196 Поетика художнього твору

* * *

Що порівняється з трояндою-красою?

Хіба твоя рука, простягта з піалою

(Шамседдін Гафіз, переклад А. Кримського);

г) рубаї — чотиривірш, у якому римуються перший

другий і четвертий рядки, а третій — неримований. Ц я

строфа є самостійним завершеним твором філософсько­

го змісту, основна думка якого афористично розкри­

вається в останньому рядку. Рубаї сформувалися в літе­

ратурі народів Сходу, а популярність їм принесла пере­

дусім творчість перського поета Омара Хайяма, який

став відомим у Європі ще у XVII ст. В українській літе­

ратурі рубаї були апробовані у творчості Д. Павличка,

В. Базилевського, М. Клименка, А. Крижанівського,

М. Павленко, П. Сороки, П. Ш краб’юка. У рубаях

думка висловлена лаконічно та образно:

Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на ш ляху важкому,

Не знавши радості, я дуж е й не журився

(Омар Хайям, переклад В. Мисика);

Мені нагадують людські серця

Графітний осередок олівця:

Зламати легко, застругати важче —

Списати ж неможливо до кінця (Д. Павличко).

Строфічна будова віршового мовлення передає осо­

бливості поетичного мислення, яке не є хаотичним, а

виявляє себе у структурованому вигляді. На основі

строфіки розвиваються нові форми художнього самови­

раження. Використання в літературі різних видів строф

свідчить про високу культуру віршотворення.

Нетрадиційні форми у поезії

У поетичній творчості можливі певні відхилення від

усталених, унормованих віршових форм. Вони зумовле­

ні підсиленням ігрової спонуки у словесному мистецтві,

як а виявляється передусім на формальному рівні, коли

слово стає не засобом вираження змісту, а способом

філологічної гри. До найвідоміш их нетрадиційних

форм у поезії належать акровірші і мезовірші, палін­

дроми, буриме, зорові (візуальні) твори, фігурні вірші.

О сновивіршування 197

Акровірш(грец. акгоп — верхівка і лат. versus —

иірш) — віршовий твір, у якому початкові літери ко ж ­

ного рядка, прочитані згори вниз, утворюють змістовне

слово (назва вірша, ключове слово, ім ’я автора). Ц я

форма віршів відома з античних часів, поширена була в

добу Бароко. Тоді ж започаткувалася і в українській

літературі, оскільки у тогочасних поетиках, я к і викла­

дали в давніх ш колах, був розділ про «курйозне» віршу -

ітння. Н априклад, поет XVII ст. Іван Величковський

написав такий акровірш:

Мисліте, мисліте імійте, но не мощно знати,

А з, діва, како могох господа зачати.

Рци токмо со вірою, всяк христіянине,

Іж е вся свідий, боже, ти віси єдине,

А з, чиста єдина, діва ношу сина.

Пізніше акровірш і писали і для розвитку кмітливо­

сті у дітей, як наприклад, загадки JI. Глібова:

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане,

І здалеку бистренько

Вода до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

М езовірш (грец. mesos — середній і лат. versus —

вірш) — віршовий твір, у рядках якого виділяються

літери, що творять слово; часто це буває ім ’я автора. В

Івана Величковського є вірш:

Із несОздАННа отца восіявий чисте

ВЕЛИЧаю з матКОю тя, ВсеСладКІЙ Христе.

У поета пізнішого часу В. Самійленка є такі рядки:

Щоб зараз ж е тебе пізнав люд! Мила

І гарна ти, що й кращої нема,

І між людьми ласкавіша всіма.

Азбучний вірш— твір, у якому початкова літера кож­

ного слова є відповідним знаком азбуки; слова розташова­

ні в такому порядку, в якому послідовно йдуть літери азбу­

ки — від першої до останньої. Азбучний вірш є у творчості

Івана Величковського, який і пояснює суть такого твору: