32 Літературознавство як наука

дійсність, радше гра словами, ніж велич дії»; «Поезія є

поставанням чогось через слово і в слові»; «Поезія — це

становлення буття за допомогою слова». Інший німець­

кий філософ Ганс-Георг Гадамер (1900—1997) у роботі

«Поезія і філософія» звернув увагу на значення мови в

поезії: «Буденна мова, немов розмінні гроші, банкноти,

що, як і інші паперові купюри, насправді не мають тієї

вартості, яку символізують... Мова поезії — це не про­

сто код, який відсилає нас ще до чогось, а як і золота

монета — він і сам є тим, що символізує». На думку

Г.-Г. Гадамера, поезія — не засіб чогось, вона самодо­

статня. «Поет шукає істину в мистецтві, — пише він, —

його ж мистецтвом є майстерність слова... Спосіб пере­

живання мови — це переживання поезії».

У X X ст. була запропонована екзистенціальна

модель розуміння і тлумачення літератури. Ключовим

положенням естетичних засад екзистенціалізму є твер­

дження М. Гайдеггера про те, що єдине джерело твору —

письменник, який виражає себе, а не об’єктивну реаль­

ність. Для французького літератора Жана-Поля Сартра

(1905—1980) літературна творчість — один із виявів

людського буття; художні засоби — форма виявлення

екзистенційних проблем: свободи, стосунків, тривання

в часі. Головною функцією мистецтва він вважав розви­

ток уяви: це тренування свободи свідомості, вивільнен­

ня її творчого начала. «У тому завзятті, — писав Сартр, —

яке полягає у відриванні нас від буття, поезія є оманою

і грою... Моя перемога є чисто вербальною» («Святий

Жене: комедіант і мученик»).

У сучасній семіотичній теорії літературний твір

мислиться як зн ак , а текст — як означник,— так ствер­

джував французький учений Ролан Варт (1915—1980).

Головна проблема семіотики полягає в дослідженні

того, як мовлення (слово розглядається також як знак)

стає твором мистецтва. На думку італійського теорети­

ка і письменника Умберто Еко (нар. 1932), твір мистец­

тва — це створений автором об’єкт, який організовує

потік поєднуваних вражень. Функції тексту як мис­

тецького об’єкта визначаються функціями мови: емо­

тивною (експресивною), когнітивною (пізнавально-ло­

гічною), конотативною (орієнтація на адресата). Таку

позицію поділяв американський лінгвіст Роман Яко-

;і історії літературознавства 33

бсон (1896—1982). На думку російського культуролога

і структураліста Юрія Лотмана (1922—1993), у загаль­

ній системі культури тексти забезпечують адекватне

передання значень і народження нових смислів.

Модерне бачення літератури викладено у роздумах

іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета (1883—

1955). За його словами, у X X ст. Мистецтво (література)

під вливом соціальних обставин змінило свої функції,

відступило від свого гуманістичного призначення.

«Першим наслідком відступу мистецтва, — писав він, —

стало те, що воно цілком позбулося патетики... Мистец­

тво було справою дуже серйозною, майже святинею.

Часом воно прагнуло щонайменше порятувати рід

людський... Натомість сучасне натхнення — як це не

дивно — незмінно іронічне... Прагнути до вигадки

задля вигадки — це мета, яку можна ставити лише тоді,

коли душа веселиться. Мистецтво цінують, бо визнають

у ньому гру... Якщ о мистецтво і рятує людину, то від

серйозного життя. Мистецтво стало заняттям, позбавле­

ним серйозних наслідків — просто мистецтвом, без пре­

тензій» («Дегуманізація мистецтва»).

Сучасне зарубіжне літературознавство, спираючись

на досягнення різноманітних галузей науки та врахо­

вуючи динаміку соціально-культурного, технологічного

розвитку, переймається проблемами сутності і призна­

чення літератури, заглиблюється у таємниці художно­

сті, розробляє новітню методику інтерпретації літера­

турних феноменів.

Історичні тенденції українського літературознавства

Осмислення словесного мистецтва на вітчизняному

ґрунті розпочалося на ранньому етапі становлення

української літератури із запозичених джерел. До «Збір­

ника» 1073 р. («Ізборника» Святослава) потрапив фраг­

мент із поетики болгарського автора Георгія Хуровсько-'

го під назвою «Про образи», у якому подано визначення

і тлумачення 27 образотворчих понять. Серед них є літе­

ратурні тропи: алегорія («инословіє»), метафора

(«п рівод 'ь»), інверсія («пріход'ьноє»), синекдоха

(«сьприятіє»), ономатопея («імятвореніє»), порівняння

(«сгьтвореніє»), перифраза (« округлословіє»), плеоназм