110 Поетика художнього твору

О. Гончар («Людина і зброя»), М. Стельмах («Дума про

тебе», «Чотири броди»), Г. Тютюнник («В и р »),

Гр. Тютюнник («Облога», «Климко»), П. Загребельний

(«Д ума про невмирущого», «Європа-45»), І. Білик

(«Я р»), О. Опанасюк («Жайворонкова кладка»), В. Дрозд

(«Земля під копитами») та ін.

Мотив літературного твору

На відміну від теми, яка в літературному творі скріп­

лює всю його текстуальну структуру, виражає його зміст,

окремі враження, спостереження і думки письменника,

включені в той зміст, становлять собою словесно-оповід­

ні утворення, що можуть мати як самостійне, так і змі-

стотворче значення. Такі імпульси художньої свідомості

зумовлені прагненням охопити якнайширше коло

сприйнятої інформації про реальний світ, упорядкувати

її і надати певної значущості у творі. У цьому процесі

створювані образи чи оповідні елементи не є випадкови­

ми, а завжди продиктовані певною мотивацією, творчим

задумом, тому їх прийнято називати мотивами.

М отив (франц. motif, від лат. motus— рух)— найпростіша розпо­

відна (епічна) одиниця, формально-змістовий складник літератур­

ного твору, який характеризується певною самостійністю і може

стосуватися зображеної ситуації, д ії або художнього образу.

Мотивом О. Веселовський вважав формулу, що від­

повідала на перших порах на питання, які природа

всюди ставила перед людиною або закріплювала особли­

во яскраві, найбільш важливі чи повторювані враження

дійсності.

У XVIII ст. брати Грімм намагалися каталогізувати

казкові мотиви, відшукуючи спільний (єдиний) для різ-

нонаціональної усної творчості праміф. Російський

літературознавець Володимир Пропп (1895—1970) у

праці «Історичне коріння чарівної казки» дійшов вис­

новку, що багато елементів (мотивів) у структурі казок

мають спільні витоки: «Чимало казкових мотивів ма­

ють початок у різноманітних соціальних інституціях,

серед яких особливе місце посідає обряд посвяти. Далі

ми бачимо, що велику роль грають уявлення про потой­

бічний світ, про подорожі на той світ. Ці два цикли

дають максимальну кількість мотивів».

:іміст і форма літературного твору 111

Психологи розглядали мотив як передумову творчо­

сті. Зокрема, В. Дільтей розглядав мотив як психологіч­

ну подію, що слугувала поштовхом для створення

художнього феномену, а 3. Фройд ототожнював мотив

із підсвідомою настановою, що реалізується в сюжетній

лінії героя. В історичній поетиці закріпилося розуміння

мотиву як типової ситуації, дії, характеру, що повторю­

ються. Формалісти підходили до тлумачення мотиву в

контексті теми: це власне і є тема, яка не розкладається

на дрібніші одиниці (Б. Томашевський). Б. Путілов у

роботі «Мотив як сюжетотвірний елемент» дійшов вис­

новку, що мотив виконує «принаймні три постійні

функції — конструктивну, динамічну та семантичну:

входить до складників сюжету, виступає як організую­

чий момент сюжетного руху та несе свої значення, від

яких залежить зміст сюжету». На підставі цих мірку­

вань він запропонував таку класифікацію мотивів:

мотив-ситуація (здебільшого уведення персонажів в опо­

відь); мотив-мовлення (реалізується у формі монологів,

діалогів, полілогів, реплік, листів); мотив-дія (епізоди,

динамічні відтінки сюжету). Таке тлумачення мотиву

стосується переважно прозових і драматичних творів.

У сучасному літературознавстві поняття «мотив»

застосовують частіше до ліричних творів (весняний чи

осінній мотив, мотив кохання, самотності, смутку та ін.).

Наприклад:

Цвітуть на білому хати.

У грудях грудня — зими, зими.

Димів скуйовджені хвости,

І дух овечий та козиний...

Цвітуть обмерзлі криниці

Холодним квітом мармуровим.

Дитя заснуло на руці,

Як слово на долоні мови...

(М. Вінграновський).

Із цього вірш а видно, що лірична тема (мотив) має

свою специфіку і форму вираження. Зимовий мотив, що

реалізується у мальовничому сільському пейзажі, несе

ідею спокою, врівноваженості, перепочинку, але кон­

центрується на думці про творче інтермецо — на паузі у

словесному творінні, коли нагромаджуються нові

поетичні сили.