166 Поетика художнього твору

Наприклад, у поетичних рядках М. Семенка «Сніг

забіліє в самотнім саду, од трамваїв синє-синємісто,

золотіод ліхтарів сніги» епітети мають різне похо­

дж ення та образний колорит: самотній— настроєво-

виражальне означення, тоді я к синєі золотімають

колористичне забарвлення, причому поєднання кольо­

рів тут символічне.

В іншому прикладі набір художніх означень передає

оцінну характеристику України, диференціюючи її нега­

тивну суть «для всіх» і позитивне значення «для мене»:

Для всіх ти мертваі смішна.

Для всіх ти біднаі нещасна.

Моя Україно прекрасна.

Пісень і волі сторона (О. Олесь).

В усній словесній творчості трапляються постійні

епіт ети,характерні для пісень, дум, приказок, казок,

легенд:

На віщо ж ти важиш:

Чи на мою ясненькуюзброю,

Чи на мого коня вороного.

Чи на мене, козака молодого

(Дума «Козак Голота»).

Часто троп виникає завдяки складному зміщенню

смислів, результатом чого стає метафоризація мовлення.

Метафора (грец. metaphora — переміщення) — троп, оснований

на образному розкритті суті та особливостей предмета чи явища

шляхом перенесення на нього за подібністю ознак і властивостей

іншого предмета чи явища.

У поетичному рядку М. Драй-Хмари «Я п ’юприв’я ­

лу тишусаду* тиш а набуває образного значення рідини

(води, вина), що асоціативно викликає поняття «пити»;

внаслідок семантичного зміщ ення виникає образ погли­

нання тиш і, я к а проникає у настрій ліричного Я.

З рядка Д. Фальківського «І, я к тінь покори, насту-па копитомсухоребра осіньна поля сумні» постає пізня

осінь в образі ш капи, я к а повільно і покірно плентаєть­

ся по порожньому полю, наступаючи копитами на сутін­

к и — таку картину викликає в уяві читача метафора.

Іноді цей художній засіб сприяє поетичному мовлен­

ню в конкретизації абстактних морально-етичних по­

нять: «І наш а ученість, добром не п ідкут а — то лж а

єсть прелюта, то л ж а єсть прелюта» (І. Драч).

Художня мова літератури

167

У літературних творах метафори відіграють здебіль­

шого локальну роль, творячи міні-образ. Іноді весь твір

становить розгорнуту метафору. У вірші І. Драча «Бала­

да про соняшник» декілька наскрізних метафоричних

образів. Персоніфікується соняшник, яки й набуває рис

підлітка («хлопчиська»), котрий вільно себе почуває се­

ред природи, наснажується нею, одержує від неї здо­

ров’я, красу і гармонію існування. Грань між соняшни­

ком і підлітком така тонка, що означені риси і дії ніби

взаємозамінюються, переходять з одного на інше, тво­

рячи ж ивий образ природного самовираження. Інша

метафора — сонце, яке асоціюється із соняшником, а

також з поезією: і сонце, і поезію відкриває для себе хлоп-

чик-соняшник, навіки зачарувавшись «оранжевим» світ­

лом. Метафоричний смисл вірш а полягає у розкритті

ролі природи в осягненні дитиною поезії я к вищої

духовної цінності.

Різновидом метафори є персоніфікація(уособлення) —

надання об’єктам і явищам природи людських властиво­

стей.

Своїм поетичним корінням вона сягає міфологічного

мислення, анімістичних і тотемістичних уявлень, коли

людина сприймала природу я к живий, одухотворений

світ, якому були властиві такі самі риси, я к людині:

«Вітер в гаї не гуляє, вночі спочиває; прокинеться, —

тихесенько в осоки спитає» (Т. Шевченко); «Дві хм а­

роньки зустрілися удосвіта колись, зустрілися, спини­

лися, за рученьки взялись» (О. Олесь).

Дещо інакш е проявляє себе образне мовлення, коли

замість одного поняття вживається інше, близьке йому

асоціативно. На такій основі твориться метонімія.

Метонімія (грец. т е іо п у т іа — перейменування) — троп, який

полягає в заміні назви одного явища чи предмета іншою, асоці­

ативно з ним пов'язаною.

Такі заміни мають певну художню мету і, я к прави­

ло, відбуваються в такі способи:

а) заміна назви творів письменника його прізвищем:

«І Коллара читаєте з усієї сили, і Ш афарика,і Г а н к у »

(Т. Шевченко);

б) заміна назви народності (нації) назвою їх столиці:

«Так от як кров свою лили батьки за М осквуі В арш аву»

(Т. Шевченко);