90 Література як вид мистецтва

смислова і художня наповненість. Мистецтво слова

спроможне абстрактні поняття передавати конкретно-

чуттєвими образами, як, наприклад, у баладі Т. Шев­

ченка «Причинна»:

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів.

Так постає в уяві конкретний образ передранкової

пори. Інакше зображено ранок з використанням слухо­

вих образів:

Защебетав соловейко,

Пішла луна гаєм...

Пішов шелест по діброві,

Шепчуть густі лози...

Загальне в літературі може виражатись через оди­

ничне, випадкове. Образ Володьки Лободи в «Соборі»

О. Гончара по-своєму унікальний, однак позначає він

типове явище — зневагу до культури і традицій народу,

неприборканий кар’єризм; Шариков у М. Булгакова

(«Собаче серце») — тип невігласа, демагога, руйнівни­

ка культури, наділеного владою брутальної, нахабної

людини.

Художній образ — це єдність думки і почуття, раціо­

нального й емоційного. Виникає він у стані натхнення,

на емоційній хвилі. Водночас образ є результатом пізна­

вального, мисленнєвого процесу. Тому він виражає і

емоційний настрій, і певну думку. Гармонійне поєднан­

ня думок і почуттів — ознака високого мистецтва.

У художньому образі поєднуються об’єктивне і

суб’єктивне. Література, щоправда, не вимагає сприй­

мати її образи як реальність, бо художній образ — це

дійсність, переосмислена, перероблена уявою, фанта­

зією митця, суб’єктивне відображення об’єктивної дій­

сності. Він несе в собі ще й самобутність творчої індиві­

дуальності — особливості її світовідчуття, інтелекту­

альні і психічні риси, життєвий досвід.

Образи є пластичні і непластичні. П ластичність

(грец. ріавиков — скульптурний) у л ітературі— це

рельєфність, виразність у відтворенні вигляду, жестів,

рухів людини, в описах (інтер’єр, пейзаж, портрет).

Завдяки цьому художній світ стає зримим, ясним,

виразним, може сприйматися як реальність. Напри-

Художній образ у літературі

91

клад, пейзаж на початку повісті «Микола Джеря»

І. Нечуя-Левицького («Широкою долиною між двома

рядками розложистих гір тече по Васильківщині неве­

личка річка Раставиця...») творить мальовничу карти­

ну подільського краю — письменник наче малює слова­

ми. А фраза «Старий Джеря в одній сорочці стояв коло

воріт, спершись на тин, і розмовляв з якимось чолові­

ком» живо відтворює зриму ситуацію з характерними

деталями.

Непластичні образи— це сформульовані повчальні

сентенції, дидактичні думки, політичні, філософські,

релігійні ідеї, що набувають художньої форми. Наоч­

ний щодо цього початок поеми «Сон» Т. Шевченка:

У всякого своя доля

І свій світ широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата...

Філософські сентенції висловлені в Біблії: «Для всьо­

го свій час, і час кожній справі під небесами: час роди­

тись і час помирати, час садить і час виривати, час уби­

вати і час гоїти рани, час мурувати і час руйнувати, час

плакати і час сміятися, час ридати і час танцювати,

час розкидати каміння і час складати каміння, час обій­

мати і час уникати обіймів, час шукати і час дати загуби­

тись, час збергіати і час втрачати, час краяти і час зшива­

ти, час мовчати і час говорити, час любити і час ненави­

діти, час для війни і час для миру»(«Екклезіаст»).

Художній образ не є готовим чи незмінним у своїй

формі утворенням, а становить певну структуру, яка

виникає внаслідок моделювальних процесів у творчій

свідомості митця. Ця структура є відкритою, тому

художні образи багатозначні, гнучкі, поліваленті (здат­

ні вступати у зв’язки з іншими образами), їм властива

чуттєва і смислова конкретика, певна функціональність

у просторі літературного тексту.