1 2 2 Поетика художнього твору

лінії. Тому концентричні сюжети властиві переважно

малим епічним формам — оповіданням, новелам

(наприклад, «Камінний хрест» В. Стефаника, «Змови­

ни» Г. Косинки, «Зав’язь» Гр. Тютюнника, «Сон із дзьо­

ба стрижа» В. Даниленка). У великих творах із наявні­

стю хронікального й концентричного начал може бути

кілька сюжетних ліній (подієвих вузлів): «Гайдамаки»

Т. Ш евченка, «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького,

«Диво» П. Загребельного та ін.

Способи побудови сюжету бувають різні:

а) хронологічне переставляння подій (розділ «По­

льова царівна» у романі «Хіба ревуть воли, я к ясла

повні?» Панаса Мирного; перенесення розв’язк и на

початок новели «Новина» В. Стефаника; часові зміщ ен­

ня у «Слові про Ігорів похід»). Мотивується це найчасті­

ше намаганням письменника заінтригувати читача або

глибше розкрити певні події, наголосити якусь думку

(наприклад, епізод, коли герой помирає, сусідить з епі­

зодом народження дитини — думка про нероздільність

ж иття і смерті);

б) прийом замовчування. Іноді письменник якийсь

час тримає читача у невіданні про суть зображених

подій і відкриває її лише у фіналі твору (так побудовані

детективи, пригодницькі твори);

в) насиченість перипетіями. Для створення сюжет­

ної напруги автори можуть вдатися до використання

несподіваних поворотів, випадковостей, загострень, на­

гнітань тощо (історичні романи В. М алика «Посол урус-

шайтана», «Фірман султана», «Шовковий шнурок»);

г) інтригуючі паузи. З а наявності кількох сюжетних

ліній у кульмінаційний момент розповіді автор зупи­

няється і переключається на іншу лінію, повертаючись

звідти до попередньої («Диво» П. Загребельного);

ґ) монтаж епізодів, між якими існують емоційно-

смислові зв ’язки . Такі зв’язки допомагають розкрити

образ, висловити думку («Хазяїн» І. Карпенка-Карого,

«Вершники» Ю. Яновського, «Тронка» О. Гончара).

Сюжет у художньому творі історично, соціально та

індивідуально зумовлений. Письменницька ф антазія,

компонуючи матеріал у творі, сягає минулого, сучасності

і майбутнього. Однак завжди це буде розмова про сучасне.

Основою сюжету є зображений у творі конфлікт—

життєві суперечності, зіткнення різних позицій та інтере­

сів. Залежно від сфери виникнення конфлікти бувають:

Імісг і форма літературного твору

123

— соціальні (повість «Борислав сміється» І. Ф ранка,

п’єса «97» М. Куліша);

— побутові (повість «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Ле-

ницького);

— психологічні (новела «Я (Романтика)» М. Хвильо­

вого).

Конфлікт окреслюється у зав’язці і реалізується в

подальших компонентах сюжету. Не завжди конфлікт

вичерпується (вирішується) у творі, найчастіше події

відбуваються на тлі загального конфліктного проти­

стояння, як у повісті «Земля» Ольги Кобилянської або у

віршованому романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко.

Виявлення конфлікту, його розвиток диктує письмен­

нику логіка ж иття, людських характерів. Відступ від

цього мотивується позицією автора: розв’язання кон­

флікту у п’єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревського,

повісті «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького подано

як бажаний результат.

Сюжет у літературному творі — його найпомітніша

змістова ознака. Проте є твори безсюжетні, зокрема л і­

ричні вірші, прозові мініатюри, романи «потоку свідо­

мості», медитації і щоденники, художня конструкція

яких тримається не на дії, а композиції.

Композиція літературного твор у

Кожен літературний твір певним чином побудова­

ний, скомпонований з окремих складових, має свою

репрезентативну форму. Автор з огляду на творчий

задум і специфіку жанру обирає такі принципи побудо­

ви твору, щоб подати зміст виразно і яскраво. Компону­

вання літературного матеріалу може відбуватися за

заздалегідь розробленим планом, а може бути і результа­

том творчої імпровізації, коли елементи з ’являються у

тому вигляді, яки й підказує уява і фантазія письменни­

ка. Від цього залежить композиція твору.

Композиція (лат. сотровШ о— складати, поєднувати, оформля­

ти) — побудова літературного твору, розміщення і співвідношен­

ня його компонентів.

Вона охоплює сюжет і позасюжетні елементи: автор­

ські відступи (ліричні, історичні, філософські та ін.) та

описи (портрети, пейзаж і, інтер’єри).

