170 Поетика художнього твору

Літоту застосовують тоді, коли автор прагне викли­

кати у читача співчуття до змальованих персонажів:

«Внучечка качається по садку білим клубочком», «бабу­

ся малесенька, ледве од землі видно» (Марко Вовчок).

Притаманна літота і розмовним висловам на зразок

«море по коліна», «на макове зерня», «за хвильку вер­

нуся» та ін., я к і потрапляють у літературні тексти.

Поширеним у літературній творчості є символ, який

надає образному мовленню яскравого колориту.

Символ (грец. symbolon— знак, прикмета) — умовне означення

явища або поняття іншим на основі подібності задля стислого і

яскравого розкриття образу.

Здатність людини до символізації, закладена ще в

давній словесній творчості, породила чимало образів-

символів у фольклорі (калина — дівоча краса, явір —

молодий парубок, два голуби — закохана пара, вінок —

дівоцтво, чайка — материнська туга тощо), звідки вони

перейшли в літературу. Сформувалася і суто літературна

символіка, наявна в давній геральдичній поезії, літератур­

них версіях «традиційних» образів-символів (Прометей,

Богородиця, Дон Кіхот та ін.), у назвах художніх творів

(«Boa constrictor» І. Франка, «Fata morgana» М. Коцю­

бинського, «Правда і кривда» М. Стельмаха, «Скорбна

мати» П. Тичини). Символи виконують свою художню

функцію у тексті, якщо піддаються «розшифруванню».

Символ у літературному творі може мати значення

локального образу:

0 Боже мій, така мені печаль

1 самота моя така безмежна,

нема вітчизни (В. Стус).

Вітчизна у цих рядках є символом України, я к а

бачиться з неволі, крізь колючий дріт таборової в’язн и ­

ці, тому ніби зникає з поля зору, адже її в розумінні

поета насправді немає я к держави, як вільної землі,

тому замість патріотичного усвідомлення приходить

«печаль і самота безмежна».

Є твори, зміст яких розгортається я к наскрізний

символ, наприклад, вірш «Досвітні огні» Лесі У країн­

ки. Заголовок указує на виняткове значення «огнів»

(світла), бо вони, з одного боку, природно несвоєчасні

(досвітні), а з іншого — викличні, оскільки протиста­

вляються своєму антиподу — темряві, і їх штучна з ’ява

Художня мова літератури 171

стимулює обернення на символ, на означник очікувано­

го світла. Досвітні огні — знак неминучості прийдеш­

нього світла, провісник його, що забезпечує надію у без­

надійній, я к здається автору, ситуації, коли природньо-

го світла ще немає («ще зоря не заграла»).

Якщо символ домінує в літературній творчості, чим

надає образній організації певного стильового спряму­

вання, то таке явищ е називається символізмом.

Тропіка є найактивнішою сферою образотворення у

літературі. Художні засоби тоді виконують свою естетич­

ну роль, коли органічно виражають творчу настанову

письменника, урізноманітнюють плин творчого мислен­

ня і сприяють виникненню свіжих, оригінальних образів.

Художня стилістика (риторика)

Найхарактерніш а особливість літературної мови —

її фонетична, морфологічна, синтаксична унормова-

ність. Відхилення від норми вважають некоректним,

однак художня мова допускає індивідуальні відхилен­

ня, зумовлені художньою метою. Внаслідок-цього з ’яв­

ляються т. зв. синтаксичні (стилістичні) фігури.

Синтаксичні (стилістичні) фігури (лат. figura— образ, вигляд) —

незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми і вжива­

ються для оздоблення мовлення.

До поширених стилістичних фігур належать інвер­

сія, еліпс, паралелізм, антитеза, градація, різні види

повторів.

Інверсія (лат. inversio— переставляння)— незвичайна розста­

новка слів у реченні, зумовлена прагненням наголосити значення

якогось слова або потребою пристосуватисядо ритміки чи риму­

вання (у віршовому мовленні).

Н априклад, якщ о строфу М. Рильського

На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли відгули,

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли

подати, враховуючи прямий порядок слів у реченні, то

вона набула б такого вигляду:

Роси впали на білу гречку,

Веселі бджоли відгули,