158 Поетика художнього твору

художнього мислення, знаходить простір для новатор­

ських пошуків.

Залежно від читацької публіки, критики і теоретиків

літератури в різні історичні періоди складається ієрархія

(розташування в певному порядку) жанрів. В античні часи

розрізняли «високі» та «низькі» жанри: до «високих»

належала трагедія, до «низьких» — комедія; у Середні

віки до «високих» жанрів зараховували житія, патерики,

богословські трактати, до «низьких» — апокрифи, паро­

дії, «побрехеньки-єресі»; у Нові часи високо цінували

роман, а до «низьких» жанрів відносили «бульварну»

літературу, «циганський» романс. Нині серед жанрових

лідерів — проза «потоку свідомості», рефлексійна, зоро­

ва поезія, психологічна новела, детектив, фентезі.

Запитання. Завдання

1. Поясніть, що таке архаїчне синкретичне мистецтво.

2. Як сформувалася ритмічна словесна творчість?

3. Назвіть джерела епічної творчості.

4. Що лежить в основі формування драматичного мистецтва?

5. Наведіть приклади міжродових літературних творів.

6. Який із ліричних жанрів найпоширеніший у сучасній літературі?

7. У чому полягає відмінність між поезією і прозою?

8. Яким літературним родам і жанрам приділено найбільше уваги

у «Поетиці» Арістотеля?

9. Охарактеризуйте сучасну жанрову систему в українській літе­

ратурі.

3.3. Художня мова літератури

Художність є основною ознакою літературної твор­

чості. Зумовлюється і визначається вона різноманітни­

ми формами образотворення. Здатність до нього закла­

дена в естетичній природі літератури, суть якої полягає

в перетворенні зорових, слухових, смакових, нюхових,

дотикових вражень від реальної дійсності на пізнаваль­

ні і виражальні моделі — образи. Джерелом художності

є людські відчуття, враження від дійсності. Світ є та­

ким, яким ми його сприймаємо і розуміємо, а його об­

разне відтворення має суто індивідуальний характер,

Лушімшт мова літератури 159

що забезпечує оригінальність художнього самовира­

ження. Суть художності постає через мовлення, а літе-

рптурний текст, зафіксований на письмі, є результатом

х удожнього мовлення.

Розмовна, літературна і художня мова

Мовлення реалізує мову, функціонально різнорідну

;іа складом і формами вираження. Мова літератури вби­

рає в себе всі ті лексичні багатства, я к і нагромадив

людський вербальний досвід. Для того щоб збагнути сло­

весну структуру художньої мови, необхідно виокремити

найхарактерніші її типи, я к і формують лексичний та

образний колорит літературного мовлення. Основними

серед них є розмовна, літературна та художня мова.

Розмовна мова— усна мова, яка функціонуєздебільшого в побу­

ті і відображає особливості говірки певної місцевості.

Наприклад, молитва, записна в Овруцькому районі,

характеризує особливості північної поліської говірки,

яку до своїх творів включали О. Опанасюк, М. Закусило:

«Господі Ісусє Хрістє! Ти спас разбойніка на хресте, уче-

ніков на море, так спасі же, Господі, мене і моїх дєток од

усякої бєди-нужди, болєзні і горя». Галицька говірка

часто служить колоритним елементом у творах І. Фран­

ка, М. Черемшини, В. Стефаника, Л. Мартовича, причо­

му йдеться не про її спеціальне (літературно-художнє), а

автентичне використання, бо мова авторів сформувалася

у відповідній місцевості:«А проше, ґазди, а озміть же

без царамонїї та будьте вібачні, бо ми вже подорожні»,

«Щось би-м сказав, та най мовчу, най шіную образи в

хаті і вас яко грешних» (із творів В. Стефаника).

На відміну від розмовної, я к а залежить від діалект­

них особливостей кожного регіону, літературна мова

має загальнонаціональний ужиток.

Літературна мова— унормована, оброблена, уніфікована мова,

яку використовують в офіційному діловому мовленні,засобах

інформації, науці й літературі.

У країнська літературна мова до кін ця XVIII ст. мала

книжний варіант, сформувавшись на основі запозиче­

ної для літературного вж итку старослов’янської мови.

До неї поступово додавалися місцеві мовні елементи,