156 Поетика художнього твору

також потреба в реалізації духовного, творчого потен­

ціалу етносу чи нації. Ж анри — явище інтернаціональ­

не, але в процесі літературного творення вони можуть

набувати національних ознак, виражати ментальні осо­

бливості своїх творців. Ж анр у літературному житті

існує не ізольовано, а постійно взаємодіє з іншими ж ан­

рами, що забезпечує системність літературного процесу. ,

Жанрова система — сукупність різноманітних жанрів (епічних,

ліричних, драматичних), які функціонують у межах історичної

епохи, зумовлені нею і мають між собою розвинуті зв’язки.

Своя система ж анрів була в античності, в середні

віки, є вона і в сучасній літературі. Система жанрів

перебуває в постійному розвитку: одні жанри історич­

но, художньо вичерпуються і поступаються інш им,

деякі зазнають трансформації, а синкретичні розпада­

ються на декілька.

Літературні жанри в кожному письменстві набува- і

ють національної специфіки. Світова хронографічна ■<

традиція давніх часів на Русі знайш ла вираження в син­

кретичному ж анрі літопису, в якому водночас існували І

зародки таких епічних жанрів, я к оповідання, повість, ]

новела. П убліцистичні ж анри (послання, пам флет, \

інвектива) функціонували як одне ціле в українській

полемічній прозі. Національної самобутності набули

байка, романс, елегія, псалом, взаємодіючи з традиція­

ми народної творчості. Мають національну специфіку і

роман, оповідання, новела, поема, ліричний вірш, зоро- \

ва поезія. Річ не лише в їхньому тематичному та худож­

ньому самовираженні, а й у новаторстві, яке надавало :

жанрам певного колориту.

Літературний ж анр є відносно самостійною худож­

ньою одиницею, однак деяким творам притаманний

жанровий синкретизм.

Жанровий синкретизм (грец. зупкгеНзтов — об’єднання)—

існування у творі елементів к іл ь к о х жанрових форм, які мають

нерозчленований, нерозвинутий характер.

Прикладом жанрового синкретизму може бути літо­

пис, у якому виявляються жанрові ознаки епічної хро­

ніки, військової повісті, оповідання, притчі, ж итія,

легенди, переказу. Паломницький твір «Мандри» В. Гри-

горовича-Барського (перша половина XVIII ст.) має ж ан­

рові форми роману-подорожі, оповідання, новели, на­

рису, ж итія, новели.

Літературні роди і жанри

157

Ж анровий синкретизм слід відрізняти від жанрово­

го синт езу (грец. synthesis — з ’єднання, складання),

який передбачає поєднання ознак кількох жанрів в одно­

му творі. Наприклад, у романі «Дім на горі» Вал. Ш ев­

чука переплелися літературні ознаки роману-епопеї,

міфу, притчі, параболи. Те саме можна сказати і про ін­

ший твір — «Стежка в траві, або Ж итомирська сага», де

вгадується «слід» таких епічних жанрів, я к епопея,

хроніка, сага.

Жанровий синкретизм характерний для полемічних

трактатів, проповідей, водевілів, мелодрам, епічних драм,

драматичних поем, байок, модерних романів. З розвитком

літератури відбувається розмежування жанрових форм —

виокремлення з одного виду творчості кількох жанрів.

Однак література не знає «чистих» жанрів, що цілком

природно для історичного розвитку літератури.

Вибір письменником жанру залежить від його твор­

чого задуму, естетичних уподобань, літературної тради­

ції, жанрової системи, що в даний час функціонує, теми

й дібраного матеріалу. Як правило, більшість літераторів

працює в одному або декількох жанрах: В. Стефаник —

новеліст; М. Коцюбинський — автор оповідань, новел,

повістей; М. Стельмах — романіст; О. Гончар — автор

романів та оповідань; І. Кочерга — автор історичних

драм; Т. Шевченко — ліричних віршів, поем та повістей.

Жанрово багата творчість І. Франка, Лесі Українки,

В. Винниченка, І. Багряного, П. Загребіельного, Є. Гуца­

ла, В. Шевчука, Ю. Андруховича, О. Забужко. Письмен­

ник шукає художньо оптимальні ш ляхи реалізації заду­

му, і вибір жанру допомагає йому в цьому.

Однак правильний вибір ж анру не завжди веде до

успіху: все залеж ить від того, наскільки вдало і м ай­

стерно письменник зуміє використати його можливості.

Н априклад, у романі автор повинен виявити масштаб­

ність епічного мислення, вміло користуватися способа­

ми побудови сюжетних ліній і самого твору я к своєрідної

художньої конструкції, досконало володіти прийомами

характеротворення, мовним багатством. Ліричний жанр

вимагає від поета тонкого розуміння внутрішнього ж и т­

тя людини, уміння образно відтворювати дійсність, оду-

хотворювати її ліричним почуттям. Майстерність пись­

менника проявляється і в тому, що він не сприймає ж ан ­

рові вимоги я к догму, а навпаки, виявляє свободу