162 Поетика художнього твору

Використання синонімів сприяє рінобічній характе­

ристиці певного поняття чи явищ а, а також уникненню

повторів, урізноманітненню художньої мови.

Антоніми(грец. an ti — скерованість проти; onima —

ім ’я) — протилежні за значенням слова. Вони здатні в

художньому творі передати контрастність певних по­

нять, картин. Наприклад:

Люди мучились, як в п е к лі.

Пан втішався, як у раю...

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі с т о гн а л и л ю ди... (Леся Українка)

П ароніми(грец. p ara — префікс, що означає суміж­

ність, і onima — ім ’я) — близькі за звучанням, але різні

за значенням слова. Вони слугують у літературі для сло­

весної гри, каламбурів або для створення музичності,

милозвучності фрази: «Шкода, Марино, перебулих літ!

Приснилися, проснилисяі зникли» (М. Рильський); «Й

кусаються, я к люті упирі, ще кіммерійські комарі(Ліна

Костенко); «М аріє, мріє, мрієчкомоя, моя М арієчко

тривожна» (М. Вінграновський); «Той клавесин і пла­

кав і плекавчужу печаль» (Ліна Костенко); «Старий

співав без гриму і гримас»(Ліна Костенко); «Він цей

вокал підносив, я к бокал»(Ліна Костенко).

А рхаїзм и (грец. archaios — стародавній) — застарілі

слова, як і в літературному творі передають історичний

колорит або надають мові певної урочистості. З такою

метою вживає Т. Шевченко слова, як і вже для його часу

були застарілими: «Вздовж байдаказнову походжає пан

отаман».В іншому випадку поет використовує лексику

доби Київської Русі, аби передати колорит часу: «Вла­

димир князьперед народом убив старого Рогволода,

потянарод, княжну поя, отиде в волостісвоя». У

поемі «Марія» він стилізує мову Святого Письма: «Все

упованіє моє на тебе, мати, возлагаю,Святая сило всіх

святих, пренепорочная, благая ». Історичною достовірні­

стю зображеного переймається і Ліна Костенко: «А у

човні ж усякої матерії, вино, олія, амфори, лут ерії,чор-

нофігурний лаковий бомбілій». Вдаватися до архаїзмів

спонукав І. Ф ранка і реалістичний принцип письма:

«Незважаючи на гарячу весняну днину, бояринбув у

повній рицарській збруї:в панциріз залізної блискучої

Художня мова літератури 163

бляхи, в таких ж е набедрениках і наколінниках,бли­

скучім спижевім шоломі».

Неологізми(грец. neos — новий і logos — слово) —

словесні новотвори, що надають мові художньої вираз­

ності. Користуючись нині словами «мистецтво», «пере­

можець», «променистий», сучасна людина не пов’язує

їх із авторством Олени П чілки. А саме вона створила їх.

М. Старицький — автор таких образних слів, я к «бор­

ній», «мліти», «мрія», «скрут». До новотворів вдавали­

ся й інш і письменники: «Я — кайданник.Власне горе за

собою волочу» (І. Франко); »Молоді, зовсім юні, а такі

вже черстводухи(О. Гончар); «Химерне квіт т я тропі­

ків» (О. Гончар); «В тебе руки — віт ренят а ніжні»

(Д. Павличко).

Д іа л ек т и зм и (грец. dialek to s — мова, розмова,

наріччя) — слова, характерні для говірок певних місце­

востей. Використання їх дає змогу письменнику відтво­

рити передусім мовний колорит краю, надати забар­

влення мові персонажа: «Стара, ня, на-коб тобі платину

та файно обітриси, аби я тут н іяки х плачів не видів!»

(В. Стефаник); «Билі мене прикладом, штовхалі у хлєв,

іде стогналі, корчіліса дєті, дєди, здорові ж онкі. Стре-

л ял і... а я втекла...» (О. Опанасюк); «Я була саме тоді на

горі в колибі» (М. Коцюбинський); «Бій мов хмара пі дні -

маєсь, мутить блиск, і різно мечесь, рве окови» (І. Франко).

Ж аргонізм и(франц. jarg o n — незрозуміла мова,

пташина мова) — слова і вирази, характерні для роз­

мовної мови вузької групи людей, я к і перебувають у

приблизно однакових професійних та побутових умо­

вах. Письменники вдаються до використання жаргону з

певною художньою метою: увиразнити колорит або похо­

дження персонажа, створити характерний портрет чи

застосувати прийом самохарактеристики, відтворити

мовну атмосферу змальованих подій. Наприклад: «В

кутку під грубкою грали уркагани в буру» (А. Головко);

«Ви тут спите по двадцять годин на добу, шланги гофрова­

ні» (Ю. Андрухович); «Семен Борисович здер з нього три­

ста баксів. “Круто”*,— сказав про себе» (В. Даниленко).

Вульгаризми(лат. vulgaris — простий, звичайний) —

грубі побутові чи лайливі слова або звороти, я к і в літе­

ратурі вживають здебільшого у мові персонажів я к за­

сіб самохарактеристики. Останнім часом у літературі

ненормативна лексика потрапляє і в авторське мовлення,