184 Поетика художнього твору

Найпоширеніші двоскладові і трискладові види стоп.

Д воскладові стопискладаються із двох складів,

наголос у яки х варіюється:

— хорей (грец. сЬогешв, від сЬогоє — хор) — дв

складова стопа, у як ій перший склад наголошений, а

другий — ненаголошений ( - -):

Чи не марно марю мрії, -Коли стільки вже століть -Постать матері Марії -Тут примарою стоїть -(Д. Загул) (чотиристопний хорей);

двоскладова — ямб (грец. іатЬов — напасник) —

стопа з наголосом на другому складі (~ -):

Верхами сосон шум іде розлогий ~

І хмарою пухнатою тремтить -Високий день і осяйна блакить. ~

У буйних травах плутаються ноги ~

(М. Зеров) (п’ятистопний ямб).

Трапляється у вірші і двоскладова стопа, у якій

жоден зі складів не наголошений, — пірихій(~ ~), а іноді

стопа, де обидва оклади наголошені, — спондей(---- ).

Наприклад:

Покладіть отут м ’яти, - - | - ~ | — | ~

Та хай тополя шелестить ~ - І „ - І ~ ~ І ~ -(П. Тичина).

Трискладові стопипередбачають наявність трьох

складів, один з яки х обов’язково наголошений. До них

належать:

— дактиль (грец. сІакШоз — палець) — трискладов

стопа з наголосом на першому складі ( - - -):

В райдугу чайка летіла,

Хмара спливала на схід. - ~ | ^ ~ | -Може б, і ти захотіла

Чайці податися вслід? - - - | - ~ ~ | -(Л. Первомайський) (тристопний дактиль);

— амфібрахій (грец. атрЬіЬгасЬив — короткий

усіх боків) — трискладова стопа з наголосом на другому

складі (~ - ~):

Основи віршування 185

Нікуди не може летіти - -Примара сліпої журби — ~ -Сміється і сонце, і вітер, ~ -І голос залізний доби ~ -(П. Филипович) (тристопний амфібрахій);

— анапест (грец. апараізіоя — обернений, зворотний

щодо дактиля) — трискладова стопа з наголосом на

третьому складі (~ “ -):

Скоро серпень надійде ясний - -На поля неосяжні і сині. - ~

Огнекрилих метеликів рій ~ -Зазоріє в садах на шипшині ~ ~ .

(П. Филипович) (тристопний анапест).

Є вірші, у яки х автор не дотримується ритмічних

канонів, установлених традиційними версифікаційни­

ми системами. Такі вірш і називають вільними,або вер­

лібрами(франц. vers libre — вільний вірш). Вільний

вірш зберігає поділ на рядки, але вони мають різну кіл ь­

кість складів. Наголоси та їх чергування в рядку у віль­

ному вірші не мають значення. Римування тут відсутнє

або з ’являється спорадично. Вільний вірш не ділиться

на строфи. Ритмічна єдність у ньому забезпечується зде­

більшого композиційними і стилістичними чинниками.

Наприклад:

І ось леж у я на землі,

дивлюся на небесну ляду,

оковану цвяхами золотими.

Забудуся —

і вже не ляда наді мною,

а озеро велике,

по той бік

обгороджене тополями стрункими,

по цей бік —

віями моїми.

Тим озером пливуть човни

золотодонні —

пливуть торжественно і зграйно,

і в темно-синіх водах

полум’яніють їх вітрила (М. Драй-Хмара).

Засвоєння правил вірш ування, підпорядкованих

певній системі, сприяє вдосконаленню літературної

майстерності, розкриттю художнього таланту. Ці прави­

ла лише допомагають впорядкувати ритмічне мовлення,

186 Поетика художнього твору

використати у творчості відомі технології, «зробити

вірш», але вони не навчають поезії, тому не кожен пра­

вильно написаний вірш можна зараховувати до поетич­

них досягнень.

Римування

Трьома ш ляхами доходить до людського розуму і

душі поетичний твір. Перший — це сприйняте значення

слів, об’єднаних у певні судження-речення. Другий —

ритміка, як а впорядковує мову, творить загальний зву­

ковий малюнок рядка і строфи загалом, дає відчуття

форми. Третій — милозвучність (евфонія), як а виникає

за рахунок асонансів, алітерації і, особливо, римування.

Рима — співзвучність слів або закінчень віршових рядків.

Найчастіше рима буває в кін ці рядків, але є і в н у­

трішні рими(всередині рядка).

Існує декілька теорій зародження рими в європейсь­

ких літературах. Одні науковці вважають, що це вплив

арабської римованої лірики, інш і пов’язують її появу із

розвитком ритмічного латинського віршування (зокре­

ма ранніх християнських гімнів), ще інш і посилаються

на вплив музичного супроводу в деяких ж анрах обрядо­

вої лірики. Та очевидно, що рима виникла у різний час

і в різних народів спонтанно, а основний її чинник —

наявність ритму (пор.: ритм — рим а)та його звукове

вираження (збіг), паралелізм звучання як усередині,

так і в кінці рядків.

Рима виконує такі функції:

— позначає закінчення рядка (ритмічна функція);

— сприяє запам’ятовуванню віршів (мнемотехнічна

функція);

— прикраш ає вірш (естетична функція).

Залежно від того, на який склад падає наголос у

закінченні віршового рядка, розрізняють чоловічу, жіно­

чу, дактилічну та гіпердактилічну рими. Терміни «чоло­

віча» та «жіноча» запозичені з Франції (до XVIII ст. у

французькій мові слова жіночого роду мали наголос на

передостанньому складі, а чоловічого — на останньо­

му); терміни «дактилічна», «гіпердактилічна» похо­

дять від назви трискладової стопи з наголосом на пер­

шому складі.

Основи віршування 187

Чоловіча ри м а— закінчення віршового р ядка з

наголосом на останньому складі:

З журбою радість обнялась...

В сльозах, як жемчугах, мій сміх.

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?! (О. Олесь).

Ж іноча рим а— віршове закінчення з наголосом на

передостанньому складі:

Гарячий день — і враз достигне жито

І доп’яніють обважнілі грона.

Він ще незнаний, ще непережитий,

Єдиний день — мого життя корона

(О. Теліга).

Д акт илічна рим а— віршове закінчення з наголо­

сом на третьому з кінця складі:

Місяць яснесенький.

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи мій малесенький,

Пізній-бо час (Леся Українка).

Г іп ердакт и лічн а р и м а — вірш ове закінч енн я з

наголосом на четвертому з кінця складі:

На милування нема силування

(Нар. творчість);

Я блуджу м іж огниками,

А на серці біль.

Потоптали кониками

Ж ито ю них піль (М. Рильський).

За особливостями співзвучності розрізняють рими

точні і неточні (повні і неповні). Точна (повна) рима

характеризується повним або майж е повним збігом зву­

чання римованих слів (закінчень рядка):

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти,

Виростав вас, доглядав вас,

Д е ж мені вас діти? (Т. Шевченко);

Ми — квіти звіробою.

Із крові тут юрбою

Зросли на полі бою (П. Тичина);