160 Поетика художнього те.

тож вона еволюціонувала в напрямі українізації, реалі

зуючи себе здебільшого в давній літературі та офіційно*,

ділових документах.

Сучасна літературна мова сформувалася на осно*

ві середньонаддніпрянських говірок (Слобожанщина,

П олтавщ ина, Черкащ ина), у чому виріш альну роль

відіграла творчість письменників, я к і народилися в цій

місцевості і були зачинателями нової української літе­

ратури, — І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка,

Т. Шевченка.

Лексичні, граматичні, стилістичні норми літератур­

ної мови формувалися поступово і нині зафіксовані у

чинних словниках — орфографічному й орфоепічному.

Дотримання правильних форм слововжитку сприяє

мовній культурі, забезпечує порозуміння у спілкуванні.

Літературна мова є нормативною базою і для літера­

турної творчості, я к а черпає зі словесного досвіду наро­

ду не лише лексичні запаси, а й правила їх використан­

н я на практиці.

Художня мова — різновид літературної мови, яка містить у собі

все багатство мови з метою створення художніх образів.

Мова художнього твору образна, стилістично й емо­

ційно виразна, колоритна: «Гойдлива кладка в кліп ока

перебігала небагатоводний, проте ш умливий, потік,

впираючись у возову дорогу, а та врізалася в неперервну

стіну обривистих гір — та й бігла собі далі у світ, повто­

рюючи зигзаги коли порослих лісом бескидів, а коли

копіюючи зигзаги долі тутешніх людей, не розбещених

ані багатством, ані іншими надмірностями — хіба що

втіш алася лише волею безконечних гірських хребтів»

(Марія Матіос).

Художності цьому текстові надають колоритні обра­

зи гірської місцевості: гойдлива кладка, шумливий

потік, возова дорога, стіна гір, порослі лісом бескиди,

гірський хребет. Письменниця вдається до метафориза­

ції: кладка перебігала потік, впиралась у дорогу, вріза­

лась у стіну гір; до порівняння: стежка була схожа на

зигзаги бескидів, долі тутешніх людей; до художніх

означень (епітетів): гойдлива кладка, обривистігори,

ш умливийпотік, безконечнігірські хребти; до метоні­

мічних виразів: в кліп ока перебігала (тобто швидко).

Завдяки цьому постає мальовнича картина, гірський

Художня мова літератури 161

пейзаж, на тлі якого відбуваються події повісті «Моска-

лиця» Марії Матіос.

Мова — будівельний матеріал літератури, специфіч­

ний засіб її творення. Літературно довершеним і худож­

ньо виразним можна вважати той твір, у якому пись­

менник скористався необхідним мовним потенціалом,

виявив віртуозну вправність у застосуванні словесних

засобів, зумів слово зробити своїм інструментом у вира­

женні власних думок і почуттів.

Лексика художньої мови

Слова у художньому тексті мають пряме і переносне

значення. П ряме значення словаполягає у вираж енні

певного змісту поняття, яке зазвичай ф іксується у

словниках. Інакш е каж учи, слово називає те, що воно й

означає. Переносне значення слівосноване на смисловій

двоплановості: названо одне, а означає інше. Так вини­

кає образна напруга м іж позначуваним та означником,

твориться своєрідна загадка, я к у можна розгадати,

зрозумівши механізм переміщ ення одного смислу на

інш ий. Н а цьому ґрунті з ’являю ться художні образи,

я к і є основним засобом у літературній творчості.

Слова з прямим значенням несуть смислове наванта­

ження у творі, але їх використання здатне творити й емо-

ційно-експресивні образи, стильову інтонацію. Увиразню­

ють мову художнього твору синоніми, антоніми, пароні­

ми, неологізми, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми.

Синоніми(грец. зупопітоз — однойменний) — різні

за звучанням, але близькі за значенням слова. І. К отля­

ревський в «Енеїді», зображуючи Бабу Ягу, до слова

«катувати» підібрав півтора десятка синонімів:

...б ез всякого обману

І щиро без обиняків

Робила грішним добру шану,

Ремнями драла, мов биків,

Кусала, гризла, бичовала,

Кришила, шкварила, щипала,

Топтала, дряпала, пекла,

Порола, корчила, пиняла,

Вертіла, рвала, шпиговала

І кров із тіла їх пила.