть розквіту таланту і надмірна самокри­

тичність чи самовпевненість.

Талант утверджує себе у постійній, систематичній,

часом тяж кій праці, про що свідчать численні приклади

з історії української та зарубіжної літератур.

Самійло Величко поклав багато праці, створюючи

великий за обсягом і матеріалом літопис. Зібрати, опра­

цювати, звести воєдино, переписати сотні сторінок —

великий труд, унаслідок якого літописець втратив зір:

він навіть не зміг власноруч завершити твір.

Багато праці й наполегливості доклав, пишучи свої

тасуй, Панас Мирний. Роман «Хіба ревуть воли, як

Народження творчого задуму 231

ясла повні? » почався зі звичайного нарису, потім пере­

ріс у повість, але й де не задовольнило невгомонну

творчу натуру письменника. Разом із братом Іваном

(псевдонім — Іван Білик) він вибудував складний за

композицією, актуальний за проблематикою соціаль­

но-психологічний роман. П ерш а р ед ак ц ія роману

«Повія» була створена наприкінці 70-х років XIX ст.

Через декілька років Панас Мирний переробив цей

варіант. Третю частину він переписав аж у 1898 р. Пов­

ністю роман був опублікований 1928 р.

Видатним трудівником у літературі був І. Франко.

Зранку брався до термінової роботи, як ій міг віддавати

без перерви 5—6 годин. Перед обідом прогулювався до

редакцій ж урналів і газет, не минав по дорозі і бібліоте­

ки. У редакціях брав участь у засіданнях, доопрацьову­

вав рукописи. П ісля обіду знову писав, а потім вирушав

у місцеві книгарні. У кав’ярні перечитував газети і

журнали, роблячи з них виписки, бесідував зі знайоми­

ми. Увечері до першої-другої години ночі йому пра-

цювалося найліпше. Тому свій талант І. Франко зумів

виявити повно і багатогранно, створивши понад шість

тисяч оригінальних художніх творів (поезія, проза,

драматургія), сотні статей і наукових розвідок, безліч

перекладів із багатьох літератур світу. Його титанічна

праця — яскравий приклад того, як талант, реалізую-

чись, залиш ає для людей вагомі культурні цінності.

Художній талант є національним надбанням, яскра­

вим явищем в історії кожного народу. Він виявляє себе

в будь-яких соціально-історичних умовах, якщ о його

носієм є сильна, харизматична особистість, здатна на

продуктивну творчу працю.

4.3. Народження творчого задуму

Літературний твір є результатом напруженої, часом

доволі тривалої творчої роботи. Його створення охоп­

лює декілька стадій: народження задуму, інкубація

(прихований період обдумування, розробки, визрівання

твору), створення тексту. Загалом це неперервний про­

цес, яки й для автора розпочинається несподівано.

«Настає одкровення. Це означає, що раптово, з нечу-

ваною впевненістю і в усіх деталях людина бачить перед

232 Літературна творчість

собою щось таке, що потрясає її до глибини душі, пере­

вертає душу. Думка спалахує, мов блискавка, людина

відчуває захват, втрачає над собою владу. Тоді все відбу­

вається поза її волею, а тим часом почуття свободи огор­

тає її, наче вихор», — писав Ф. Ніцше, пригадуючи той

день, коли по дорозі до Рапалло у нього виник образ

Заратустри — задум, що реалізувався у творі «Так казав

Заратустра» (1883—1885). У художньому образі, що

демонструє народження творчого задуму, простежують­

ся психологічні елементи структури цього феномену:

осяяння (одкровення) — емоційна напруга — семантич­

ні зміщ ення — активізація інтелектуальних процесів —

загострена чутливість — втрата контролю за рухом

потоків свідомості — ілю зія свободи — естетична насо­

лода — подив. У такому зізнанні Ф. Ніцше — кульміна­

ційна мить народження задуму, найяскравіш а і непов­

торна. Ц я мить ніколи не настала б, якби не було «під­

готовчої роботи» в інтелектуальній і духовній сфері

(«визрівання задуму»). Раптове осягнення, «несподі­

ванка душі» (Й.-В. Гете) можуть так і зависнути в емо­

ційному просторі, якщ о не перейдуть у стадію закрі­

плення, утвердження і волевияву, тобто в намір реалі­

зуватися у слові, звуках, барвах, образних рельєфних

формах, конструкціях тощо.

Виникнення творчого задуму в теорії американсько­

го вченого Генрі Воллес (нар. 1924) співвіднесене з нат­

хненням (осяянням) і поставлене на третє місце у його

чотиристадійній структурі «творчого мислення»:

— підготовка;

— інкубація (« визрівання »);

— осяяння;

— перевірка.

Дещо подібну, але витлумачену під іншим кутом

зору схему пропонує англійський психолог Евелін Хат-

чинсон (нар. 1937), прихильниця «теорії інсайту»

(осяяння):

— підготовка (орієнтація у минулому досвіді);

— фрустрація (стан, що характеризується непевні­

стю, сумнівами в досягненні мети);

— момент інсайту;

— перевірка (розроблення, реалізація, оцінювання).

У цій структурі народження задуму збігається з

моментом інсайту, який постає несподівано і непередба-

Народження творчого задуму 233

чувано (ніби зсередини, я к виверж ення вулкана) і

супроводжується «потоком ідей», їх миттєвою «пере­

віркою» на життєздатність та успішним вибором єдино­

го, оптимального варіанта. Те, що раніше викликало

сумнів, здавалося неможливим, недосяжним, починає

функціонувати.

Загалом основними стадіями народження творчого

задуму можна вважати спостереження, збирання мате­

ріалу, осягнення суті («момент істини»).

Спостереження. Будь-який художній твір зароджу­

ється у свідомості письменника до того, я к постане у

формі віршових рядків чи прозового тексту. Він почи­

нає латентне (приховане) буття вже тоді, як майбутній

митець спроможний відчувати і пізнавати світ, ще не

здогадуючись про свої творіння. В одному із ранніх тво­

рів П. Тичини є такі рядки:

Я був — не Я.

Лиш мрія, сон.

Навколо — дзвонні згуки,

І пітьми творчої хітон,

І благовісні руки.

У щоденникових нотатках «З минулого — в майбут­

нє» П. Тичина так розшифрував зміст цих рядків:

«Пам’ятаю, щось рухається, коливається, звучить — і

луною вдалині відгукується... Ясніше вже себе пам’я ­

таю в ті роки, коли пробував спинатися на ноги й ходи­

ти потроху — спочатку під столом, підтримуючись за

ніж ки його, а потім і назустріч матері, захлинаючись

радісним сміхом — у широко розкриті, рідні материні

ру ки ...».

Найраніш ий запас вражень, доставлений у свідо­

мість митця мимовільними відчуттями, став основою

для художніх одкровень у наступні роки ж иття. Ті вра­

ж ення і їх нагромадження не є цілеспрямованими, кон­

трольованими, а виникають, оформлюються і здебіль­

шого залягаю ть у підсвідомість, звідки можуть бути

«викликані» будь-коли для участі у творчому акті.

Проблема спостереження (обсервації) світу пов’я за ­

на з особливостями його сприймання. Людська свідо­

мість — не дзеркало, у якому пасивно відображається

світ таким, яким «був створений»; свідомість є своєрід­

ним інтегрувальним центром, у якому систематизуються