124 Поетика художнього твору

Відст упипрямо не пов’язані із сюжетом, а їх наяв­

ність у творі зумовлена творчим задумом письменника

увиразнити певний мотив, створити смисловий чи

худож ній контекст образу (персонажа), наголосити

ідейне спрямування твору. Наприклад, у «Слові про Іго­

рів похід» є історичні відступи, у яких автор пригадує

«віки Трояна» і часи міжусобиць при Олегові, котрий

першим почав «кувати крамолу на Русі». Ці фрагменти,

як і перебувають поза сюжетом, відсилають до роздумів

про причини кн язівськи х міжусобиць н априкінці

XII ст., що послаблювали позиції держави. А ліричний

відступ («плач» Ярославни) надає творові емоційного

звучання, звеличує силу людських почуттів і водночас

підсилює трагедійність твору.

Портрету літературному творі — засіб творення

персонажа, а його ф ункція полягає у типізації чи інди­

відуалізації образу. Портрет може мати зображальний

характер, мета якого — змалювати зовнішність люди­

ни: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька,

очиці як тернові ягідки, бровоньки на шнурочку, лич­

ком червона, я к панська рожа, що у саду цвіте, носочок

так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як цві-

точки розцвітають, я меж ними зубоньки неначе жар-

нівки, як одна, на ниточці нанизані». Цей портрет укра­

їнської дівчини з повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’я-

ненка відображає типові риси дівочої вроди, але не

позначений індивідуальними особливостями.

Здебільшого портрет у літературному творі вико­

нує вираж альну функцію, я к а полягає не тільки у пра­

гненні письменника індивідуалізувати персонаж, а й

через зовніш ні деталі відобразити його психічний

стан, розкрити риси характеру, як це робить, напри­

клад, Ольга Кобилянська в новелі «Природа»: «Хоч

русинка від голови до ніг, було в неї рудаве волосся,

що в русинів рідкість, та в чертах бачилась порода, а

м айж е меланхолійний сум, що вибитий на всім, що

нагадує отсей нещасний народ, був і в неї основою

характеру. Її очі, великі, трохи нерухомі й вогкі, були

сумні й тоді, коли уста усміхалися. За сі очі звали її

“руською мадонною” ».

До позасюжетних елементів композиції належать

також пейзаж та інтер’єр. Пейзаж(франц. paysage, від

pays — країна, місцевість) — опис природи, який у

; ім іс : т і форма літературного твору

125

х удожньому творі може відігравати роль декоративного

обрамлення події, підготовки до її сприймання, психо­

логічного підтексту у змалюванні персонажа чи зобра­

женні дії, колізії, перипетії. Найпоширеніші в літера­

турі пейзаж і статичного типу, наприклад: «По обидва

береги Раставиді через усю Вербівку стеляться сукупні

городи та левади, неогороджені тинами. Один город

одділяється од другого тільки рядком верб або межами.

Понад самим берегом в ’ється в траві стеж ка через усе

село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь

бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель,

соняш ників, кукурудзи та густої осоки» (повість

«Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького).

Динамічний пейзаж здебільшого виражає психіч­

ний стан персонажа. Н априклад, Є. П лужник у вірші

без назви змальовує грозу: «Надходить дощ. Ш умлять

бліді берези... / Рвуть блискавиці сірих хмар рядно... /

Тікає день. Скриплять вози на греблі... / Під чередою

стогне оболонь... / І вже туман пливе, бреде над по­

лем, / Щоб за хвилину сонцем розцвісти». Постає дина­

мічна картин а, сповнена звукам и та барвами, я к і

змінюються від мажорних і похмурих до спокійних і світ­

лих. Увесь цей перебіг грози потрібен був поетові, щоб

висловити свій мінливий настрій, емоційний діапазон

якого виник тоді, коли «з надією та болем» читалися

«старі листи» коханої. Весняний пейзаж у повісті «Тіні

забутих предків» М. Коцюбинського розкриває духов­

ний світ Івана і М арічки, їхні природні стосунки —

поетичні і високі, як і самі гори, серед яки х вони жили:

«Розсипалось сонце пилом квіток, легким ходом ідуть

по царинках [обгороджених сінокосах] нявки [русал­

ки], а під ногами у них зеленіє перша трава. Зеленим

духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися

трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій —

земля, в блакитній — небо».

Інт ер’єр(франц. in té rie u r — внутрішній) — словес­

ний малюнок, яки й зображує внутрішню частину якого-

небудь приміщення. Призначення такого опису — від­

творити обставини подій, надати розповіді побутової

достовірності, створити культурний контекст діяльно­

сті персонажа. І. Нечуй-Левицький так зображує вбо­

гий інтер’єр оселі Балаш ів, куди Кайдашиха приїхала

на оглядини: «Хата була дуже низька. Маленькі віконця

126

Поетика художнього твору

були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та

червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара

л еж а н к а з к ам ін н я неначе присіла й р о з’їхалась.

