194 Поетика художнього твору

об’єднані двома перехресними римами, а два останні —

парною. Октава виникла у добу розквіту ренесансної

італійської поезії (Л. Аріосто, Т. Тассо), в українській

літературі застосована у творчості І. Ф ранка, Юрія

Клена, М. Рильського. За внутрішньою організацією та

милозвучністю вона належить до гармонійних форм для

вираження думки і почуття:

Нанизуючи ці рядки октав,

Як на шнурок нанизане намисто,

Я так собі, жартуючи сказав:

Усі світи, мабуть, з одного тіста,

Котрого складу ще ніхто не взнав,

Хоч до гіпотез дивні є артисти,

Котрим то Арістотель, то Платон

Свій давній позичають камертон

(М. Рильський);

в) сонет (італ. вопеї^о — звучати) — вірш, який скл

дається з 14 рядків п ’ятистопного ямба: двох катренів з

перехресним римуванням і двох тривіршів тернарного

римування (через два рядки на третій). Сонет з ’явився в

Італії і пов’язаний з іменами Данте А ліг’єрі, Франческо

Петрарки. Ц я форма вірш а притаманна всім європейсь­

ким літературам, про що свідчить творчість В. Шекспі-

ра, П. Ронсара, Ж . Ередіа, А. Міцкевича, а в українсь­

кій літературі — І. Ф ранка, М. Рильського, Ю рія

Клена, М. Зерова, Є. Маланюка, М. Ореста, Д. Павлич-

ка, Бориса Тена. Наприклад:

Три ночі ти, красуне величава,

цвітеш, розклавши на воді листи,

великі і округлі, мов щити,

а серед них хрещатий Лебідь плава.

Як гірський сніг, спочатку ти білява,

а потім у зеніті ліпоти,

немов фламінго, рожевієш ти,

нарешті огневієш, мов заграва.

Це — дивна путь моїх метаморфоз

серед метелиць, хуртовин і гроз,

ясна, чудесна, райдужна тріада.

Мій перший квіт — то лілієвий дзвін,

У другому — трояндних мрій принада,

в останнім — пристрасті яркий рубін

(М. Драй-Хмара).

а

б

б

а

а

б

б

а

в

в

г

д

г

д

а

б

а

б

а

б

с

с

Основи віршування

195

3. Східні строфи:

а) танка — п ’ятивіршова строфа, де всі вірші разом

мають 31 склад. Ритмічною одиницею в танка є склад,

велике значення має тональність. Строфа виникла і дося­

гла розквіту у IX —X ст. в японській поезії (Наріхірі,

Коматі, Куронусі), і досі вона посідає в ній чільне місце,

про що свідчить творчість Ісікави Такубоку:

Сльоза, упавши на пісок,

всотала в себе

тисячу піщинок.

Яка вона важка,

ця намистина — моя сльоза!

(переклад Г. Туркова);

б) хоку — трирядкова неримована строфа, що має

всього 17 складів (5, 7, 5). Це традиційний жанр японсь­

кої поезії, що виник у XVI ст. і розвивається донині.

Найвидатніші творці хоку — Мацунага Тейтоку, Нісія-

ма Соїн, Мацуо Басьо, Кобоясі Ісса та ін. В українській

поезії цей вид строфи привернув увагу В. Коломійця,

М. Клименка. М. Пасічника. Хоку належить до поетич­

них мініатюр, у яких художня енергія твориться за

допомогою лаконічних, але виразних образів:

Заходить сонце,

Промінням запалює далеч гір

І порожнє поле

(Кіоші Такагама, переклад І. Бондаренка);

Річки твоїх ніж них рук

Впадають в мої обійми —

В дельту стрічань і розлук (М. Клименко);

в) газель — двовірш із парною римою (бейт) за схе­

мою метричної основи, що передбачає чергування дов­

гих і коротких складів. Газеллю називають і весь вірш,

що складається з різної кількості бейтів (не більше 20).

Ц я строфа виникла у VII ст. в арабській і перській пое­

зіях, поширилась у тюркомовних літературах (Сааді,

Гафіз, Навої, Рудакі та ін.). Зверталися до неї й укра­

їнські поети І. Франко, В. Поліщ ук, А. К азка, Д. Пав-

личко. Основний зміст газелі — кохання у його різнома­

нітних почуттєвих виявах, відтворених за допомогою

алегоричних і символічних образів:

Така вже дорога кохання, — ніхто їй кінця не сягне!

Віддати всю душ у повинен, хто тільки на неї ступне.