222 Літературна творчість

принципом задоволення. Іноді письм енники після

завершення свого твору висловлюють незадоволення

створеним. Це не манірність, а закономірний момент

психічного ж иття: коли відбувався творчий акт, то в

стані натхнення все відбувалося ніби само по собі, сти­

мулювалося несвідомими імпульсами насолоди, що

йшли від Воно, а згасанням творчого запалу породжува­

ло конфлікт Я і Воно.

Психологічна особливість творчої насолоди полягає

у тому, що її хочеться зазнати ще не раз. Це стимулює

індивідуальну творчість митця. Автор поринає у творчу

стихію навіть тоді, коли його спіткала невдача, розча­

рування, сумніви. Він знову прагне захопливого і хви­

люючого піднесення, яке відкриває цілий світ.

Творчість як втеча від дійсності

Від дійсності втекти неможливо, хоч деякі люди

намагаються досягти цього, вдаючись до літературного

слова. Історія літератури знає й іншу позицію — взяти­

ся за перо, щоб розкрити інш им очі на «реальну д ій ­

сність». Такі письменники не сприймають «утікачів»

від дійсності, я к і витають у вигаданому світі, порина­

ють у відірваний від ж иття естетизм. В історії новіт­

ньої літератури відомо чимало прикладів, коли звер­

нення до художньої творчості було водночас спробою

звільнитися від дійсності, я к а вносила у душу невдово­

лення і дисонанси. Із цим пов’язано намагання створи­

ти інший, бажаний світ, хоч ілюзорний, однак приєм­

ний і витончений. Створена із реальних елементів

модель художнього світу втілює індивідуальне розумін­

ня буття, репрезентує складність і неповторність окре­

мої особистості.

Втеча від дійсності не просто провокується незадово­

ленням нею. Найчастіше вона зумовлена душевною

кризою, що виникає внаслідок зіткнення ідеалізованих

(у дитинстві, юності) уявлень про світ із динамікою та

сутністю реальних процесів, стосунків, фактів. Така

втеча мотивується інстинктом самозбереження, спря­

мованим відвертанням від «реальної дійсності», не

тотожної з уявленням того, «як повинно бути». За

Художній талант

223

таких обставин порятунком стає слово, котре виводить

ai стану к р и зи , витісняю чи «світ дійсний» світом

художнім. Подолання кризи може відбутися за допомо­

гою зміщ ення планів сприйняття, причому зміщ ення

просторового («Intermezzo» М. Коцюбинського), або в

процесі творчого «самоспалення» (деякі ліричні вірші

Лесі Українки).

У передмові до «житомирської саги» «Стежка в

траві» Вал. Ш евчука Р. Корогодський звернув увагу на

те, як юна героїня Мирослава, вперше потрапивши в

«поле кризових зм агань добра і зла», почувається

самотньою, тому і починає вчувати «барвисту музику»,

тримаючи в руках писанку з таємничими солярними

знаками. «Художні одкровення, — зазначає критик —

з ’являються в результаті величезних зсувів свідомості

художника і його прагнення втекти із зони дисгармо­

нійного світу внутріш ньої несвободи, герметичної

глухоти й самотності в омріяну оазу сонячного буття, де

“зазвучить м узика, я к а надійно оселилася” в душі

митця».

Можуть бути й інш і передумови літературної твор­

чості, однак усі вони стосуватимуться психології особи­

стості. У цьому разі йдеться про особистість творчо зорі­

єнтовану, обдаровану, талановиту. Як свідчать факти

історії літератури , письм енник народж ується тоді,

коли вдало поєднуються його внутрішні потреби, твор­

чий потенціал зі сприятливими обставинами і чіткими

мотиваціями. Н априклад, якщ о Леся У країнка, як а

зростала у сприятливій творчій атмофері своєї родини,

рано виявила талант, написавши перші вірш і в дитин­

стві, то Т. Шевченко, зазнавш и багатьох поневірянь,

лише в дорослому віці, перебуваючи в Петербурзі, взяв­

ся за поезію, затуживш и за рідною землею. Творчість

завжди потребує яскравої особистості — така її феноме­

нальна природа.

4.2. Художній талант

У «Слові про Ігорів похід» Бояна, що уславився сло­

вом і піснею, названо «Велесовим онуком». Так було

зафіксовано одну з функцій язичницького бога Велеса —

224

Літературна творчість

покровительство над поетичним словом та музичним

мистецтвом. Давні слов’яни вважали, що він наділяє

гарним голосом та слухом, світлою зовнішністю, здатні­

стю вигадували чудові мелодії.

В античній міфології митці теж постають як обранці

богів, котрі «одверзають» їм уста, щоби промовляти

«божественною мовою». Давньогрецький поет Гесіод

розповідав, як музи навчали його в юності пісень біля

підніж ж я Гелікону (гори, на як ій перебували музи з

Аполлоном), де він пас батькові вівці. В оповідках про

Платона йдеться про божественних меліс (бджіл), як і

прилітали до сплячого філософа і змащ ували йому

медом губи, щоб мова його була «солодка» для тих, хто

слухає.

Наділеними «милістю Божою» вважали біблійних

пророків та апостолів, котрі вражали силою, красою та

переконливістю слова. А кт набуття таланту володіння

і пророчен ня словом зображ ували , н ап р и к л ад , у

формі такої алегорії. У Книзі Є зекиїля йдеться про те,

я к Господь дає майбутньому пророкові «звій к н и ­

ж ний»: «І Він розгорнув його перед моїм лицем, — а

він пописаний спереду і ззаду. І було на ньому напи­

сано пісні плачу, стогін та горе. І сказав Він до мене:

“Сину людський, з ’їж , що знайдеш! З ’їж цього звоя і

йди, говори до Ізраїлевого дому! І відкрив я уста, і Він

дав з ’їсти мені цього звоя... І я з ’їв. І був він в устах моїх

солодкий, як мед” ».

Усе це — образні уявлення про талант, обдарова­

ність. Психологія пояснює талант як здатність людсь­

кого мозку створювати і тривалий час утримувати в

стані збудження нейронну модель мети, до якої спрямо­

вана думка і діяльність людини. У поведінці кожної

людини можна виокремити домінанту (лат. сіотіпапв —

панівний), як а є основним стимулом та регулятором

бажань, устремлінь, прагнень. Формування її відбу­

вається ш ляхом збудження певної групи нервових к л і­

тин під впливом комбінованих подразників, що можуть

надходити з різних джерел. Утримування стійкого збу­

дж ення навіть після припинення дії подразників озна­

чає тривкість домінанти і її спроможність керувати

людською діяльністю та поведінкою. Психофізіологічну

здатність (якість психофізичних процесів), як а сприяє

Художній талант 225

розв’язанню творчих завдань, розцінюють як обдарова­

ність, талановитість.

Талант — високорозвинена здібність людини до певного роду

діяльності.

Його складники мають природне (вроджене) і куль­

турне (набуте) походження. До природних складників

належать психологічні (тип нервової системи, уява,

ф антазія, пам’ять), фізіологічні (голос, постава, будова

тіла), до культ урних — виховання, родинні та суспіль­

ні обставини, індивідуальні, соціальні мотивації та

інтереси.

Творчу особистість характеризують: