140 Поетика художнього твору

Костенко) та романи в новелах («Вершники» Ю. Янов-

ського, «Тронка» Олеся Гончара). К ілька романів одно­

го автора, пов’язані однією темою і персонажами, об’єд­

нуються в дилогію, трилогію, тетралогію, цикл романів

(«Лебедина зграя» та «Зелені Млини» В. Зем ляка, «Три

листки за вікном» Вал. Ш евчука, «Посол урус-шайта-

на», «Фірман султана», «Чорний вершник», «Шовко­

вий шнурок» В. М алика, цикл романів П. Загребельно-

го про Київську Русь: «Диво», «Первоміст», «Євпрак-

сія », « Смерть у К иєві»).

До роману подібний жанр повісті.

Повість— розповідний художній твір з нерозгалуженим сюжетом,

невеликою кількістю персонажів, з охопленням незначної кілько­

сті подій.

У давнину повістю називали будь-який розповідний

твір («Повість минулих л іт» ; а «Слово про Ігорів похід»

починається так: «Не ліпо ли ны бяшет, братия, начяти

старыми словесы трудных повіст ійо полку Игоре-

в і...» ). Ж анр повісті в українській літературі став

популярним у першій половині XIX ст. (повісті Г. Квіт-

ки-Основ’яненка, Т. Ш евченка, М арка Вовчка, І. Не-

чуя-Левицького), активно розвивався і пізніш е (повісті

Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Ольги Кобилянсь-

кої, І. Ф ранка, М. Хвильового, В. Барки, Гр. Тютюн­

ника, Є. Гуцала, Оксани Забужко, В. Діброви, Ю. По-

кальчука). За тематикою повісті, я к і романи, досить

різноманітні.

Оповідання — невеликий за обсягом розповідний твір здебільшо­

го про одну або декілька подій у житті людини чи кількох людей.

Розмаїте за тематикою, оповідання здавна відоме в

українській літературі: історичні оповідання в літопи­

сах (літопис як жанр — це синкретичне поєднання «ска­

зань», оповідань, повідомлень), сатирично-гумористич-

ні віршові оповідання XVIII ст., оповідання Г. Квітки-

Основ’яненка, М арка Вовчка, М. Коцюбинського,

В. Винниченка, Б. Грінченка, С. Васильченка, Г. Косин­

ки, В. Під могильного, М. Хвильового, Гр. Тютюнника,

Є. Гуцала, В. Шевчука, В. Діброви, В. Даниленка, Марії

Матіос, Любові Пономаренко, Галини Пагутяк.

Своєрідними видами оповідання є притча, новела,

нарис.

Літературні роди і жанри 141

Притча— повчальне алегоричне оповідання про людське життя з

яскраво вираженою мораллю.

Г. Сковорода ототожнював П з байкою («басня и

притча єсть то же»), але в його творчому доробку є і

байки, і притчі («Благодарний Еродій», «Убогий ж ай ­

воронок»). Чимало притч містять Біблія, давньокиїв-

ські збірники («Златоуст», «Пчела»), послуговувались

ними і в ораторсько-проповідницькій прозі. Ж анрові

особливості притч використовують і сучасні письменни­

ки (роман-притча «Дім на горі» Вал. Шевчука).

Новела— невеликий епічний твір з гострим сюжетом і несподіваною

розв’язкою, для якого характерні лаконічне письмо і психологізм.

Зародження її зараховують до епохи Відродження,

коли розповідний твір про нові події називали новелою.

В українській літературі до цього ж анру зверталися

М. Коцюбинський, В. Стефаник, М. Хвильовий, Є. П луж­

ник, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, О. Гончар,

Ю. Яновський, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, В. Медвідь,

Євгенія Кононенко, Галина Пагутяк.

Нарис — оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому а&юр

показує зауважені ним у житті дійсні факти, події і людей.

За словами К. Паустовського, у нарисі «факт, пода­

ний літературно, без непотрібних деталей, зі згущенням

кількох характерних рис, освітлений слабким світлом

вимислу, виявляє сутність речей у стократ яскравіш е і

доступніше, ніж правдивий і до подробиць точний про­

токол». Нариси поділяють на наукові і літературно-

критичні. Як ж анр нарис поширився у XIX ст., розви­

ваючись у руслі публіцистики і літературно-художньої

критики (О. де Бальзак, І. Тургенев, Й. Крашевський,

Леся У країнка, І. Франко). У XX ст. він змістився у

творчу площину журналістики, а в літературі виявив

себе як форма осмислення ж иття і творчості окремих

письменників.

До оповідних форм малої прози належать памфлет,

фейлетон, мемуари.

Пам флет (від грец. імені РатрШ ов)— невеликий за обсягом

публіцистичний сатиричний твір на актуальну тему.

