218 Літературна творчість

імпровізації — у давніх греків, народів Сходу. Це озна­

чає, що змагальність закладена у мистецтві слова, з

початків його. Цілком закономірно, що й літературна

творчість новочасних письменників іноді психологічно

мотивується їхнім прагненням перевершити у майстер­

ності інших. Коли юний початківець, прочитавши вірш

чи новелу, подумки вирішує: «І я так зможу», він вклю ­

чається у змагання з творами, я к і намагається перевер­

шити. Такий максималізм несе в собі дух змагання.

Звідси — ігнорування літературних авторитетів, кано­

нів, традиційних форм. Однак у цьому і дух постійного

оновлення літератури, її розвитку, розростання і мінли­

вості форм та засобів. Вияв суперництва в літературі —

дискусії з актуальних, часом дражливих естетичних і

соціальних питань, літературна полеміка, індивідуаль­

ні суперечки, що засвідчують різні погляди на важливі

для неї питання.

Агональна теорія Й. Гейзінги відображає концепцію

мистецтва як гри: «Культурі в її початкових фазах при­

таманний ігровий характер, вона розвивається у фор­

мах і в атмосфері гри». І літературна творчість — гра,

спонука до якої закладена природою у психіку людини.

Я к і кож на гра, літературна творчість є психологічно

напруженою і непередбачуваною за своїм результатом

діяльністю, чим приваблює учасників гри — письмен­

ників і читачів. Ц я своєрідна гра подібна на загадуван­

ня загадок: автор загадує, створюючи за допомогою

художніх засобів «опис» того, про що він хоче сказати,

а читач має розшифрувати його художні алю зії-натяки.

Процес літературної творчості — словесна гра, я к а

полягає передусім у грі уяви, фантазії, компонуванні

твору, вигадуванні розділів, частин, строф, рим, ритмі­

ки тощо. Такий процес може бути настільки захопли­

вим, що поглинає учасників, котрі насолоджуються

самою грою (творчістю), не завжди контролюючи її

мету. Письменник має на меті саму гру (творчість), а не

її прогнозований результат. Підсвідомо чи й свідомо він

сподівається виграти — здобути славу, шану, матеріаль­

ну вигоду. Щоправда, історія світової літератури знає

багато прикладів, як і свідчать про митарства, бідність,

переслідування, прижиттєві страждання письменників.

До творчості їх спонукали пристрасть, талант, я к і поро­

Концепти творчості 219

джують напругу. «Що більша напруга, — зауважив

Й. Гейзінга, — то більша важливість гри, аж гравець

забуває із зростанням напруги, що він тільки грає».

Теорію гри останнім часом дедалі частіше застосову­

ють до тлумачення постмодерної літературної творчо­

сті, як а пориває із громадським призначенням літера­

тури і поринає у словесну гру я к спосіб осягнення і

вираження суперечливого, різноманітного у своїх ви­

явах світу.

Творчість як воля до влади

Кожна людина прагне до самовираження і само­

ствердження. Ф. Ніцше у трактаті «Так казав Зарату-

стра» (частина друга, «Про самовизначення») форму­

лює це я к волю до влади : «Скрізь, де знаходив я живе,

знаходив я волю бути господарем». У цій формулі він

вбачав те, що дехто називає волею до творчості, мети,

чогось вищого і досконалішого. Навіть воля до ж иття

підпорядкована волі до влади, вваж ав він. З цього

погляду літературна творчість — спосіб самостверджен­

ня, один із виявів волі до влади. Художнє слово засвід­

чує вибір письменником засобу здійснювати свою волю

над іншими.

Особливо яскраво виявляється воля до влади у тво­

рах з потужною тенденційністю («ідейністю»). Такими

є біблійні тексти, витвори середньовічної літератури,

епохи Просвітництва та реалізму. Сатиричні поеми

Т. Ш евченка засвідчують його критичне ставлення до

суспільних порядків, несприйняття рабства та упослі­

дженості своєї нації. Поет не прагне влади державної,

але має гостре відчуття влади Слова над людиною, влас­

ного Слова, що виджерелює з його волі до влади, я к а з

малих літ витіснялася зі свідомості. Саме на протидії,

всупереч тому тиску побільшувалася потуга волі до

влади і трансформувалася в емоційні, експресивні спа­

лахи в літературній творчості. Так можна сказати і про

деяки х інш их письм енників, котрі «утвердж ували

гум аністичні ідеали в суспільстві», «пророчили»,

закликали», «повчали», «будили» тощо.

Воля до влади у творчій діяльності може проявлятися

й у формі неврозу, вважав К.-Г. Юнг. Обставини іноді