132 Поетика художнього твору

зміст лірики — «усе суб’єктивне, внутріш ній світ,

душа, я к а розмірковує і почуває, як а не переходить до

дій, а затримується в собі як внутрішнє ж иття і тому як

єдина форма й кінцева мета може брати на себе словесне

самовираження суб’єкта»; драматичний спосіб зобра­

ж ення «поєднує два перших у нову цілість, де перед

нами постає як об’єктивне розгортання, так і його дже­

рела в глибинах індивіда».

У XX ст. при поділі літературних творів на роди

застосовували психологічні критерії: спогад — епос,

уявлення — лірика, напруга — драма (Е. Штайгер);

лінгвістичні: перша, друга, третя граматичні особи, а

також категорії часу — минуле, теперішнє, майбутнє

(Й. Кляйнер).

Природа епосу, лірики і драми може бути пояснена і

за допомогою теорії мовлення, запропонованої німець­

ким психологом і лінгвістом К. Бюлером. За його твер­

дженням, висловлювання (мовленнєві акти) мають три

аспекти: повідомлення про об’єкт (репрезентація), що

відповідає епосу; експресія (вираження емоцій мовця) —

лірика; апеляція (звернення мовця до когось, що і

робить висловлювання дією) — драма.

П рактика останнього століття дала достатньо під­

став для перегляду традиційного поділу літератури на

роди. О. Білецький назвав літературні роди «абстрак­

цією», «фікцією», Б. Кроче вважав, що такий поділ зай­

вий; деякі вчені (Ю. Борєв, М. Коган, В. Днєпров) про­

понували доповнити родову тріаду новими родами, які

вони знаходили в новітній літературі. Така ситуація

закономірна, оскільки література — сфера, що перебу­

ває в постійному русі, самооновленні, а це впливає і на

зміст теоретичних узагальнень, котрі з часом також змі­

нюються.

Генеза родових форм літератури здавна ц ікави ла

дослідників. Дати відповідь на питання про поход­

ж ення родів словесної творчості означало збагнути

художню і соціально-культурну природу цього мис­

тецтва.

Достатньо обґрунтовану теорію походження літера­

турних родів запропонував О. Веселовський в «Історич­

ній поетиці» (1899), як у підтримав і розвинув у першо­

му томі «Історії української літератури» (1923) М. Гру-

Літературні роди і жанри 133

шевський. Ц я теорія ґрунтується на визнанні того, що

первісне мистецтво мало синкретичний характер, а сло­

весна творчість у ньому ф ункціонувала я к елемент

художньо-образного самовираження. Художня свідо­

мість давньої пори була сповнена анімістичними, тотемі­

стичними, міфологічними уявленнями, вірою в магію і

дієвість слова. Найпош иреніш а форма синкретичної

творчості — обрядове дійство, у якому поєднувалися

слово, міміка, спів, малюнок, музика, рольова гра. Для

формування словесного мистецтва велике значення

мало освоєння людиною ритму: «провідна роль випада­

ла на долю ритму, який послідовно нормував мелодію і

поетичний текст» (О. Веселовський). За твердженням

М. Грушевського, «людський колективний крик (неар-

тикульований хоровий спів у примітивній формі), рит­

мічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різ­

кими ударами, почавши від ударів голих рук і різних

інструментів (примітивна форма оркестра), — се той

ґрунт, на котрім виростають, очевидно, найстарш і

форми словесного мистецтва».

В аж ливе місце в обряді відводилося обрядовому

хороводу— колективному танцю, що супроводжувався

співом його учасників. У хороводі люди оволодівали

ритмічною мовою, виробляли основи для драматургії і

віршової творчості.

В обрядовій пісні, що виникла у хоровому співі, ви­

окремилася її початкова частина, яку виконував один

співак — керівник хору (корифей). Драма (драматур­

гія), поєднавши пантоміму і ритмізовану мову дійових

осіб, виникла завдяки розігруванню якоїсь дії в особах.

Сам обряд постав як скомпоновані в певній послідовно­

сті дії, прообраз драматичного мистецтва.

Віршовий епос виник у військовому хоровому обря­

ді і поступово розвинувся в урочисту героїчну сольну

пісню-розповідь (героїчний епос). Міфологічні легенди і

військові сказання започаткували прозовий епос.

Із хорової обрядової пісні виникла і лірика. Якщо

спів корифея чи хору, вираж аю чи певні переж ивання,

набував особливого словесно-емоційного й інтонацій­

но-ритмічного забарвлення, такий твір отримував л і­

ричний (грец. Ііга — струнний музичний інструмент, у

супроводі якого виконували пісні й вірш і) характер.