Ж анр виник у добу Реформації (XVI ст.) я к один із

засобів ідеологічної полеміки (М. Лютер, Е. Роттердам-

ський). В епоху Просвітництва (XVIII ст.) його розвивали

142 Поетика художнього твору

Ф. Вольтер, Ж .-Ж . Руссо, а в реалістичній літературі

пізнішого часу — В. Гюго, Е. Золя, Л. Толстой. В укра­

їнській літературі памфлети відомі з часів полемічного

письменства (друга половина XVI — перша половина

XVII ст.), їх авторами були І. Вишенський, М. Смо-

трицький. У XX ст. жанр активізувався у творчості

М. Хвильового («Думки проти течії», «Апологети писа-

ризму», «Україна чи Малоросія?»).

Фейлетон (франц. feuilleton < feuille— аркуш) — невеликийза

обсягом художньо-публіцистичний твір актуальної тематики.

Ж анр започаткований у XIX ст. і пов’язаний із ж ур­

налістикою та видавничою справою. Пізніше він набув

художньо-літературного забарвлення, використовуючи

засоби комічного зображення. Родоначальником укра­

їнського фейлетона вважають В. Самійленка, чий почин

був підриманий Остапом Вишнею, Є. Дударем. Фейле­

тон може мати документальну основу, а складниками

стилю є сатира, іронія, сарказм.

Мемуари (франц. mémoires— спогади)— твір у формі записок-спогадів про минулі події, у яких автор брав участь чи був очевид­

цем.

Мемуарам притаманна документальність, історична

достовірність, хоч не виключається право автора на

художній домисел.

Зародився жанр в античну епоху (Ксенофонт, Юлій

Цезар), виявився зручною формою зображення історич­

них подій та особистих пригод у середні віки (П. Абе­

ляр) і добу Відродж ення (Б. Ч елліні). Інтерес до

мемуаристики не згасав і пізніше, про що свідчить твор­

чість И.-В. Гете, Стендаля, Г. Гейне, А. Франса, Р. Таго­

ра, Е. Хемінгуея. В українській літературі мемуари з ’я ­

вилися у XVIII ст. (Ілля Турчиновський), а пізніше цей

жанр розвинувся у творчості П. Куліша, М. Драгомано-

ва, І. Нечуя-Левицького, І. Ф ранка, М. Хвильового,

М. Рильського, О. Довженка, В. Сосюри, Ю. ІПереха

(Шевельова), П. Сороки.

У модерній літературі утвердилася проза малих

форм, яку особливо активно культивували наприкінці

XIX — на початку XX ст. Такі форми прийнято назива­

ти епічними мініатюрами.Для них характерні емоцій­

не відтворення якоїсь життєвої ситуації і вражень,

ліризація зображуваного, яскрава колористика, роздум

Ліюратурні роди і жанри 143

на актуальну тему, я к а має здебільшого психологічне

підґрунтя. Серед малих прозових форм виокремлюють:

образок(«Відьма», «Він іде» М. Коцюбинського, етюд

(«Лялечка» М. Коцюбинського), акварель(«На камені»

М. Коцюбинського), зам альовку (подорожні враження,

відгуки про якісь події тощо). Більш ість таких жанро­

вих визначень — авторські. Прикладом прозової мініа­

тюри пізнішого часу можуть бути «Окрушини» Ірини

Вільде, для яки х характерні афористичність висловлю­

вання, ліричність роздуму, ефектне завершення. До

ж анру мініатюри вдаються такі сучасні прозаїки, як

А. Дімаров, В. Чухліб, М арія Цуканова, П. Сорока,

Любов Пономаренко, В. Медвідь, В. Базилевський.

Епічні ж анри у літературі відіграють провідну роль,

тому що, з одного боку, дають широкі можливості пись­

меннику для його творчості, а з другого — викликають

підвищений читацький попит, зумовлений увагою до

оповідних форм.

Ліричні жанри

Особливостями творів ліричних ж анрів є увиразнено

суб'єктивна форма вираження певного психологічного

стану (переживання, що відбувається тут-і-зараз), нез­

начний обсяг тексту (вирішальну роль відіграє під­

текст), густота образів, експресія, медитативність, ви­

разність худож ньої мови, образ ліричного героя, суге­

стивність слова, ри тм ічність, милозвучність мови.

Традиційний ряд сучасних ліричних ж анрів: пісня,

романс, ода, панегірик, епіталам а, епістола, епіграма,

пастораль, м едитація, псалом, пейзаж . Чимало су­

ч асн их л ір и ч н и х творів не має ч іт к и х ж анрови х

ознак, тому до них застосовують загальну назву —

ліричний вірш .

Пісня (літературна) — невеликийза обсягом ліричний твір,який

виконують співом.

Різновидом пісні є романс— сольна лірична пісня

про кохання («Повій, вітре, на Вкраїну» С. Рудансько-

го, «Виклик» М. Старицького). Багато пісень літератур­

ного походження («Думи мої», «Реве та стогне Дніпр