Каміння повипиналося з неї, неначе сухі ребра в худю­

щої ш капи. На полу в кутку стояла стара невеличка

скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий

побілений стовп: він підпирав сволок». У цьому разі

інтер’єр не є звичайним описом, а образним малюнком,

деталі якого свідчать про вбогість і безпросвітність

побуту Балаш ів.

У композиції літературного твору всі компоненти

пов’язан і м іж собою, обов’язково виконують певну

художню функцію, тому в добре скомпонованому творі

немає зайвих деталей. «У справжньому творі — вірші,

драмі, картині, пісні, симфонії, — писав Л. Толстой, —

не можна вийняти жодного віршового рядка, жодного

такту, жодної сцени, жодної фігури зі свого місця і

поставити на інше, не порушивши значення всього

твору, точнісінько так, я к не можна не порушити ж иття

органічної істоти, коли вийняти один орган зі свого

місця і вставити в інш е».

Композиція залежить від теми, художнього задуму

письменника, родово-жанрових особливостей твору.

У ліричному творі немає сюжету, а думки, настрої,

враження автор передає за допомогою експресивно-

емоційних образів, об’єднуючи їх відповідно до свого

задуму в певну систему поетичних образів. Н априклад,

у поезії «Давня весна» Леся У країнка змальовує кар ­

тини весни («була весна, весела, щедра, мила», «все

ож ило, усе загомоніло», «зелений ш ум », «співало

все»), я к і контрастують з настроєм ліричної героїні

(«А я леж ала хвора й самотна»). Д алі розгортається

роздум: «Мене забула радісна весна». За цим — неспо­

дівана радість: «У вікно до мене заглянули від яблуні

гілки», вітер «весняну волю заспівав». А в підсумку

сумовитий висновок про плинність ж и ття, неповтор­

ність того, що минуло, безповоротність молодості, здо­

ров’я: «Весни такої не було й не буде, я к та була, що за

вікном цвіла». Образи у вірш і перебувають у взає­

м озв’я зк у , один поясню є, доповнює інш и й, у цій

пов’язаності є свій рух, своя динам іка, я к а цементу­

ється думкою, пафосом.

• Іміст і форма літературного твору

127

Драматичний твір будується з актів, сцен, картин,

дій. Існує два типи драм, котрі мають відмінні настано­

ви щодо компонування літературного матеріалу:

а) арістотелівська драма, якій властива фабульна

побудова з відповідними компонентами — зав’язкою,

розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою (античні

трагедії Евріпіда і Софокла, класицистична драма у

творчості П. Корнеля, Ф. Ш іллера, українські драми

І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Карпен-

ка-Карого);

б) неарістотелівська («відкрита») драма, я к а хара­

ктеризується складною композицією, основаною на мон­

таж і епізодів, зміщенні часово-просторових параметрів,

відображенні внутрішнього ж иття персонажів, прони­

кненні у текст ліричних та епічних елементів (твори

Б. Брехта, Лесі У країнки, Е. Йонеско, М. Куліш а,

І. Кочерги, І. Драча). Важливим компонентом драми є

ремарки (франц. rem arque — примітка) — авторські

пояснення, я к і стосуються обставин і часу дії, зовніш­

нього вигляду персонажів, інтер’єру (декорацій). Текст

драми членується на репліки,як і можуть бути подані у

формі висловлювань, діалогів, полілогів, монологів.

В епічних творах компонування літературного мате­

ріалу залежить від жанру і творчого задуму письменни­

ка. У малих жанрових формах (новела, оповідання,

нарис) композиція проста, бо вміщує один чи декілька

епізодів, поданих лаконічно, часом за відсутності окре­

мих елементів сюжету (оповідання «Кумедія з Костем»

В. Винниченка, новела «Новина» В. Стефаника). У пові­

стях композиція ускладнюється завдяки більшій к іл ь­

кості зображених епізодів, уведенню в оповідь системи

персонажів, розгортанню діалогів та описів (повісті «У

неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Обло­

га» і «Климко» Гр. Тютюнника). Композиційно багато­

плановими є великі епічні твори («Хіба ревуть воли, як

ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Б ілика, «Місто»

В. Підмогильного, «Волинь» У. Самчука).

У композиції літературного твору в нерозривній єд­

ності постають зміст і форма, забезпечуючи цілісність і

спосіб існування словесного творіння. Кожен елемент

його побудови співвідноситься з іншими і відповідає ро­

дово-жанровим особливостям твору.