168 Поетика художнього твору

в) заміна абстрактного поняття конкретним: «Про­

світити, каж уть, хочуть материні очі современними

огнями » (Т. Шевченко);

г) заміна цілого поняття частковим: «з’їсти миску

(борщу)», «випити склянку (води)» та ін.

Різновидам и метонімії є перифраз і синекдоха.

Перифраз(грец. periphrasis — описовий вислів) — вж и­

вання замість слова чи імені описового вислову. Склада­

ється він із словосполучення, фрази, я к а замінює назву

предмета чи явищ а. Наприклад: Великий Кобзар (Шев­

ченко), Дочка Прометея (Леся Українка); «напитися

шоломом із Дону великого» (перемогти ворога біля

Дону); «сісти в золоте сідло» (вируш ити в похід);

«кінець списа поламати край поля половецького» (ви­

гнати половців за межі Русі).

Синекдоха(грец. Synekdoche — співвіднесння) — вид

метонімії, у якому заміна понять відбувається переваж­

но на основі кількісного зв’язку. Наприклад: «Кругом

Січі Запорозькі москальоблягає» (Нар. пісня), «Здаєть­

ся, що наш люд має в собі багато сили, щоби родити

Ш евченків, Франків»(В. Стефаник); «Берегти коп ійку ».

Поетичній мові властива і двоплановість зображен­

ня, коли одне розкривається через інше, як це буває в !

алегорії. !

Алегорія (грец. allegoria— інакомовлення, іносказання)— троп, у і

якому конкретний образ є формою розкриття абстрактного уяв­

лення,судження, поняття.

Алегоричний образ має, як правило, загальновпі-

знаваний характер. У літературі на алегорії ґрунтують­

ся байка і притча. Прикладом алегорії можуть бути

назви творів: «Неофіти» Т. Ш евченка, «Досвітні огні»

Лесі У країнки, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Панаса Мирного та Івана Білика, «Собор» О. Гончара. У

байках вовк — образ хижості та жорстокості; лисиця —

хитрощів та підступності; заєць — боязливості; ведмідь —

грубої сили, осел — тупості та впертості тощо. Загалом і

мова байок алегорична, езопівська (від імені давньо- J

грецького байкаря Езопа). Алегоричні образи нерідко !

трапляються у прозових і поетичних творах, як напри­

клад, у вірші І. Малковича: і

Краєм світу, уночі, І

При Господній при свічі

Художня мова літератури 169

Хтось бреде собі самотньо

Із янголом на плечі.

В образі янгола на плечі можна прочитувати віру і

світлу сутність людини, яку вона не втрачає за будь-

яких обставин і важ ких часів, і це людину тримає на

світі та допомагає бути достойною завжди.

Автор іноді може вдаватися до навмисного перебіль­

шення, прагнучи максимально увиразнити образ, гіпер­

болізувати його.

Гіпербола (грец. hiperbole— перебільшення) — художній засіб,

що полягає в перебільшенні властивостей з метою їх увиразнення

та надання емоційного заряду.

Цей троп поширений у народній творчості. Для того

щоб показати перевагу козака над татарином, його

фізичну силу і моральну правоту, навмисно перебільше­

но його здібності у думі «Козак Голота»:

Ой ще козак не примірився,

А татарин ік лихій матері з коня покотився.

Такий тип гіперболізації перейнятий із давніших

традицій героїчної поезії, зокрема зі «Слова про Ігорів

похід», де є такі рядки:

Куди не поскаче буй-тур Всеволод,

там лежать голови половецькії.

Іноді гіперболу використовують для увиразнення

певного настрою або психологічного стану людини:

Постала туга, сном важким приспана,

Постала велетом і досягла до хмар (Леся Українка).

Гіперболізація як художній троп властива переваж­

но тим творам, я к і написані у піднесено-героїчному або

експресивному стилі. Протилежна гіперболі літота.

Літота (грец. litotes — простота) — зображення предмета чи

явища в надмірно зменшеному вигляді.

Такий художній засіб трапляється нечасто і слугує

здебільшого для емоційного, сентиментального вира­

ж ення чи оціню вання зображуваного. Н априклад,

рядок «О принесіть, я к не надію, то крихт урідної

землі» О. Олеся передає почуття ностальгії поета, який

перебуває за межами України, в еміграції; він розчаро­

ваний і зажурений, тому йому здається, що найменший

зв’язок з рідною землею допоможе триматися на світі.